Прогул є одним з грубих дисциплінарних проступків, який може призвести до дезорганізації в роботі всього трудового колективу, і тому згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, надається право власнику або уповноваженому ним органу звільняти працівника за прогул.
Відповідно до п. 25 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ і організацій (затверджених Державним комітетом СРСР по праці та соціальних питань від 20 липня 1984 № 213) прогулом вважається неявка на роботу без поважної причини протягом усього робочого дня. Рівним чином прогульниками вважаються працівники, відсутні на роботі більше 3 годин протягом робочого дня без поважних причин. Пленум Верховного Суду України в Постанові від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» в п. 24 підкреслює, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше 3 годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення двотижневого строку попередження при звільненні за власним бажанням, залишення роботи до закінчення строку трудового договору, або строку, який працівник зобов'язаний відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу).
Питання про те, яку причину невиходу на роботу вважати поважних, необхідно вирішувати в кожному конкретному випадку. До поважних причин слід відносити такі обставини, як стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нере-гулярно робота транспорту, участь працівника у порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу.
Не вважається прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, противопоказанной за станом здоров'я або не обумовленої трудовим договором, або в умовах небезпечних для життя і здоров'я, невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Слід погодитися з позицією Пленуму Верховного Суду України, який у п. 24 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказав, що якщо працівник відмовився від переведення на більш легку роботу, яка йому необхідна за станом здоров'я відповідно до медичного висновку, то він не може бути звільнений за п. 3 або 4 ст. 40 КЗпП України. Власник або уповноважений ним орган можуть у зв'язку з цим розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Допускається звільнення за прогул навіть при одноразовому його со-вершении. Однак за вчинення прогулу власник або уповноваженим ним орган може застосувати і інші заходи дисциплінарного стягнення. Працівникам, звільненим за прогул без поважної причини, вихідна допомога не виплачується. Оскільки прогул є дисциплінарним проступком, то необхідно дотримуватися норм про притягнення до дисциплінарної відповідальності. При тривалому прогулі з працівником розривається трудовий договір з першого дня невиходу на роботу.