У цивільному праві під змістом договору розуміється сукупність його умов. У свою чергу, умови договору визначають конкретні дії його учасників, порядок і строки їх вчинення. Дані положення справедливі і щодо шлюбних контрактів, що укладаються подружжям.
Кожен з таких контрактів містить ряд конкретних умов, в підсумку складових його зміст. Як вже зазначалося, шлюбний договір має досить своєрідну, складну структуру. Він включає низку окремих пунктів (угод), що стосуються різних питань сімейного життя, тому дії подружжя, що складають зміст одного шлюбного договору, можуть бути досить різноманітними: передати майно у власність, забезпечити необхідне житлове приміщення для проживання подружжя, надати утримання одному з їхніх батьків, створити умови для належного виховання та утримання дітей і т. д. Кожне з таких самостійних угод може також містити вказівки на строки та порядок їх здійснення, а також передбачати заходи відповідальності подружжя за невиконання взятих на себе зобов'язань.
Крім цього, в шлюбний контракт можуть включатися пункти щодо дій, вчинення яких може бути здійснено в майбутньому лише при настанні певної умови (конструкція умовної угоди). Наприклад, чоловік зобов'язується забезпечити майбутній дитині умови для занять живописом, якщо у нього буде виявлена ??схильність до малювання.
Шлюбний контракт, як і будь інший договір, може вважатися укладеним з моменту, коли сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов і зодягли договір у належну форму. При цьому істотними визнаються всі умови, необхідні для договорів певного виду або на яких наполягають сторони. Так, сторони хочуть закріпити в шлюбному контракті умова про те, що в обов'язки чоловіка буде входити забезпечення сім'ї житлом протягом певного часу. Істотними умовами даного договору можуть виступати: вид житлового приміщення (квартира, кімната, будинок), розмір житлової площі, час надання можливості проживання, зміна площі та виду житла у зв'язку з народженням дітей, умови проживання в ньому інших родичів, і т. д.
Шлюбний контракт може мати різний обсяг, починаючи від одного єдиного пункту і закінчуючи безліччю розгорнутих і деталізованих угод з різних питань сімейного життя. У зв'язку з цим кожен шлюбний контракт може включати значне число певних істотних умов, які будуть ставитися до предмета договору, термінів, порядку, місця його вчинення і т. д. Незалежно від обсягу шлюбного контракту та кількості його окремих пунктів він не вважатиметься укладеним, поки сторони не домовляться між собою по кожному з них. Якщо ж одна зі сторін наполягає на включення в шлюбний контракт певного пункту, а інша сторона висловлює на це свою незгоду, то весь шлюбний договір не буде вважатися укладеним, незважаючи на те, що стосовно інших пунктів договору сторони дійшли згоди.
Чинне сімейне законодавство в значній мірі зумовлює можливе зміст укладаються подружжям шлюбних контрактів. Воно передбачає зміну угодою сторін тільки 4-х статей Кодексу про шлюб та сім'ю - ст.22, 24, 25 і 26.
Правила статей 22, 24, 25, 26 застосовуються у тому разі, якщо шлюбним контрактом не встановлено інші положення. (Ч.4 ст. 31 КпШС України)
Але подружжя можуть за своїм угодою змінити встановлений законом режим спільної сумісної власності на режим роздільної власності і навпаки (ст.22, 24 КпШС). Крім того, на відміну від законодавчих правил (ст.26 КпШС), що встановлюють спільність речей професійних занять подружжя, в своєму шлюбному контракті подружжя можуть визнати ці речі своїм роздільним майном. І нарешті, шлюбним контрактом може бути змінена ст.25
КпШС, відповідно до якої, якщо майно було власністю одного з подружжя, а потім в період шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності в результаті вкладень другого чоловіка або їх обох, то таке майно може бути визнане спільною власністю подружжя. У шлюбному контракті подружжя може передбачити, що, незважаючи на збільшення цінності речі, вона не буде змінювати свого правового режиму і буде належати тому з подружжя, який був її первісним власником.
Передбачений ч.4 ст.31 КпШС перелік статей (22, 24, 25 і 26 КпШС), які можуть змінюватися шлюбним контрактом, значно розширений постановою КМ України від 16 червня 1993р., Яким затверджено спеціальний Порядок укладення шлюбного контракта1. Так, з п. 1 Порядку випливає, що подружжя в шлюбному
контракті можуть вирішувати питання погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Але порядок задоволення вимог кредиторів по загальних і особистих боргах подружжя ругуліруегся імперативними нормами сімейного законодавства (ст.31 КпШС України). Тому подружжя при включенні в свій шлюбний контракт яких угод на цей рахунок повинні виходити з положень законодавства і можуть лише уточнювати або доповнювати їх своєю угодою. Аналогічно в п.1 Порядку укладання шлюбного контракту сказано, що сторони можуть включати в шлюбний контракт угоди
0 немайнових, моральних чи особистих обов'язках. Однак ст.27-1 КпШС прямо говорить, що в шлюбному контракті сторони можуть передбачити лише майнові права.
У зв'язку з цим необхідно визнати, що Кабінет Міністрів вийшов за межі повноважень і своєю постановою закріпив норми, які не передбачені Кодексом про шлюб та сім'ю. У строгому сенсі слова ці положення не відповідають закону і умови шлюбного договору на сьогоднішній день повинні обмежуватися зазначеними вище чотирма статтями КпШС України. Разом з тим рамки договірної ініціативи подружжя, встановлені Кодексом, потрібно визнати необгрунтовано вузькими. І хоча формально Кабінет Міністрів України не міг своєю постановою їх розширити, по суті, тенденцію на надання подружжю більшого обсягу прав при укладанні шлюбного контракту, можна визнати правильною. Законодавство в цьому питанні має будуватися за іншим принципом: містити вказівку на ті норми, які не можуть змінюватися угодою сторін, надаючи подружжю у всіх інших питаннях встановлювати свої права та обов'язки самостійно.
Нове сімейне законодавство України, безсумнівно, повинно надавати подружжю більш широкі можливості при укладенні шлюбних контрактів, і зокрема, право самим визначати зміст укладається ними шлюбного договору.