Головним завданням суду у вирішенні трудових спорів є швидке усунення виниклих розбіжностей між власником або уповноваженим ним органом і працівниками на основі поєднання особистих, колективних та суспільних інтересів, відновлення порушених прав та обов'язків.
Однією з найважливіших гарантій охорони трудових прав громадян України є їх право на судовий захист згідно ст. ст. 55 і 124 Конституції. Суди не тільки відновлюють порушені трудові права, але одночасно виявляють причини і умови даних порушень і проводять профілактичну роботу з їх усунення та попередження. Суд може вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону, причин і умов, які призводять до порушення трудових прав працівників або ущемлення прав власника або уповноваженого ним органу.
Згідно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», а також Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. # 0 практику застосування судами законодавства про оплату праці » індивідуальні трудові спори за вибором працівника можуть розглядатися в суді безпосередньо або після попереднього розгляду виниклого трудового спору в комісії з трудових спорів.
У районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу); працівника, якщо він вирішив звернутися безпосередньо до суду; прокурора , якщо він вважає, що рішення комісії з трудових спорів суперечить чинному законодавству.
Законодавство про працю встановлює, що в певних випадках трудові спори підлягають безпосередньому розгляду в районних (міських) судах.
Згідно ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних (міської) судах розглядаються трудові спори за заявами:
1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;
2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 та у статті 222 КЗпП України;
3) керівника підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, та посадових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 та у статті 222 КЗпП України;
4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;
5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, який відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.
Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:
1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;
2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, установу, організацію;
3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - при наявності дитини віком до 14 років;
4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;
5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.