Згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний у разі одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення чи іншого відокремленого підрозділу) та його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і посадовими особами контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.
Підрозділ може вважатися відокремленим, якщо воно діє на підставі статуту або положення, затвердженого для нього організацією-засновником, і має свій поточний або розрахунковий рахунок. Засновник може передати підрозділу деякі права щодо прийому і звільнення працівників цього підрозділу, якщо воно розташоване в іншій місцевості.
Перелік категорій працівників, перелічених у п. 1 ст. 41 КЗпП України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Така підвищена їх відповідальність обумовлена тим, що ця категорія осіб знаходиться в особливому правовому становищі. Вони є керівниками підприємства, установи, організації, або представниками органів влади та управління, наділені властнораспорядітельнимі повноваженнями, володіють особливим ха-рактер їх посадових функцій. Від одного грубого порушення керівником підприємства, установи, організації або його за-ступник може бути завдано великої шкоди всьому виробництву. Від одного грубого порушення іншими особами, перерахованими в п. 1 ст. 41 України, завдається шкода престижу держави, підривається довіра до державних інститутів і порушуються конституційні права і свободи громадян.
Виходячи зі змісту терміна «одноразове грубе порушення», можна стверджувати, що для звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України необхідно, щоб працівник вчинив порушення трудових обов'язків, яке б мало одноразовий і грубий характер, тобто йдеться, по-перше, про одиничному порушенні працівником своїх трудових обов'язків, а не про триваючому (наприклад, послаблення контролю за підлеглими), а по-друге, про грубе порушення (ознакою грубості є факт, який характеризує дію або бездіяльність працівника і суттєві наслідки порушення трудових обов'язків).
Дане підставу не можна застосовувати (як нерідко відбувається на практиці) до працівників, на яких поширюються статути і положення про дисципліну, оскільки в цих статутах, положеннях передбачено конкретні проступки, за які працівники можуть бути звільнені. Тому в таких випадках треба і посилатися на статтю статуту про дисципліну, а не на п. 1 ст. 41 КЗпП України, так як він застосовується тільки до спеціальних суб'єктам, перерахованим в цьому пункті.
Законодавство України не визначає поняття одноразового грубого порушення трудових обов'язків. Це оціночне поняття, і таку оцінку дає власник або уповноважений ним орган. Вирішуючи питання, чи є порушення трудових обов'язків грубим, необхідно виходити з характеру проступку, обставин, при яких даний проступок був здійснений, який при цьому було завдано шкоди (або якої шкоди міг би наступити). Грубими, наприклад, треба вважати проступки, які завдали або могли завдати значної матеріальної чи моральної шкоди особистості працівника, виробництва, державі, включаючи й невиконання трудового законодавства, наприклад, істотне порушення фінансової дисципліни, відмову допустити контролюючі органи до перевірки і т. д. Це можуть бути як дії, так і бездіяльність керівника, який допустив грубий дисциплінарний проступок. Тому при звільненні по даній підставі повинні дотримуватися терміни і правила про накладення дисциплінарних стягнень, оскільки дане звільнення є дисциплінарним стягненням.
У п. 1 ст. 41 КЗпП України йдеться про разовому грубому порушенні трудових обов'язків, а не про триваючому (наприклад, послаблення контролю за підлеглими), що може спричинити звільнення з інших підстав.
Пункт IІ ст.41 КЗпП передбачає нову підставу для звільнення - винні дії керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірі нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
Це підстава для звільнення керівників встановлено з метою забезпечення реалізації конституційного права громадян на своєчасне отримання винагороди (ст. 43 Конституції України), а також для посилення персональної відповідальності керівника за дотримання законодавства про оплату праці.
Введення такого нового підстави для звільнення обумовлено численними порушеннями строків виплати заробітної плати та погашень заборгованості за минулі місяці на підприємствах усіх форм власності. Несвоєчасна виплата заробітної плати є однією з найболючіших проблем соціально-економічної сфери. Аналіз ситуації з погашенням заборгованості свідчить про те, що, крім економічних причин, умовою існування цього явища є і суб'єктивний фактор - винні дії керівників. За даними Держкомстату України, на 1 жовтня 2002 борги по заробітній платі складали 2,4 млрд грн, тобто третину місячного фонду заробітної плати в Україні. Особливу тривогу викликає так звана безнадійна заборгованість підприємств, установ, організацій, яка становить від 1 до 1,5 млрд грн. Внесення в КЗпП такої підстави свідчить про посилення державного впливу на стан дотримання законодавства про оплату праці.
Звільнення за цією підставою можливе за наявності вини керівника в порушенні термінів виплати заробітної плати та її розміру. Нерідко керівники витрачають кошти фонду оплати праці на дорогі ремонти, придбання дорогих автомобілів, не рахуючись з потребами працівників.
Це звільнення за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно повинно здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у ст. 148 і 149 КЗпП.
Своєчасна виплата заробітної плати сприяє також реалізації заходів, передбачених в «Стратегії подолання бідності», затвердженої Указом Президента України від 15 серпня 2001 р., оскільки і працююче населення внаслідок невиплати зарплати не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних.