Чи може клієнт банку захистити «недоторканність» інформації про себе?
В умовах фінансової кризи для багатьох українських банків стало актуальним питання «очищення» свого кредитного портфеля від «проблемних» кредитів. Як основні варіанти реалізації такого заходу розглядаються продаж прав вимоги за кредитами і факторинг. При цьому однією з проблем, з якою стикаються банки при відчуженні своїх активів, є питання розкриття банківської таємниці.
Згідно зі ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки), банки повинні забезпечувати збереження банківської таємниці.
Під банківською таємницею Закон про банки розуміє інформацію про діяльність і фінансовий стан клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Зокрема, до банківської таємниці належить інформація про банківські рахунки клієнтів, а також фінансово-економічний стан клієнтів. У свою чергу, згідно зі ст. 1076 Цивільного кодексу (далі - ЦК), банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Верховний Суд України у своєму узагальненні від 21 грудня 2009 року «Судова практика розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» дійшов висновку, що банківською таємницею також є:
• інформація, яка залишилася в банку після смерті клієнта банку;
• інформація про клієнтів іншого банку, якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта;
• персональні дані про діючих клієнтів банку, отримані банком офіційно;
• відомості про майно, що знаходиться на зберіганні в банку (про власника майна, перелік майна і його вартості, про види банківського збереження);
• інформація про осіб, які хотіли стати клієнтами банку, але за наявності певних причин ними не стали;
• інформація про клієнтів, які вже припинили свої відносини з банком.
Банківською таємницею може визнаватися будь-якого роду інформація про діяльність / фінансовий стан клієнта, за умови, що її розголошення може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту
Як бачимо, законодавець досить широко трактує поняття банківської таємниці, а роз'яснення суду не вносить істотної ясності. Резюмуючи викладене, робимо висновок, що окрім інформації, однозначно є банківською таємницею (наприклад, відомості про операції за рахунком клієнта), банківською таємницею може бути будь-яка інформація про діяльність або фінансовий стан клієнта, за умови, що її розголошення може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Відповідно, відповідь на питання про те, чи є та чи інша інформація, отримана банком від свого клієнта, банківською таємницею, залежить від оцінки наслідків її розкриття, що завжди буде носити спірний характер.
Варто звернути увагу, що певна інформація про кредит і клієнті є відкритою інформацією і не повинна підпадати під режим банківської таємниці. Така інформація міститься в публічних реєстрах (наприклад, державний реєстр іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна тощо), включає ім'я та адресу боржника, опис забезпечення, суму і термін основного зобов'язання і може надаватися фізичним та юридичним особам на їх запит держателями реєстрів.
Оскільки банківська таємниця являє собою інформацію з обмеженим доступом, її розкриття можливо тільки в певних випадках. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом про банки. Зокрема, банківська таємниця може бути розкрита:
• у разі згоди клієнта банку;
• за письмовою вимогою або рішенням суду;
• за письмовим запитом визначених законодавством державних органів і лише у випадках, передбачених законом.
При відчуженні кредитів банк не несе ніякої відповідальності, якщо:
- Дозвіл на розкриття банківської таємниці прописано в тексті кредитного договору або
- Отримано окреме письмовий дозвіл від позичальника
Таким чином, банк при відчуженні кредитів може почуватися абсолютно комфортно, якщо відповідний дозвіл на розкриття банківської таємниці вже мається на кредитному договорі або ним отриманий окремий письмовий документ від позичальника на розкриття інформації. Що стосується другого варіанта, то оскільки зазвичай банк продає не один кредит, а цілий портфель, отримання письмового дозволу від кожного позичальника (тим більше якщо позичальник уже є «проблемним» і навряд чи йде на співпрацю з банком) - процедура досить безперспективна.
Відповідальність за порушення режиму банківської таємниці можна умовно розділити на три групи: адміністративна, кримінальна та цивільна.
До першої групи можна віднести:
• письмові попередження НБУ;
• штрафи на посадових осіб банку;
• тимчасове відсторонення посадових осіб від займаних посад.
Зазначені санкції передбачені постановою НБУ № 369 від 28 серпня 2001 року «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» і можуть бути застосовані за результатами проведення НБУ перевірки діяльності банку.
Кримінальний кодекс передбачає відповідальність особи за умисне розголошення банківської таємниці без згоди її власника. Обов'язковими умовами кримінальної відповідальності також є наступні:
• така таємниця стала відома особі, її розголосив, у зв'язку з професійною або службовою діяльністю;
• розголошення скоєно з корисливих мотивів;
• розголошення завдало істотної шкоди суб'єкту господарювання.
Оскільки при здійсненні угоди з продажу кредитів посадові особи банку не повинні мати корисливого мотиву, малоймовірно, що угода з продажу кредитів може спричинити застосування кримінальної відповідальності за розголошення банківської таємниці.
Що стосується цивільно-правової відповідальності, то в разі розголошення банком відомостей, які є банківською таємницею, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди. Відповідно до ГК, збитками є:
• втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
• доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У свою чергу, моральну шкоду полягає:
• у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
• у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
ВИСНОВКИ:
Таким чином, якщо клієнт банку вважатиме, що в результаті продажу банком його кредиту іншій особі йому завдано збитків чи моральної шкоди, то він повинен буде надати докази та обгрунтування розміру завданої йому шкоди і шкоди. З урахуванням того, що операція з відчуження кредиту передбачена чинним цивільним законодавством та в результаті такої операції у боржника не змінюється обсяг його прав та обов'язків, клієнту банку буде досить складно обгрунтувати збиток або моральну шкоду.
Окремо варто звернути увагу на положення ЦК, що регулюють заміну сторони в зобов'язанні. Оскільки у випадку відступлення права вимоги за кредитом права кредитора переходять від банку до іншій особі (новому кредитору), згідно ст. 517 ЦК банк повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, а також інформацію, що є важливою для їх здійснення.
На жаль, чинне законодавство і судова практика не роблять висновків про те, як співвідноситься зазначене положення з нормами про захист банківської таємниці, проте це може бути додатковим аргументом у випадку судового спору з клієнтом.
Микола Доленко,
партнер ЮК «КПД Консалтинг»