Серед загальної маси об'єктів права власності сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять подружжя, чітко встановлюючи їх правовий режим.
Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.
У разі поділу спільного майна суд може присудити ці речі одному з подружжя, в користуванні якого вони знаходилися, з покладанням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частина грошима.
Таким чином, якщо в період шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, за законом вони не визнаються його власністю. Законодавство виходить з того, що на такі речі були витрачені спільні кошти подружжя, отже, придбані на них обладнання, інструменти, спеціальна література і т. д. також повинні належати обом подружжю на праві власності. Чоловік, професійні заняття якого обслуговують такого роду речі, може претендувати лише на пріоритетне їх отримання у разі поділу майна. При цьому він зобов'язаний виплатити іншому дружину вартість що належить йому частини майна.
Як і в інших випадках, встановлений у ст. 26 КпШС України легальний режим майна подружжя може бути замінений на договірний за погодженням між подружжям. Зокрема, подружжя може включити до шлюбного договору умова про те, що речі професійних занять одного або обох подружжя будуть належати тому з них, для кого вони були придбані. Наприклад, чоловік працює професійним фотографом. У зв'язку з цим подружжя можуть включити до шлюбного договору положення про те, що всі иму-суспільством, придбане в період шлюбу, необхідне для занять фотографією, вважатиметься власністю чоловіка, а не спільною власністю подружжя.
У ст.26 КпШС вживається термін "професійні заняття". Проте його, мабуть, не можна трактувати занадто вузько - тільки в плані безпосередньої професії одного або обох подружжя. Мова тут може йти також про речі, які обслуговують не тільки професійний вид діяльності подружжя, але і їх хобі, різні захоплення, не пов'язані безпосередньо з їх основною професією. Головне, що мова йде про особливі, специфічних предметах, які дають можливість здійснювати який-небудь вид діяльності (займатися фотографією, музикою, живописом і т. д.).
Не суперечитиме законодавству та інше угода подружжя щодо речей їх професійних занять. Крім встановлення режиму роздільності такого роду майна, подружжя можуть також домовитися, що речі професійних занять будуть належати їм обом, але в певній частці. Наприклад, дружину, чиї професійні інтереси обслуговують придбані речі, буде належати більша частка в майні, ніж іншому дружину (2/3, 4/5 і т. д. у праві власності). Таким чином, подружжя будуть співвласниками даного майна та їх відносини будуть регулюватися нормами не сімейного, а цивільного законодавства.
§ 3.5. Угода про порядок володіння, користування і розпорядження супружскім майном
Відповідно до ч. 1 ст.22 КпШС кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. У свою чергу, роздільним майном, що належить кожному з подружжя на праві приватної власності, кожен з них володіє, користується і розпоряджається самостійно (ч. З ст.24 КпШС України). Кожне із згаданих правомочностей власника має свій зміст. Під правом володіння розуміється право власника фактично панувати над річчю. Право користування означає можливість ізвелекать з речі її корисні властивості. Право розпорядження означає право власника визначити юридичну долю речі - продати, по дарувати, про б міняти річ і т. д.
Складаючи шлюбний контракт, подружжя може внести до нього умови, що стосуються володіння, користування і розпорядження як загальним, так і роздільним майном. Наприклад, вони можуть домовитися, що майном, що належить одному з них на праві власності, вони будуть володіти і користуватися спільно. Якщо один з подружжя є власником дачі, автомобіля, меблів та іншого майна, то він може передати це майно в загальне користування всієї родини або надати можливість користування цим майном іншим родичам. Звичайно, в сім'ї найчастіше про передачу роздільного майна у спільне користування можна судити за фактичними діям подружжя. Тому така передача може і не закріплюватися спеціальним договором між подружжям. Однак закріплення такого пункту в шлюбному контракті створює юридичну обов'язок чоловіка-власника передати майно в користу-вання зазначеним у договорі особам, а інший чоловік має право вимагати виконання укладеного договору.
Подружжя можуть передати у спільне користування будь-яке майно, що належить на праві власності одному з них. Однак особливо необхідно розглянути питання про володіння, користуванні та розпорядженні житловим будинком (квартирою, що належить на праві власності), в якому проживає подружжя, їх діти і, можливо, інші родичі. У країнах, широко практикують укладення шлюбних контрактів, по-прос про "сімейному будинку" (приватна власність на житло в широкому сенсі) є, без сумніву, основним і найбільш ретельно деталізіруемая.
