3.1. Захист прав суб'єктів господарювання, механізм захисту прав суб'єктів господарювання

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Деякі вчені-юристи, зокрема О.Ф. Скакун, розглядають захист як відновлення порушеного правового статусу й залучення порушників до юридичної відповідальності1. Разом з тим, визначення поняття захисту через відновлення може бути повною мірою застосоване для характеристики захисту в процесуальних відносинах, наприклад, при здійсненні правосуддя, що трохи звужує його реальний зміст.

Досить розповсюдженою є в науці позиція, представники якої пропонують розглядати правовий захист як систему юридичних норм, що спрямовані на попередження й ліквідацію правопорушень2. Разом з тим, відзначає І.О. Дзера, правовий захист фактично ототожнюється в цьому випадку із правовим інститутом, норми якого забезпечують реалізацію захисних функцій щодо існування й здійснення відповідних прав3.

Ще однією з особливостей захисту прав суб'єктів господарю, вання є те, що такий захист може забезпечуватися, крім зазначених органів, також іншими особами, права яких також випливають із законодавства (наприклад, Господарського і Цивільного кодексів, Закону України «Про об'єднання громадян»).

Викладене дозволяє підтвердити, що другою ознакою захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади є забезпеченість захисту вповноваженими органами й іншими особами.

Наступна ознака захисту прав полягає в наявності ряду способів, за допомогою яких уповноважені органи держави забезпечують захист. Серед таких способів законодавством передбачено: визнання права, визнання недійсними актів органів державної влади, стягнення заподіяних збитків, скасування актів, що суперечать закону, інші способи, які передбачені законом. Остання умова (вказівка на той або інший спосіб у законі) є обов'язковою при виборі способів захисту прав суб'єктів господарювання, що прямо випливає з п. 2 ст. 20 ГК України й нормативно-правових актів про статус органів, що уповноважені їх застосовувати.

З урахуванням викладеного закріплення в законодавстві способів захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади, застосування яких дозволяє досягти мети захисту, виступає третьою ознакою захисту в обраному аспекті.

Таким чином, ознаками захисту прав суб'єктів господарювання є: ціль захисту - відновлення порушеного права, забезпеченість захисту вповноваженими державними органами, а також закріплення в законодавстві способів захисту, що дозволяють досягти зазначену мету. Наведені ознаки повинні бути покладені в основу визначення захисту в обраному аспекті.

Для обґрунтування сутності захисту прав суб'єктів господарювання, окрім ознак зазначеного захисту, доцільно уточнити місце такого захисту в охоронних правовідносинах з урахуванням складу таких відносин, що, виходячи із загального вчення про правовідносини, включає суб'єкт, об'єкт і зміст.

Суб'єктом охоронних правовідносин, з одного боку, завжди є порушник суб'єктивного права. Наприклад, в охоронних правовідносинах, що виникли з приводу порушення права суб'єкта господарювання органом державної влади, таким порушником є зазначений орган (його посадова або службова особа). З іншого боку, суб'єктом будь-яких охоронних правовідносин виступає держава, яка делегує свої повноваження, що забезпечують захист порушених прав, уповноваженим державним органам (суду, прокуратурі та ін.), про що говорилося вище. Це ілюструється, зокрема, тим, що рішення юрисдикційних органів виносяться від «Імені України».

На відміну від суб'єктів охоронних правовідносин суб'єктом захисту є безпосередньо суб'єкт господарювання, що ініціює захист своїх прав і обирає спосіб захисту.

Об'єктом охоронних правовідносин, як правило, є суб'єктивне право, що порушено. При захисті прав суб'єктів господарювання - це право суб'єкта господарювання, яке закріплене в законодавстві.

змісті охоронних правовідносин виділяють права й обов'язки відповідних осіб (юридичний зміст) і фактичну поведінку, які уповноважена особа може, а зобов'язана — повинна здійснити (ма теріальний або фактичний зміст, що складається з дозволеної по вед інки уповноваженої й належної поведінки зобов'язаної особи При цьому до юридичного змісту охоронних правовідносин, ш виникають при порушенні права, входить, насамперед, суб'єктиві право суб'єкта господарювання — право на захист.

Фактичний зміст охоронних правовідносин становить, кр інших елементів, поведінка уповноваженої особи — суб'є* господарської діяльності, що виражається в реалізації свого суб'єктивного права на захист, тобто, якщо своєрідним поштво зверталася увага в науковій літературі. Крім цього, особливі зазначеної ознаки полягає і в тому, що залежно від органа, щ0 забезпечує захист, у науці конкретизуються форми такого захис. ту. Зокрема, виділяють судовий захист (здійснюється судовим* органами), захист адміністративний (здійснюється відповідними органами державної влади), самозахист (здійснюється особою са. мостійно) та ін. Наприклад, адміністративний захист традиційно співвідноситься з прийняттям уповноваженим органом державної влади (посадовою особою) рішення за результатами розгляду за. яви, скарги, клопотання зацікавленої в справі особи.

