Останнім часом багато практикуючі юристи відзначають важливість використання в своїй практиці судових прецедентів. Основних причин тому дві: численні зміни та доповнення, що вносяться до ключові нормативно-правові акти, і проведення судової реформи. Обидва згаданих чинника породжують велику кількість правозастосовних колізій, в тому числі і в судовій практиці. У подібній ситуації використання судових прецедентів в юридичній практиці - свого роду орієнтир, який дає розуміння позиції українських суддів з тих чи інших питань.
Сьогодні, мабуть, кожен юрист підтвердить, що знання одних тільки нормативно-правових актів виявляється недостатньо для ведення успішної юридичної практики. Зокрема, фахівець, активно практикує в судах, повинен добре уявляти, як норми права застосовуються служителями Феміди і який результат може мати судовий процес при застосуванні тих чи інших нормативно-правових документів. Як правило, до розуміння і правильного застосування тенденцій в судовій практиці приходять двома шляхами: або методом власних проб і помилок, або методом вивчення та аналізу вже існуючої практики і рішень.
Разом з тим, слід зазначити, що вивчення судової практики є досить копіткою і трудомістким процесом, що займає дуже велику кількість часу, особливо з урахуванням кількості і контексту прийнятих в нашій країні судових рішень. Згідно теоретичним викладенням, їх кількість може досягати до 5 млн. щорічно. Крім того, багато юристів при підготовці до засідань стикаються не просто з проблемою пошуку судових прецедентів, а з проблемою пошуку прецедентів, які б були найбільш близькі до предмета їх спору. І хоча в даний час з'явилися нові електронні ресурси, що полегшують задачу з вивчення практики, такі як Єдиний державний реєстр судових рішень, істотна кількість часу і зусиль все ж доведеться витратити на відбір схожих рішень, які найбільш показово відображають суть, перебіг і результат спору. Даний реєстр може бути цілком прийнятним джерелом для пошуку окремих рішень переважно за стандартними справах.
«Як показують неодноразові опитування, проведені нами серед практикуючих юристів, та й серед теоретиків теж, їм потрібні не стільки мільйонні маси судової практики, просто акумульовані в загальну базу, і не окремі рішення по конкретній справі, скільки аналіз і розуміння тенденцій судової практики», - прокоментувала Ірина Петрушкевич, керівник Департаменту інформаційних ресурсів компанії ЛІГА: ЗАКОН, що випустила в квітні поточного року на ринок ресурс «Судові прецеденти».
За її словами, при створенні даного інструменту ставка зроблена на аналітичну роботу з рішеннями судової гілки влади. Йдеться про ретельно відібраних і систематизованих добірках матеріалів судової практики з урахуванням історії їх розгляду та оскарження у судових інстанціях усіх рівнів, які формуються шляхом відсікання великої кількості аналогічних і незначних справ з багатомільйонної маси розрізнених матеріалів судової практики всіх органів судової системи, в т. ч . рішень, представлених в Єдиному реєстрі судових рішень. Крім того, база даних ресурсу «Судові прецеденти» постійно поповнюється новими судовими рішеннями.
У нашій країні не існує прецедентного права, можуть заперечити деякі. Так, офіційно не існує. Але всім практикуючим юристам відомо, що аналогія результату справ, що розглядаються в одному суді або одним суддею, або аналогічних справ в інших судах при їх розгляді або оскарження має місце в більшості випадків і, не знаючи цих життєвих реалій, сподіватися на успіх у суді досить проблематично . Але, безумовно, робота з такими добірками істотно полегшує можливості аналізу і вироблення прогнозованих позицій судових органів і представників суддівського корпусу при розгляді справ у судах України.
Про те, яке місце судовий прецедент займає в практичній юриспруденції і яке місце йому відведено в правовій системі України де-юре, ми говорили з представниками провідних українських юридичних компаній:
Андрій Астапов, керуючий партнер «AstapovLawyers»:
По-перше, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди застосовують як джерело права практику Європейського суду з прав людини.
