Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

 


Кожен громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній або кільком особам як входять, так і не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним або іншим громадським організаціям (ст. 534 ЦК).

Відповідно до вимог ст. 541 ЦК заповіт має бути складено в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, власноручно підписана заповідачем і нотаріально посвідчена.

При вчиненні такої нотаріальної дії, як посвідчення заповітів, обов'язково участь зацікавленої особи - ініціатора. Заповіт подається для посвідчення особисто. Посвідчення заповіту через представника, а також від імені кількох осіб не допускається.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яким іншим причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, цей документ мо-• жет підписати інший громадянин. При цьому вказуються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої воно зроблено.

При посвідченні заповіту встановлюється:

- Особистість заповідача і його дієздатність;

- Відповідність заповіту ст. 541, 543 ЦК (вказівка ??місця і часу складання, підпис заповідача або уповноваженої ним особи);

- Відсутність у заповіті розпоряджень, що суперечать чинному законодавству;

- Ясність і однозначність заповіту.

Особистість заповідача встановлюється за паспортом або замінює його документа. Прізвище, Іймя, по батькові заповідача в заповіті вказуються в точній відповідності з документом, що засвідчує його особу.

Дієздатність громадянина пов'язана не тільки з досягненням повноліття, але і з його психічним станом. Тому, якщо при посвідченні заповіту у нотаріуса або іншої посадової особи, яка засвідчує цей документ, виникнуть сумніви щодо дієздатності заявника, посвідчення заповіту може бути відкладено до з'ясування, чи не виносилося судом рішення про визнання його недієздатним.

Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Неприпустимо посвідчення заповітів з умовами, обмежують свободу розпорядження отриманим у спадок майном, пересування спадкоємців і т. д.

Від таких умов треба відрізняти заповідальний відмову. Відповідно до ст. 538 і 539 ДК заповідач має право покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають право вимагати його виконання. Предметом заповідального відмови може бути право на довічне користування будинком, яким майном, передача конкретної речі, покладання обов'язки купити якусь річ і передати її отказополучателю, тобто вчинення дій майнового характеру.

У заповіт може бути включено розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної загальнокорисної мети, тощо).

Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини, тобто не повинно допускати двоякого тлумачення волі заповідача.

Заповідач може призначити виконавця заповіту (ст. 546 ЦК). Якщо виконавцем заповіту призначається особа, що не входить до кола спадкоємців за заповітом, то від нього повинно бути прийнято згоду виконати заповіт. Така згода може бути відображено в самому заповіті або в окремій заяві, долучаються до заповіту. Підпис ис-»полнітеля заповіту при цьому повинна бути нотаріально засвідчена.

Складаючи заповіт, заповідач може також позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Однак закон захищає інтереси неповнолітніх і непрацездатних дітей, непрацездатних чоловіка, батьків та осіб, які перебували у інших родинних зв'язках або не перебувають у них, але які є його утриманцями, що знаходяться на повному утриманні спадкодавця або одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них основним і постійним джерелом засобів до існування. Такі особи відповідно до ст. 535 ГК успадковують (незалежно від змісту заповіту) не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка). Причому право на обов'язкову частку не може бути поставлено в залежність від згоди інших спадкоємців, оскільки закон не передбачає такої згоди. Ці вимоги закону повинні бути роз'яснені заповідачеві, про що робиться відмітка в тексті заповіту.

Зміст ст. 535 Г К заповідачеві не роз'яснюється у випадку, якщо предметом заповіту є тільки вклад в кредитній установі.

Посвідчення заповіту полягає у вчиненні на ньому посвідчувального напису, підписання її нотаріусом або іншою посадовою особою і проставленні печатки. Заповіт реєструється в реєстрі для вчинення нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів. Заповіт складається, підписується заповідачем і засвідчується нотаріусом, у двох примірниках, один з яких видається заповідачеві, інший зберігається у справах нотаріуса.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти, посвідчені посадовими особами, перерахованими в ст. 40 Закону і 542 ПС. Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 г.79, передбачає, що другий примірник заповіту негайно передається до державного нотаріального архіву або державну нотаріальну контору за місцем постійного проживання заповідача.

Капітани морських суден зобов'язані передати один примірник посвідченого ними заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для подальшої передачі його до державного нотаріального архіву чи до державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача.

Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або місце його проживання невідоме, заповіт передається до державного нотаріального архіву м. Києва.

Завідувач державним нотаріальним архівом зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшло на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт.

Якщо про невідповідність заповіту закону стало відомо державній нотаріальній конторі, куди заява надійшла у відповідності зі ст. 40 Закону, завідувач державною нотаріальною конторою повідомляє про виявленні недоліків заповідача, посадова особа, яка посвідчила заповіт, і державний нотаріальний архів, в який заповіт передається на зберігання не пізніше наступного дня після отримання заповіту.

За бажанням заповідача такий заповіт переоформляється нотаріусом на загальних підставах або тими ж посадовими особами, засвідчуючи його. ,

Заповіти, передані на зберігання до державного нотаріального архіву, також записуються до алфавітної книги обліку заповітів.

Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт. Воно може бути скасовано чи змінено путем'составленія нового заповіту, який повністю або частково скасовує зроблене заповіт, або подання заяви про скасування заповіту нотаріусу. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач представить примірник знаходиться у нього заповіту, то напис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою (коли заповіт скасовано заявою) додається до примірника, що зберігається в державному нотаріальному архіві.

Дійсність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально посвідчений.

Нотаріус, якому в ході посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляє про вчинену нотаріальну дію до державного нотаріального архіву або нотаріусу, виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради народних депутатів, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту. Викладене стосується і державного нотаріуса, який одержав на зберігання для передачі заповіт, посвідчений однією із посадових осіб, перелічених у ст. 40 Закону.

Заповіти, прирівняні до нотаріальних, також можна змінити або скасувати. Однак посадові особи, яким закон надає право посвідчувати такі заповіту, не має права свідчити справжність підпису на заяві про скасування заповіту. Справжність підпису на такій заяві має бути засвідчена нотаріально.

Заповіт, що прирівнюються до нотаріально засвідченою, може змінити або скасувати раніше складений заповіт незалежно від того, чи було воно посвідчений нотаріусом або посадовою особою, в силу закону мають право посвідчувати заповіти.


Получите за 15 минут консультацию юриста!