Успіх істотних соціально-економічних і політичних перетворень у державі залежить, передусім, від ефективного правового забезпечення. Ефективність же права в області, що здійснюється ним охорониш функції, головним чином має свій вираз в показниках, характеризують стан правопорядку, а саме, динаміка правопорушень дієвість охоронних функцій, результативність засобів державного примусу тощо'. Безпосереднім результатом правового регулювання, вважає С.С. Алексєєв, є правопорядок - стан фактичної упорядкованості суспільних відносин, що має реальний вираз, практичне здійснення вимог законності2. Правопорядок є частиною системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права, перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результат. Правопорядок - стан (режим) правової впорядкованості, а також врегульованності та погодженості системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше кажучи, це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного та повного здійснення розпоряджень правових норм, а також прав, свобод, обов'язків, відповідальності всіма суб'єктами права.
Кожна країна самостійно формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється зустрічними інтересами громадянського суспільства й держави, їх основними законами, тенденціями розвитку. Правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства й держави. Його антиподом є сваволя та беззаконня. Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.
Основні ознаки правопорядку:
1.Закладається в правових нормах у процесі правотворчості;
2.Спирається на принцип верховенства права й панування закону в галузі правових відносин;
3. Встановлюється в результаті реалізації правових норм то здійснення законності в діяльності з реалізації права; '
4. Створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав;
5. Передбачає своєчасне й повне виконання всіма суб'єктам юридичних обов'язків;
6. Вимагає невідворотності юридичної відповідальності до кожного, хто вчинив правопорушення;
7. Встановлює сувору громадську дисципліну;
8. Передбачає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;
9. Створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння громадянської свободі;
10. Забезпечується всіма державними заходами, в тому числі державним примусом.
Зміст правопорядку - це система правових і не правових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють установленню і підтриманню правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання1.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. А згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України: «Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання закріплені в ст. 5 ГК України:
1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
2.Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.
3.Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
У справі забезпечення законності, організованості, дисципліни й порядку визначальне місце відводиться праву, яке є регулятором суспільних відносин. Це означає, що суб'єкти господарювали* зобов'язанні:
— здійснювати свою діяльність відповідно до правових при- писів органів державної влади;
і самостійно, за допомогою локальних нормативних актів регламентувати різні сфери своєї діяльності;
і використовувати можливості договірного права.
Таким чином, у процесі своєї статутної діяльності суб'єкти господарювання і негосподарюючи суб'єкти повинні дотримуватися правопорядку у сфері господарювання, використовувати всі засоби з упорядкування відносин для вирішення завдань, поставлених перед ними. Уся ця діяльність суб'єктів господарювання та него- сподарюючих суб'єктів і є правовою роботою в народному господарстві, підприємстві, установі й організації.
Частиною 1 статті 5 ГК України закріплена одна із визначальних основ правовопорядку в сфері господарювання. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Недооцінка ролі держави в регулюванні макроекономічних процесів в першій половині 90-х років минулого століття призвела до значних негативних процесів в економіці України. З цього приводу Мамутов В.К. у своєму виступі на сесії НАН України 10.04.1995 року на тему „Про державне регулювання економіки" зазначав: „Створивши міф про те, що у ринковій економіці все регулюється само собою і держава не повинна втручатися в економіку, ми відкрили численні канали для розкрадання загальнодержавної власності. Треба всі зайві канали закрити і стихію дикого ринку ввести в цивілізоване русло"1.
Правова робота в сфері господарювання відповідно до структури господарської системи може бути різних рівнів: загально державного, галузевого, регіонального, локального. Державний рівень організації і управління правовою роботою в сфері господарювання має особливе значення, зумовлене роллю держави. Заінтересованість держави в становленні та зміцненні правопорядку в сфері господарювання зумовлено також наявністю у неї на праві власності майна, підпорядкованістю значної кількості суб'єктів господарювання державного сектора, необхідністю забезпечення джерел формування бюджетів всіх рівнів, виконанням функції організатора господарського життя в країні. У зв'язку з цим, держава закріплює політику правової роботи у сфері господарювання та забезпечує її нормативно-правове регулювання, здійснює управління нею та контроль. Державне управління правовою роботою у сфері господарювання — це комплексний вплив держави в особі уповноважених органів на відносини у сфері правової роботи та її суб'єктів з метою забезпечення господарського правопорядку. Основні засади правової роботи у сфері господарювання закріплюються в законодавстві України.
В економіці України значна питома вага належить публічним секторам економіки - державному та комунальному. Особливості правової роботи у сфері господарювання державного сектору економіки закріплені Положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 року №1040, постановою Кабінету Міністрів України „Про вдосконалення правової роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади" від 14.12.2001 р. № 1693, Положенням про проведення перевірок правової роботи юридичних служб підприємств, організацій і установ, що знаходяться у сфері управління Міністерства промислової політики України, що затверджене наказом Міністерства промислової політики України від 23.12.2005 року № 478 і т.п.