Таким чином, ознаками захисту прав суб'єктів господарювання є: ціль захисту — відновлення порушеного права, забезпеченість захисту вповноваженими державними органами, а також закріплення в законодавстві способів захисту, що дозволяють досягти зазначену мету. Наведені ознаки повинні бути покладені в основу визначення захисту в обраному аспекті.

У змісті охоронних правовідносин виділяють права й обов'язки відповідних осіб (юридичний зміст) і фактичну поведінку, які уповноважена особа може, а зобов'язана — повинна здійснити (матеріальний або фактичний зміст, що складається з дозволеної поведінки уповноваженої й належної поведінки зобов'язаної особи). При цьому до юридичного змісту охоронних правовідносин, що виникають при порушенні права, входить, насамперед, суб'єктивне право суб'єкта господарювання — право на захист.

Фактичний зміст охоронних правовідносин становить, крім інших елементів, поведінка уповноваженої особи - суб'єкта господарської діяльності, що виражається в реалізації свого суб'єктивного права на захист, тобто, якщо своєрідним поштовхом для виникнення правоохоронного відношення є факт право- порушення, то передумовою захисту виступає прояв суб'єктом господарювання ініціативи в реалізації свого права на захист, без якої не буде зазначеної діяльності уповноважених органів із захисту прав суб'єктів господарювання і відповідно, — захисту.

Таким чином, оскільки прояв суб'єктом господарювання ініціативи в реалізації свого суб'єктивного права на захист є «забезпеченням» початку зазначеної діяльності, що здійснюється за допомогою застосування відповідних способів захисту з метою відновлення порушеного права, захист є частиною охоронних правовідносин, що виникли з приводу порушення права суб'єкта господарювання органом державної влади, й займає у них ту нішу, що відведена поведінці уповноваженого - суб'єкта господарювання.

Цей висновок вказує на доцільність використання в понятті захисту прав суб'єктів господарювання ключового слова «реалізація» відносно права такого суб'єкта на захист, оскільки саме в процесі реалізації цього права, що бере свій початок у момент звернення суб'єкта господарювання за захистом (шляхом подачі відповідної заяви або скарги), відбувається безпосереднє застосування способів захисту й досягається його мета - відновлення порушеного права.

Таким чином, захист прав суб'єктів господарювання - це система заходів (форм і способів діяльності), які здійснюються відповідно до закону, як суб'єктом господарювання самостійно, так й через уповноважених осіб, і спрямовані на запобігання й усунення загроз порушення прав відповідних суб'єктів, усунення перешкод при здійсненні цих прав, відновлення порушених прав і правового статусу та залучення порушників до відповідальності. Необхідно відзначити, що інститут захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання має комплексний характер, оскільки форми, засоби, порядок правового захисту забезпечуються нормами як матеріального так й процесуального права.

З урахуванням викладеного під захистом прав суб'єктів господарювання пропонується розуміти реалізацію суб'єктами господарювання права на захист за допомогою застосування спеціально уповноваженими особами або суб'єктом господарювання самостійно передбачених законом способів захисту з метою відновлення порушеного права. Суб'єкти господарювання повинні активно боротися з порушеннями закону з боку державних органів та захищати свої права, використовуючи всі можливості, які надані їм відповідним законодавством. Між тим у цій справі існує чимало специфічних труднощів, у тому числі суто юридичного характеру, подоланню яких може сприяти використання поступового практичного досвіду та відповідного наукового забезпечення. Уточнюючи поняття механізму захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності, І.В. Головань сформулював їх як систему відповідних засобів, методів та техніко-юридичних прийомів, введення в дію яких забезпечується, перш за все, правовою роботою цих суб'єктів'.

Таким чином, механізми захисту прав суб'єктів господарювання - це сукупність юридичних засобів, юридичних норм, що регулюють певні відносини , дій відповідних суб'єктів та юридичних засобів примусу, які в сукупності спрямованні на ефективне здійснення і захист господарських прав, що належать суб'єктам господарювання та забезпечують здійснення останніми господарської діяльності згідно з напрямами діяльності та положеннями законодавства.

При застосуванні методів та засобів захисту прав суб'єктів підприємництва існують певні особливості залежно від того, у процесі відносин з якими державними органами виникає необхідність у захисті прав.