По-друге, судовий прецедент часто використовується в судовій практиці «неформально». Особливо його значення проявляється після внесення значних змін до законодавства. Як приклад можна привести зміну норм процесуального права, що регулюють порядок визнання та виконання рішень іноземних судів та іноземних арбітражів в Україні (змінилася територіальна підсудність таких справ, а саме: судами, компетентними розглядати клопотання про визнання та виконання іноземних рішень, замість апеляційних стали місцеві суди загальної юрисдикції). У даній ситуації судді, як правило, дотримувалися висновків про наявність у них компетенції, викладених у визначеннях за схожими справах, винесених іншими судами.
Якщо говорити про значення прецедентів в Україні, необхідно торкнутися ще одне важливе питання, який, на мій погляд, має саме безпосереднє відношення до прецедентів.
Нові редакції Цивільного процесуального, Господарського процесуального кодексів України, а також Кодексу адміністративного судочинства України (ст. ст. 355, 11116, 237 відповідно) містять наступне підстава для скасування рішень вищих спеціалізованих судів: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права , що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На практиці це означає, що, приймаючи рішення, що суперечить вже існуючого, Вищий спеціалізований суд тим самим створює правову підставу для скасування виноситься ним рішення в майбутньому. Фактично існування зазначеної вище норми закону дає додаткові підстави для ретельного вивчення практики відповідного вищого спеціалізованого суду при обгрунтуванні позовних вимог чи вибудовуванні стратегії захисту в тій чи іншій справі. У разі існування рішення Вищого спеціалізованого суду по подібному справі має сенс ознайомитися з викладеної в рішенні позицією і аргументацією суду і дотримуватися її під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції. У такому випадку при винесенні місцевим або апеляційним судом несприятливого рішення шанси на його скасування будуть досить високі.
Крім того, у разі винесення Вищим спеціалізованим судом рішення, протилежної винесеним ним раніше в схожій правовій ситуації, існує висока ймовірність того, що Верховний Суд скасує оспорюване рішення і відправить справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому рішення Вищого спеціалізованого суду є обов'язковим для всіх судів України, і при новому розгляді справи суд першої інстанції зобов'язаний буде дотримуватися висновків ВСУ.
Ілля Костін, старший партнер ЮК «Правовий альянс»:
Давайте говорити прямо: офіційно доктрина прецедентного права у нас не застосовується. Тим часом часто перед початком судового процесу юристи витрачають багато часу на пошук судового прецеденту, тому що розуміють, що наявність позитивного судового прецеденту може істотно полегшити тягар відстоювання своєї правової позиції.
Скільки разів судді запитували у нас про наявність судового прецеденту у справах, в яких правова позиція не є явною, а повинна грунтуватися на дусі закону, верховенство права! Скільки разів ми, юристи, адвокати, які активно практикують у суді, мріяли про те, як було б зручно, якби судове рішення дійсно було одно силі закону і повинно було застосовуватися всіма і на всій території України! Законодавці весь час відчували нас на міцність.
У ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України (зміни, які набрали чинності з 30.07.2010 р.) передбачено, що рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, який містить зазначену в рішенні норму, а також для всіх судів України. Аналогічні норми містяться у ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 3607 Цивільного кодексу України.
Однак говорити про офіційне застосуванні доктрини прецедентного права в Україні, особливо в світлі останніх змін процесуального законодавства, на моє глибоке переконання, поки дуже рано.
