Як вже було зазначено, майно може належати на праві власності одному, а не обом подружжю (майно, набуте кожним з подружжя до вступу в шлюб, отримане в період шлюбу в дар або в спадщину і т. д.). Однак особливістю сімейного життя є те, що, незважаючи на правову приналежність роздільного майна, як правило, ним користуються обидва з подружжя. Наприклад, якщо один з подружжя в період шлюбу отримав у спадок житловий будинок, то, будучи законним власником такого майна, він може надати можливість користуватися цим майном іншому дружину, дітям, іншим родичам. Нерідко в процесі багаторічного користування такого роду майном виникає необхідність у його ремонті, переобладнанні, удосконаленні і т. д. Грошові і трудові витрати, що вкладаються при цьому в майно, як правило, здійснюються обома подружжям. У результаті цього інший чоловік може пред'явити свої претензії щодо цього майна і просити врахувати зроблений ним внесок у майно.
Враховуючи дані обставини, законодавство України містить спеціальне правило щодо правового режиму роздільного майна, яке в процесі сімейного життя збільшило свою цінність завдяки вкладенням іншого чоловіка.
Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, під час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових і грошових витрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. (Ст.25 КпШС України)
Таким чином, за чинним законодавством визнати роздільне майно подружжя загальним може суд. Як показує судова практика, при визнанні за іншим чоловіком права власності на роздільне майно враховуються ступінь збільшення вартості майна внаслідок вкладення в нього витрат другого з подружжя або їх обох, характер цих витрат (трудове і грошове участь), тривалість користу-вання подружжям такого роду майном і т. д. Якщо суд прийде до висновку, що вкладення, здійснювані іншим чоловіком дійсно сприяли суттєвому збільшенню майна, що належало одному з подружжя, він може прийняти рішення про визнання спірного майна загальним, а не роздільним. Таке майно набуває режим спільної сумісної власності подружжя.
Таким є законодавче вирішення цього питання. Разом з тим ч.4 ст.31 КпШС України дає можливість подружжю по-іншому врегулювати це питання. Подружжя можуть прийняти рішення про нерозповсюдження на них правил ст.25 КпШС України. Отже, в шлюбний контракт може бути включений пункт про те, що майно, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, належатиме йому і в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування таким майном і тих вкладень в майно, які будуть проводитися подружжям у період шлюбу.
Такі умова шлюбного договору можуть бути не загального характеру, а поширюватися тільки на будь-які конкретні речі. Наприклад, сторони можуть закріпити в договорі, що житловий будинок, який до шлюбу належав дружині, буде складати її приватну власність незалежно від розміру вкладень, які будуть здійснюватися в майбутньому на його ремонт та утримання. Якщо щодо іншого майна такого застереження в шлюбному контракті немає, то на нього поширюється легальний режим майна та дію ст.25 КпШС України. Щодо такого майна подружжя-невласника може вимагати в судовому порядку визнання за собою права власності, якщо в період шлюбу таке майно істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок його трудових або грошових затрат.
У шлюбному договорі може бути закріплена і загальна норма, яка поширює свою дію на всі випадки, які можуть виникнути в майбутньому. Наприклад, подружжя може закріпити в шлюбному контракті, що в будь-якому випадку (незалежно від вкладень, зроблених чоловіком-невласне-ком) майно, що належало на праві власності одному з них, не змінить свого правового режиму і буде носити характер роздільного майна подружжя.