Стаття 20 ГК закріплює:

1. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

2. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

- визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовід- носин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Більш того, ст. 147 ГК України декларує:

1. майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом;

2. вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом;

3. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону;

4. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 ГК.

В свою чергу, серед способів захисту права власності можна виділити:

- речово-правові засоби захисту (віндікаційний і негаторний позови);

- зобов'язально правові (при наявності зобов'язань, договірних відносин).

Форми захисту: судова, позасудова, самозахист, захист прав нотаріусом.

Щодо форм (способів забезпечення) правового захисту від неправомірних дій органів влади та посадових осіб цих органів, то можна відокремити:

I. адміністративну - полягає у зверненні до вищестоящого органу;

2. адміністраггивно-судову - полягає у звернені у спеціалізовані суди з адміністративних прав в порядку адміністративного судочинства.

Щодо форм правового захисту у відносинах з іншими суб'єктами права, то можна відокремити:

- загально судовий порядок — полягає у звернені до господарського суду або суду загальної юрисдикції;

- договірний захист — у вигляді застережень, полягає у захисті прав відповідних суб'єктів господарювання при складанні проекту договору, його підписанні, виконанні належним чином та примусу щодо виконання;

Гарантії держави щодо захисту прав суб'єктів господарювання можна розділити на: загальні; майнові.

Загальні гарантії полягають у тому, що гарантує всім господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності рівних прав і створює рівні можливості доступу до матеріально-технічним, фінансовим, трудовим, інформаційним, природним й іншим ресурсам.

Майнові гарантії права суб'єктів господарювання полягають у тому, держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур гарантує недоторканність майна України та забезпечує захист права їх власності.

Право на захист - це передбачена законодавством можливість правомочної особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки.

Право на захист не можна звужувати тільки до можливості звернутися з вимогою захисту права до відповідних державних органів. Право на захист в його матеріально-правовому значенні являє собою можливість застосування щодо правопорушника заходів примусового впливу.

При цьому заходи примусу включають у себе, по-перше, можливість уповноваженої особи використовувати дозволені законом засоби власного примусового впливу на правопорушника, здійснювати самозахист прав.

По-друге, можливість застосування безпосередньо самою уповноваженою особою юридичних заходів оперативного впливу на правопорушника, тобто оперативних санкцій.

По-третє, можливість уповноваженої особи звернутися до компетентних державних органів або громадських організацій з вимогою примусу зобов'язаної особи до певної поведінки.

Якщо покласти в основу класифікації способів захисту результат, на який розраховано їх застосування, то всі універсальні способи захисту (які можуть бути застосовані для захисту, як правило будь-якого майнового права) для зручності аналізу можуть бути розділені на такі групи:

1. Правопідгверджувальні способи, до яких відносяться:

- визнання права;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- незастосування судом акта державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону;

- припинення або зміна правовідношення.

2. Застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права, до їх числа належать:

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання недійсним акта державного органу або органу місцевого самоврядування; самозахисту права;

- стягнення неустойки.

Мета застосування вказаних способів захисту полягає в тому, щоб примусити або спонукати порушника припинити дії, що порушують майнові права суб'єктів господарювання, або попередити такі дії. Саме з цією метою здійснюються, наприклад, масові звернення до господарських судів юридичних осіб, що виступають як платники податків, з позовами про визнання недійсними актів податкових органів про застосування до них фінансової відповідальності за різноманітні порушення податкового законодавства. Такі позови надаються і у випадках, коли згідно з актом податкового органу вже здійснено часткове списання грошових коштів з рахунків організацій.

3. Способи захисту прав, застосування яких має на меті відновлення порушеного права та/або компенсацію збитків, що понесені в зв'язку з порушенням права. Такий результат може бути досягнутий шляхом відновлення становища, що існувало до порушення права; визнання оскаржуваної угоди недійсною та застосування наслідків її недійсності, відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди. Із вказаних способів захисту прав найбільш універсальним є відшкодування шкоди, спричиненої порушенням права. Надаючи особі, чиє право було порушене, можливість вимагати від порушника відшкодування не тільки понесених втрат, а й витрат, які вона матиме здійснити для відновлення порушеного права як одного з елементів реальної шкоди, законодавець тим самим відкрив можливість для широкого використання абстрактного способу визначення збитків у зобов'язальних відносинах. Цей метод визначення збитків значно полегшує доказування їх обсягу, оскільки в його основі лежить порівняння договірної ціни невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання з ціною на товар (роботи, послуги), що існувала на ринку у встановлений момент, тобто поточною ціною. Від кредитора не вимагається пред'явлення доказів, що підтверджують укладання ними договору, який замінює договір, невиконаний боржником.