Майнові відносини подружжя передбачають спільність ведення домашнього господарства, спільне вирішення питань, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, спільні дії з управління майном і т. д. Разом з тим кожен з подружжя, будучи самостійним суб'єктом права, може виступати в цивільному обороті від свого імені, а також мати майно на праві власності. Враховуючи дану обставину, сімейне законодавство закріплює режим роздільності щодо певних видів майна.
Майно, яке належало кожному з супру-гов до вступу в шлюб, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. (41,2 ст. 24 КпШС України)
Таким чином, відповідно до законодавства України до роздільного майна подружжя належить наступне:
3 майно, що належало кожному з подружжя до вступу в шлюб;
4 майно, отримане під час шлюбу в дар;
5 майно, отримане під час шлюбу в порядку спадкування;
6 речі індивідуального користування (одяг, взуття), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
Майно, що відноситься за законом до роздільного, має свій особливий правовий режим. Кожен із подружжя вважається власником такого майна, самостійно володіє, користується і розпоряджається ним без спеціального на те дозволу другого з подружжя. Це означає, що чоловік не пов'язаний думкою другого з подружжя щодо юридичної долі належного йому майна. Він може його продати, обміняти, закласти, здати в найм, подарувати будь-якій особі, в тому числі і своєму чоловікові. Роздільне майно належить кожному з подружжя на праві приватної власності, і на нього поширюються норми цивільного законодавства.
Сімейне законодавство України надає можливість подружжю змінити законний режим роздільності деяких видів майна на договірний режим, який встановлює його спільність. У зв'язку з цим те майно, яке у відповідності зі ст.24 КпШС України є роздільним за взаємною згодою подружжя, може бути визнано їх загальним.
Так, сторони можуть включити до шлюбного контракту умову про те, що майно, яке належало до шлюбу одному з подружжя на праві власності, після вступу в шлюб становитиме їх спільне майно.
У шлюбний контракт може бути також включено умову про те, що майно, яке буде отримано подружжям або одним з них у період шлюбу в дар, потім буде передано у спільну сумісну власність.
Угоди такого роду можуть ставитися до невизначеного кола майна. Наприклад, у шлюбному договорі подружжя вказали, що все майно, яке буде отримано ними в період шлюбу у спадок, передаватиметься ними у спільну власність. Заздалегідь, на момент складання договору, невідомо, в чому це иму-суспільством буде виражатися, які його загальний обсяг і вартість. Достатньо, щоб у договорі була виражена воля сторін на передачу в спільну власність всього майна, отриманого в період шлюбу у спадок.
Угоди можуть ставитися і до конкретно визначеної речі (речей). Так, один з подружжя може взяти на себе зобов'язання передати у спільну власність автомобіль, який він у період шлюбу може отримати у спадок від своїх батьків.
Виникає ряд теоретичних питань щодо оформлення переходу майна з приватної власності у спільну сумісну власність подружжя. Тут можливі два основні варіанти залежно від того, про яке майно йдеться. Якщо один з подружжя хоче передати у спільну власність майно, яке не вимагає особливого оформлення та спеціальної реєстрації (посуд, меблі, інші предмети домашньої обстановки, прикраси, одяг і т. д.), то угода про таку передачу набуває юридичне значення з моменту вступу в силу самого шлюбного контракту. Якщо ж передане майно відноситься до числа нерухомого (земельні ділянки, житловий будинок, дача і т. д.) або найбільш цінного рухомого майна, що підлягає спеціальній реєстрації (автомобіль, мотоцикл, катер і т. д.), то угода щодо такого майна може вступати в силу тільки з моменту його належного оформлення.
Необхідно відзначити ще один суттєвий момент. Відповідно до ч.2 ст.24 КпШС до роздільного майна подружжя не належать цінності і предмети розкоші, навіть якщо вони купуються особисто для одного з подружжя і знаходяться в його користуванні. Такого роду речі незалежно від їх вартості визнаються спільною власністю подружжя. Питання про те, які предмети можуть відноситися до розряду цінностей і предметів розкоші, не має однозначного рішення. Судова практика до такого роду речей відносить прикраси з дорогоцінних металів, з дорогоцінними каменями, дорогий одяг (наприклад, вироби з цінного хутра) та інші речі. Визнаючи такі речі спільним майном, суди виходять з того, що вони мають велику цінність і купуються за спільні кошти подружжя, тому не можуть становити власність тільки того чоловіка, який ними безпосередньо користується.
Зазначена норма може бути змінена угодою сторін. Подружжя має право включити до шлюбного контракту умову про те, що прикраси, незалежно від їх вартості, будуть складати їх роздільне майно і належати на праві власності тому з подружжя, який ними користується.
Чинне законодавство містить вказівку про те, що рішенням подружжя роздільне майно може бути перетворено в загальне (ч.4 ст.31, ст.24 КпШС України). Разом з тим у ньому немає вказівки про те, в який вид спільної власності (часткову або спільну) може бути передано роздільне майно подружжя. У зв'язку з цим можна припустити, що обмежень у цьому питанні немає. Отже, подружжя можуть включити до шлюбного контракту пункт, відповідно до якого майно, що належало до шлюбу, наприклад чоловікові, після набрання чинності шлюбного договору буде належати обом подружжю на праві спільної сумісної або часткової власності.
Необхідно розглянути кожну з цих можливостей окремо. Якщо подружжя домовляються про переведення роздільного майна у спільну сумісну власність, то таке майно закріплюється за обома подружжям без визначення часток і на нього поширюється режим спільної сумісної власності. Подружжя спільно володіють, користуються і розпоряджаються таким майном.
Якщо ж подружжя договораваются про виникнення щодо роздільного майна режиму спільної часткової власності, то від їхньої угоди залежить визначення розміру часток, що належать кожному з них. Скажімо, чоловік-власник може запропонувати, щоб у майбутньому у праві власності на передане їм у спільну власність майно йому належала більша частка - 2/3 або 3/4. Угода може бути й іншим - про встановлення рівних часток у праві власності на передане майно або навіть про надання іншому дружину (несобственнику) більшої частки у праві власності на річ. На таке майно буде поширюватися передбачений чинним цивільним законодавством України правовий режим. Зокрема, володіння, користування і розпорядження майном подружжя - учасники спільної часткової власності мають здійснювати спільно. Кожен з них пропорційно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної имуще - ства (ч. 1.3 ст. 113 ЦК). До подружжя-співвласності-кам будуть ставитися й інші норми цивільного законодавства, що регулюють відносини учасників спільної часткової власності.