Законом України від 24 грудня 1999 року «Про внесення зміни до Кодексу законів про працю України» дано визначення простою як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних, технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для оточуючих його людей і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується. На період освоєння нового виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може провадити робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більше шести місяців.
У відповідності зі ст.27 Закону України від 3 березня 1998 р. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» за працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв'язку з її проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'язки , зберігається заробітна плата у розмірах, не нижче встановлених законодавством і колективним договором ром, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника. Облік таких працівників є обов'язком власника або уповноваженого ним органу.