Відповідно до ст. 1353 КЗпП України розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами.
При розкраданні, недостачі, умисному знищенні або умисному псуванні матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 116 затверджено порядок визначення збитку, заподіяного розкраданням, недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріальних цінностей.
На підприємствах громадського харчування, а на виробництві - і в буфетах цих підприємств, і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Матеріальні збитки в разі загибелі або розкрадання тварин визначається виходячи з вартості тварин за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків із застосуванням коефіцієнта 1,5; при розкраданні різного роду спирту після визначення вартості застосовується коефіцієнт 3.
Законом України від 06.06.1995 р. «Про порядок визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням, недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» встановлюється кратне обчислення розміру шкоди для працівників підприємств, що виконують операції з купівлі , продажу, обміну, перевезення, доставки, пересилання та зберігання дорогоцінних металів, алмазів та інших каменів. Так, ст. 1 цього Закону встановлює, що при розкраданні золота, срібла, платини застосовується коефіцієнт 2, а при розкраданні огранованого дорогоцінного каменю, ювелірних виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння застосовується коефіцієнт 3.
Розмір що відшкодовується збитку, заподіяного з вини декількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
Згідно п. 16 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, підлягає відшкодуванню бригадою матеріально-відповідальних осіб, збиток розподіляється між її членами пропорційно місячній тарифній ставці (поса-
ностному окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.
Працівник має право добровільно відшкодувати завдану шкоду. Якщо працівник добровільно не відшкодував збитки, то в, відповідно до законодавства, допускається примусовий порядок його відшкодування, який можна поділити на два види - позасудовий і судовий.
Позасудовий порядок передбачено для випадків відшкодування збитку в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника. Згідно ч. 1 ст. 136 КЗпП України відшкодування шкоди працівниками в такому розмірі провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.
Такий же порядок відшкодування заподіяної шкоди застосовується і при колективній (бригадній) матеріальної відповідальності. Якщо матеріальний збиток, який припадає на частку члена колективу, не перевищує його середнього місячного заробітку, то він стягується шляхом утримання із заробітної плати.
В інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівників матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення працівником шкоди (ч. 2 ст. 233 КЗпП України). Ті ж терміни застосовуються і при зверненні до суду вищестоящого в порядку підлеглості органу або прокурора.
Зазначений строк обчислюється з дня, наступного за днем виявлення шкоди, тобто днем, коли власнику або уповноваженому ним органу, а у відповідних випадках вищестоящому у порядку підпорядкованості органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, виявленого в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Відповідно до ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру збитку, що підлягає відшкодуванню, крім прямого дію-вітельного збитку, може з урахуванням ступеня провини, конкретних об-стоятельств і матеріального становища працівника зменшити розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Якщо заподіяну шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути вiдповiдно зменшений.
Перевіряючи матеріальне становище працівника, як умова застосування ст. 137 КЗпП України, необхідно зібрати достатні докази про майновий стан працівника, яка притягається до матеріальної відповідальності (розмір заробітку, інших основних та додаткових доходів), його сімейний стан (кількість членів сім'ї, наявність утриманців і т. п.).
Зниження розміру шкоди не допускається, якщо вона заподіяна злочином, вчиненим з корисливою метою. В силу того, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є грубим порушенням трудових обов'язків і згідно з законом тягне його повну матеріальну відповідальність, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду також, як правило, не допускається.
Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність всіх умов, необхідних для притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Глава 9. Трудова дисципліна