Подружжя можуть домовитися про порядок користування житловим будинком, що належить на праві власності одному з них. Наприклад, обумовити, що чоловік-власник надасть для потреб сім'ї весь житловий будинок або його певну частину. Також у договорі можна закріпити, що в будинку крім подружжя та їхніх дітей постійно або тимчасово проживатимуть інші родичі - батьки подружжя, їх брати, сестри і т. д. У договір можуть включатися і взаємозалежні умови - наприклад, про те, що один з подружжя надасть у спільне користування належний йому житловий будинок, а інший чоловік - інше майно (дачу, катер, автомобіль і т. д.).
Подружжя можуть домовитися і про зворотне - закріпити право користування спільним майном за одним подружжя або за кожним з них. Якщо, наприклад, подружжя мають на праві спільної сумісної власності два автомобілі, то вони можуть передбачити в договорі, який з них буде перебувати в користуванні чоловіка, а який - у користуванні дружини.
Подружжя можуть внести в договір умови, що стосуються утримання та ремонту спільного і роздільного майна, наприклад, про те, що обов'язки з утримання автомобіля, що належить на праві власності дружині, будуть покладені на чоловіка, або про те, що подружжя загальними зусиллями зобов'язуються підтримувати в належному стані належить дружину будинок, який передано їм у спільне користування сім'ї.
Подружжя можуть включити в шлюбний контракт також умови про зміну порядку користування майном або про припинення такого права взагалі. При цьому також найбільш важливим є питання про порядок звільнення сімейного будинку чоловіком-невласника (у разі поділу майна, роздільного проживання тощо). У договорі, наприклад, може бути зазначено, що чоловік-невласника покине житлове по-ня без отримання взамін іншого жилого приміщення або компенсації. Навпаки, в контракті може бути обумовлено право такого чоловіка на отримання у власність іншого майна або грошей, а також право на отримання іншого майна у користування. Особливо повинні бути обумовлені при звільненні "сімейного будинку" права неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей. Подружжя не можуть своєю угодою позбавити їх права на проживання в житловому будинку, якщо при цьому будуть погіршені їхні житлові умови. Проте не буде суперечити законодавству угода подружжя, відповідно до якого після переїзду із займаного жилого будинку (квартири) житлові умови дітей будуть збережені на тому ж рівні або навіть покращені.
Подружжя можуть також включити в шлюбний договір умови про розпорядження майном. Сімейне законодавство містить загальне правило про розпорядження спільним подружнім майном.
Майном, нажитим під час шлюбу, супру-ги розпоряджаються за спільною згодою.
При здійсненні операцій одним із подружжя вважається, що він действуюет за згодою другого з подружжя, Для здійснення угод з відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотарнального посвідчення, згоду дрзтого з суп-Ругова має бути виражене у письмовій формі.
(Ст. 23 КпШС України)
На відміну від встановленого законодавством правила про спільне розпорядженні спільним майном, подружжя може домовитися, що певними видами майна вони мають право розпоряджатися самостійно. Наприклад, не суперечитиме законодавству угоду, відповідно до якого дружина має право самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою або певною сумою грошей, яку щомісяця їй надаватиме чоловік. Подружжя можуть також домовиться про те, що грошовими сумами понад встановленого розміру вони будуть розпоряджатися тільки за письмовою взаємною згодою.
Звичайно, при укладанні подружжям угод щодо спільного майна необхідно дотримуватися передбачені законом вимоги. У першу чергу це стосується вимог про форму угод. Якщо відповідно до законодавства та чи інша угода повинна бути, наприклад, нотаріально засвідченої, то подружжя не можуть своєю угодою встановити для такої угоди усну або просту письмову форму. Отже, подружжя не може включити в шлюбний контракт пункт, відповідно до якого кожному з них надається, наприклад, право укладати договори дарування нерухомості по простих письмовим операціях.
Закріплення в шлюбному контракті умов про володіння, користуванні та розпорядженні подружнім майном є формалізує фактором. Воно створює чіткість і визначеність прав та обов'язків подружжя щодо такого майна.