Центром організації та координації правової цієї роботи є Міністерство юстиції України. Упродовж останніх років основна увага Міністерства юстиції України зосереджена на питаннях надання методичної допомоги юридичній службі, що суттєво підвищує рівень правової роботи як невід'ємного механізму управління господарським комплексом, основу якого складає діяльність керівників, спеціалістів, юрисконсультів в організації застосування і належно- го виконання вимог чинного законодавства.
Реалізація функції Міністерства юстиції України та його територіальних органів щодо проведення перевірок стану правової роботи в органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях як одного з істотних елементів надання методичної та практичної допомоги на сьогодні набуває особливо важливого значення. Тому, здійснюючи перевірки стану правової роботи в органах виконавчої влади, на державних підприємствах, в установах, організаціях зосереджується увага їх юридичних служб на необхідності створення на кожному підприємстві правового механізму господарювання, який би забезпечував підвищення ефективності виробництва. Юридичні служби повинні надавати допомогу в підготовці відповідних правових документів, які регулюють діяльність із скорочення непродуктивних витрат, а також створюють механізми їх запобігання, сприяють економії матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності зовнішньоекономічної діяльності.
Оскільки однією з важливих функцій юридичної служби центральних органів виконавчої влади та суб'єктів господарювання є представлення в установленому законодавством порядку їх інтересів у судах під час розгляду правових питань і спорів, то відсутність аналізу результатів позовної роботи у більшості центральних органів виконавчої влади призводить до виникнення типових помилок у цій роботі, а отже, до неефективного представлення та захисту їх інтересів у судах та може заподіяти збитки державі, тобто фактичне забезпечення правопорядку.
Міністерство юстиції України, здійснюючи перевірки стану правової роботи у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, зосереджує увагу їх юридичних служб на необхідності організації на кожному підприємстві належного правового забезпечення господарської діяльності, що, безумовно, сприятиме підвищенню ефективності виробництва. Крім того, оцінка ефективності правової роботи необхідна для визначення рівня дотримання законності в діяльності підприємства, що потребує, вважає Мамутов В.К., розробки загальної методики оцінки ефективності правової роботи в народному господарс тві, ЩО дозволить забезпечити достовірність даних обліку та звітності'.
В організації роботи юридичних служб окремих підприємств, установ та організацій існують ще певні проблеми які з успіхом вирішуються на рівні галузевих міністерств. Таким прикладом є Положення про проведення перевірок правової роботи юридичних служб підприємств, організацій і установ, що знаходяться у сфері управління Міністерства промислової політики України, що затверджено наказом Міністерства промислової політики України від 23.12.2005 року № 478.
Згідно з цим Положенням метою перевірки є вивчення стану організації правової роботи та надання допомоги державним підприємствам в усуненні недоліків у застосуванні актів законодавства та інших нормативно-правових актів. Безпосереднє здійснення перевірок правової роботи юридичних служб підприємств покладено на юридичну службу міністерства, що діє на основі положення, яке затверджується Міністром.
У ході перевірки стану правової роботи юридичної служби підприємства, працівники юридичної служби міністерства повинні зосереджуватись в основному на питаннях правового регулювання господарської діяльності, застосування актів законодавства та інших нормативно-правових актів, локальної нормативної бази, правового навчання керівників підрозділів, служб та стажування спеціалістів. З метою створення на підприємстві правового механізму (системи нормативних актів) для забезпечення з його допомогою запобігання безгосподарності, ефективного використання матеріальних стимулів, впровадження економічних методів управління господарською діяльністю, правильного застосування нового законодавства, керівникам і спеціалістам юридичної служби, у разі необхідності, надається практична допомога у підготовці положень, інструкцій та інших нормативно-правових актів, що регламентують організацію договірної та претензійно-позовної роботи.
При виявленні порушень актів законодавства та інших нормативно-правових актів і недоліків у правовій роботі, що можуть бути усунені в період перевірки, керівнику підприємства ВНОСЯТЬСЯ відповідні пропозиції. За наслідками перевірки готується довідка в якій слід висвітлити: організацію правової роботи на підприємстві, структуру, склад, умови роботи і підпорядкованість юридичної служби; стан роботи по забезпеченню законності виданих наказів розпоряджень, положень, статутів та інших документів правового характеру, участь у цій роботі юридичної служби; заходи по організації та стан роботи по укладанню господарських договорів і контролю за їх виконанням; стан роботи по погашенню дебіторської і кредиторської заборгованості; застосування чинного законодавства по відшкодуванню збитків з винних осіб; організацію та стан претензійно-позовної роботи, обґрунтованість позовів, поданих до судів. Аналіз причин і характер претензій; практику застосування законодавства та інших нормативно-правових актів; стан юридичного обліку нормативних документів; підвищення правових знань керівних працівників і спеціалістів юридичної служби.