Нотаріат, як складова частина системи юстиції здійснює свою діяльність в процесуальній формі, що дозволяє говорити про існування нотаріального процесу та викликає необхідність вирішення проблеми галузевої приналежності норм, що регулюють діяльність нотаріату.
Дана проблема висвітлювалася головним чином теоретиками цивільного процесу та адміністративістами, природно, з різних точок зору. Одні вчені вважають, що нотаріально-процесуальні норми є підгалуззю цивільно-процесуального права, інші стверджують, що нотаріальне законодавство є складовою частиною адміністративного законодавства, зокрема адміністративного процесуального.
Представляється неправильним віднесення нотаріату до адміністративним органам, а законодавства, що регулюють його діяльність. - До адміністративного законодавства. Адміністративні органи, будучи складовою частина механізму виконавчої влади, покликані здійснювати особливий вид державної діяльності - виконавчо-розпорядчу, специфіка якої полягає в практичному виконанні вимог законів та інших нормативних актів. Очевидно, що органи юстиції, і зокрема нотаріат, подібних завдань не виконують, оскільки не є виконавчо-розпорядчими, а правоохоронними органами і здійснюють діяльність з охорони права від порушень, щодо захисту прав, а також щодо попередження правопорушень.
Якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, тобто визначення або встановлення статусу суб'єктів права, то метою діяльності нотаріату, як уже зазначалося, - захист і охорона існуючих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. У першому випадку результатом адміністративної діяльності виступає управлінське рішення, яким один суб'єкт (керуючий) наказує що-небудь іншому суб'єкту (керованого), я результатом нотаріальної діяльності - нотаріальний акт як різновид правозастосовчого акта, офіційно підтверджує вже об'єктивно існуючі суб'єктивні права і обов'язки. Таким чином, є теоретичні підстави стверджувати, що нотаріально-процесуальні норми є підгалуззю цивільного процесуального права.
Визначення місця нотаріальних процесуальних норм у системі права і співвідношення їх з цивільно-процесуальними можливо на підставі вивчення предмета і методу правового регулювання.
Предметом нотаріального процесуального права є нотаріальні процесуальні правовідносини, що характеризуються такими особливостями: обов'язковим їх суб'єктом є нотаріус; загальним об'єктом - завдання нотаріальної діяльності; їх зміст складають процесуальні права і обов'язки суб'єктів нотаріального процесу, а також діяльність останніх; виникають такі правовідносини, тільки коли існує норма права, безпосередньо передбачає можливість їх появи.
Отже /, предмет нотаріального процесуального права складають суспільні відносини, що складаються між нотаріусами (нотаріальними органами), з одного боку, та іншими особами - суб'єктами нотаріального виробництва - з іншого, з приводу посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, а також здійснення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах, що не виключає, однак, деяку спільність предметів цивільного процесуального та нотаріального процесуального права, обумовлену єдністю спірної і безперечною юрисдикції. А. Г. Гойхбарг, наприклад, зазначав, суд, розглядаючи безспірні справи в порядку окремого провадження, діє скоріше як орган нотаріальний, що засвідчує певні факти, що є підставою для обумовлених ними прав певних осіб.
Метод правового регулювання - це засоби, способи, прийоми, використовувані при правовому регулюванні певного якісно своєрідного виду суспільних відносин. В теорії цивільного процесуального права це положення конкретизовано, і під методом правового регулювання розуміють правової режім55. До елементів методу процесуального правового регулювання належать: а) загальне юридичне становище сторін (правосуб'єктність), б) юридичні факти; в) зміст правових відносин; г) санкції; д) процесуальна форма.
Загальне юридичне становище суб'єктів при здійсненні правосуддя і нотаріальної діяльності практично збігається. Особи, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, так само повинні бути визнані правоздатними і дієздатними, як позивачі та відповідачі у цивільних справах в суді. Так само, як і в цивільному процесуальному праві, більшість норм має дозволительного, а не забороняє характер; учасники процесу можуть займати тільки одне властиве їм процесуальне становище та вчиняти тільки ті дії, які дозволені і передбачені норами процесуального права. Але при цьому учасники нотаріального процесу вільно розпоряджаються правами, якими вони наділені відповідно до закону. Зокрема, ініціатива збудження нотаріального виробництва переважно належить зацікавленим особам, а не нотаріусам. У цьому простежується елемент диспозитивності, притаманною нотаріальному процесу, хоча для подальшого розвитку виробництва у справі в нотаріаті потрібно не настільки значна ініціатива осіб, які звернулися до нотаріуса, як у судовому провадженні.
Специфіка юридичних фактів як елементу методу правового регулювання не відрізняється від їх специфіки в цивільному процесі в сенсі їх правообразующего значення для розвитку нотаріального процесу, оскільки вони являють собою процесуальні дії, що впливають на хід процесу внаслідок того, що реалізуючи одні права та обов'язки, служать появи інших . Таким юридичним фактом, що впливає на весь процес, є, наприклад, звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку ст. 67 Закону.
Права та обов'язки осіб, що беруть участь в нотаріальному процесі, з урахуванням специфіки предмета діяльності нотаріату - безперечною юрисдикції не можуть збігатися з правами та обов'язками осіб, що у цивільному судочинстві.
Санкції як елемент методу нотаріального регулювання в основному не відрізняються від цивільно-процесуальних: це санкції скасування та процесуальні тяжкості (заходи захисту).
Метод нотаріального регулювання характеризується і таким його елементом, як нотаріальна процесуальна форма. Нотаріальні норми передбачають певний порядок і умови діяльності нотаріусів та інших суб'єктів нотаріального процесу.
Таким чином, метод нотаріального процесуального права та метод цивільного процесуального права характеризуються рядом спільних рис і перший є різновидом другого методу регулювання.
Аналіз законодавства про нотаріат, його правоохоронної природи свідчить про специфічну диференціації правового регулювання у сфері юстиції, генетичних зв'язках в природі і в правовій формі діяльності органів правосуддя та нотаріату. Подібно до того, як цивільно-правовий метод поширюється (з деякими особливостями) на ряд отпочковавшихся від цивільного права цілком самостійних сьогодні галузей (сімейне, трудове, господарське право та ін), так і цивільно-процесуальне регулювання сприяє появі нових процесуальних галузей, що регламентують діяльність несудових органів цивільної юрисдикції. Функціональна спрямованість процесуальних норм, що встановлюють порядок діяльності юрисдикційних органів з захисту та охорони цивільних прав, справедливо розглядається М. К. Юкова як підстава для об'єднання всієї сукупності цих норм в єдину «сім'ю», у складі якої цивільне процесуальне право є фундаментальною отраслью56.
Дійсно, у процесі становлення і розвитку сучасної системи органів цивільної юрисдикції (суду, арбітражу, нотаріату), діяльність яких тісно взаємопов'язана (чим забезпечується всебічна і ефективна охорона і захист суб'єктивних цивільних прав фізичних та юридичних осіб), склалася нова система цивилистических процесуальних галузей. У неї входять: цивільне процесуальне право предметом якого є відносини, що виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах; арбітражне процесуальне право, предметом якого є розгляд справ в арбітражному суді; нотаріальне процесуальне право, яке регламентує процесуальну діяльність нотаріату.
Прийняття 24 березня 1998 Закону України «Про юсу-жавної виконавчої службі» 37, 21 квітня 1999 закону України «Про виконавче провадження» ^ дає підставу вважати, що в цю систему входить і виконавчий процес, що визначає діяльність державної виконавчої служби.