Відповідно до п. 7 ст. 36 КЗпП України набрання законної сили вироком суду, яким працівник засуджений (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження роботи на даному підприємстві, є підставою припинення трудового договору. До числа інших покарань відноситься позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк, встановлений вироком суду, але не більше п'яти років.
Особливістю звільнення за п. 7 ст. 36 КЗпП України є те, що при призначенні однієї із зазначених мір покарання власник або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудовий договір з працівником. Саме тому на його звільнення в даному випадку не потрібно згоди профспілкового комітету.
Відповідно до п. 10 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій днем звільнення вважається останній день роботи. Тому якщо працівник до винесення вироку знаходився під вартою, звільнення його виробляється не з моменту винесення вироку, а з останнього дня роботи (п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 4 «Про практику розгляду судами трудових спорів») .