Вадим Беляневич, кандидат юридичних наук, адвокат, старший радник ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»:
Наскільки мені відомо, серед практикуючих адвокатів і суддів далеко не всі підтримують ідею посилення ролі судової практики у правозастосуванні. В основному побоювання адвокатів зводяться до того, що якість судових актів українських судів залишає бажати кращого, що одного разу допущена судова помилка може стати поганим взірцем для подальших судових справ. З цим важко не погодитися, однак варто пасивно чекати, коли наше суспільство досягне досить високого рівня правової культури? Думаю, що надання судовим актам Верховного Суду певною мірою нормативності (а разом з ними і судовим актам касаційних судів, які пройшли через процедуру перевірки ВСУ) буде мати значний зворотний вплив на самі суди, спонукатиме суддів виносити і писати якісні судові рішення. Адже будь-яке з них може потрапити у фокус вищих судових інстанцій і значно посилених останнім часом органів непроцесуального контролю над судовою діяльністю.
Внутрішні процедури підготовки справ адвокатами судового департаменту нашої юридичної фірми передбачають підбір і використання судових актів, що містять нормоутворюючі правові позиції. Формування досьє судової практики у судовій справі і подача його до суду з відповідними письмовими поясненнями стали повсякденною нормою і важливою складовою роботи адвокатів фірми по кожній справі. Звичайно, не є поодинокими випадки, коли суддя відмахується від таких матеріалів, вважаючи, що формально не пов'язаний правовими позиціями вищих судів. Однак наявність в матеріалах справи такого досьє може стати корисним при перегляді справи в апеляційній і касаційній інстанції, а також при прийнятті рішення про допуск справи до перевірки судового акта касаційного суду Верховним Судом.
Володіння судової практики не завадить і юристам, які займаються підготовкою проектів договорів та інших правових документів, юридичним аналізом, оскільки дає можливість передбачити розвиток правовідносини, якщо воно перейде в стадію конфлікту, дати більш достовірну оцінку ризиків і т. п.
Володимир Губенко, керуючий партнер ЮФ «Губенко та Партнери»:
Не можу не погодитися зі своїми колегами в тому, що судовий прецедент має велике значення в системі права. Однак, на мій погляд, недавніми змінами, внесеними ряд нормативно-правових актів, законодавці створили всі умови, що дозволяють де-факто вважати судовий прецедент одним з джерел права.
Хоч українські суди і не наділені нормотворческими функціями, але Верховний Суд України, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій України» № 3018-III, володів правом давати судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI, яким було скасовано Закон України № 3018-III, передбачено, що тепер повноваження давати такі роз'яснення щодо застосування судами законодавства мають вищі спеціалізовані суди.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону № 2453-VI роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду носять рекомендаційний характер. Попередній Закон № 3018-III не уточнював, чи що роз'яснення є рекомендаційними актами, що породжувало різні погляди на їх правову природу і обов'язковість для судів.
Примітно, що кроки в бік визнання прецеденту як джерело права зроблені законодавцем в раніше згаданому Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 38 зазначеного Закону, Верховний Суд України переглядає справи з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах, у порядку, передбаченому процесуальним законом. Цим же Законом внесено зміни та доповнення до процесуальних законів, а саме - норма про те, що рішення ВСУ, прийняті за результатами розгляду подібних заяв, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують відповідний нормативно-правовий акт, в тому числі для судів . Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями ВСУ.
Таким чином, можна сказати, що перелік джерел права в Україні тепер розширений і враховує також рішення ВСУ, які за своєю суттю є прецедентами. У таких умовах підвищується роль збірників судових рішень, які і без того є для юристів важливим орієнтиром у виборі правової позиції. На жаль, Єдиний державний реєстр судових рішень, яким ми користуємося через Інтернет, поки не став повним зібранням судових прецедентів. Найчастіше там відсутні шукані документи. Так що добре систематизовані збірники судових рішень, на мій погляд, в майбутньому будуть користуватися все більшою популярністю серед юристів.
Підводячи підсумки, можна констатувати, що, не будучи формально джерелом права в Україні, судовий прецедент тим не менш активно використовується поряд з розвитком процесу законодавчого закріплення використання в Україні прецедентного права. Таким чином, можна сміливо говорити про те, що судовий прецедент є важливим елементом правової системи України, а вивчення і аналіз прецедентної бази - невід'ємною частиною повсякденної роботи судових юристів.