Під суб'єктами права в юридичній літературі та законодавстві розуміються учасники суспільних відносин, регульованих тією чи іншою галуззю права. Оскільки трудове право регулює великі групи суспільних відносин (безпосередньо трудові відносини; відносини з підвищення кваліфікації та навчання новим професіям, щодо матеріальної відповідальності, з трудових спорів та ін; соціально-партнерські відносини), суб'єктами трудового права є, відповідно, учасники цих відносин: працівники та власники підприємств (уповноважені ними особи), профспілкові органи під-приємств, установ, організацій, трудові колективи; соціальні партнери (об'єднання профспілок, об'єднання власників, державні органи, місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування); органів з розгляду трудових спорів (комісія по трудових спорах), примирна комісія і трудовий арбітраж (для колективних трудових спорів).
Законодавством ці суб'єкти наділені відповідним правовим статусом, що включає трудову праводееспособность, права та обов'язки, гарантії їх здійснення.
Працівники як суб'єкти трудового права мають праводее-здатністю, на відміну від цивільного права, де поняття пра-воспособность і дієздатність є самостійними правовими категоріями. Трудова правоздатність як здатність громадянина бути носієм трудових прав і обов'язків невіддільна від трудової дієздатності як здатності своїми діями реалізовувати права і виконувати обов'язки. По-перше, по трудовому законодавству працівник зобов'язаний особисто виконувати роботу і не має права передоручати її нікому іншому, отже, він повинен бути дієздатним. По-друге, трудові права і обов'язки виникнуть тільки з моменту фактичного початку трудової діяльності. Наприклад, право на безпечні умови праці чи обов'язок підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку не можуть існувати поза трудового правовідносини, без того, щоб працівник фактично приступив до роботи. Початок роботи означає реалізацію трудових прав і обов'язків, тобто прояв дієздатності. Тому говорити про те, що трудова праводееспособность настає з певного, встановленого законом віку, не зовсім вірно. З настанням встановленого в трудовому законодавстві віку пов'язана можливість реалізації конституційного права на працю як можливості заробляти на життя працею, яку громадянин вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ст. 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. У виняткових випадках, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до про-дуктивності праці допускається прийняття на роботу учнів про-щеобразовательних шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.