Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

Більшість учасників господарських правовідносин зацікавле­на у правомірній поведінці - як власній, так і своїх контрагентів (партнерів). Адже застосування будь-якої юридичної, в тому числі господарсько-правової, відповідальності тягне для правопоруш­ника негативні наслідки. Проте, правопорушення у сфері господа­рювання є поширеним явищем. Наявність типових правопорушень у певних сферах господарського життя свідчить про негаразди в правовому регулюванні та/або правозастосовної діяльності упов­новажених органів держави і відповідно - спонукає до оптиміза- ції державного втручання в економіку країни. Одним з найбільш ефективних, за сучасного стану: економіки, правосвідомості учас­ників господарського життя, державного регулювання економіч­них процесів, ролі громадських організацій в економічному житті, засобів дотримання господарського правопорядку є відповідаль­ність за господарські правопорушення.

У сфері господарювання застосовується специфічний вид юри­дичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю яка реалізується через застосування до поруш­ника господарсько-правовими санкцій.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загаль­ні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) ознаки.

До родових ознак слід віднести: юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках); фактична підстава застосування госпо­дарсько-правової відповідальності - правопорушення; зміст - нега­тивні наслідки, що зазнає порушник (застосовуються до порушни­ка); можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в госпо­дарських правовідносинах проявляються специфічно. Так, юри­дичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених ор­ганів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в тому числі засновницький - як установ­чий документ.

Система актів законодавства, що передбачають випадки від­повідальності у господарських відносинах містить нормативно- правові акти різної юридичної сили, по - перше, Кодекси: Гос­подарський кодекс України, зокрема, розділ У «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання», що складається з 5 глав і 48 статей (статті 216-262); Цивільний кодекс України, зокре­ма: ст. 22 («Відшкодування збитків та інші способи відшкодуван­ня майнової шкоди»), ст. 23 («Відшкодування моральної шкоди»), піава 19 «Позовна давність» (статті 256-268), глава 29 «Захист пра­ва власності» (статті 386-394), параграф 2 «Неустойка» і параграф 7 «Притримання» глави 49, глава 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання», глава 82 «Відшкодування шкоди» та інше.

По-друге, Закони: від 14.10.1994 р. «Про відповідальність під­приємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»; від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»; від 18.11.1997 р. «Про внесен­ня змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів за рахунок юридичних осіб та фізич­них осіб - суб'єктів підприємницької діяльності»; від 22.12.1998 р. «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну»; від 14.01.2000 р. «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції; від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за по­рушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів».

По-третє, Укази Президента України: від 12.06.1995 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з ре­гулювання обіїу готівки»; від 04.03.1998 р. «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та де­ржавними цільовими фондами»; від 30.09.1999 р. № 1241/99 «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації антидемпінгового законодавства»; від 22.06.2000 р. «Про додаткові заходи з поси­лення боротьби з приховуванням від оподаткування доходів, а також відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом»; від

2.15. р. № 1251/2001 «Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням в бюджетній сфері» тощо.

По-четверте, акти Уряду: Декрет Кабінету Міністрів України від 08.04.1993 р. «Про державний нагляд за дотриманням стандар­тів, норм та правил і відповідальність за їх порушення»; постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2002 р. № 675 «Про затвер­дження Порядку прийняття органом ліцензування рішення про застосування до суб'єктів господарювання спеціальних заходів, спрямованих на припинення порушень вимог Закону України від

4.9. р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»; Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законо­давства про захист прав споживачів, затверджене постановою Ка­бінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1177 тощо.

По-п'яте, відомчі нормативно-правові акти: Інструкція про застосування Положення про порядок накладення штрафів на суб'єктів господарської діяльності, затверджена постановою На­ціональної комісії регулювання електроенергетики України від 01.09.1999 р. № 1134; наказ Державної податкової адміністрації України від 04.10.1999 р. № 542 «Про затвердження Порядку за­стосування штрафних санкцій за порушення валютного законо­давства»; наказ Мінекономіки, Мінфіну, Державної податкової ад­міністрації України, Держкомстандаріу України, Держмитслужби України, Антимонопольного комітету України від 29.03.2001 р. №67/305/ 181/286/404/3 «Про посилення боротьби з реалізацією на внутрішньому ринку незаконно ввезених (виготовлених) то­варів» тощо.

Підставами виникнення зобов'язань і відповідальності за їх невиконання може бути договір, в якому конкретизуються пере­дбачені законом штрафні санкції (якщо закон встановлює межу - мінімальну чи максимальну, чи не забороняє сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій) або встановлює не передбачені законом санкції за конкретні порушення договірних зобов'язань (за відсутності відповідних заборон у законі).

Правопорушення як фактична підстава юридичної відповідаль­ності в господарському праві також має свої особливості. Відомо, що класичним складом правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки; негативних наслідків такої по­ведінки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та на­станням негативних наслідків; вини правопорушника. Проте в гос­подарському праві наявність всіх чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило, однієї форми відповідальності, це відшкодування збитків. В інших випадках досить наявності лише протиправної поведінки, а у разі застосування штрафних санкцій й ще і вини. Відповідно до ГК України (ч. 2 ст. 218) закріплюється принцип презумпції вини: учасник господарських відносин пови­нен нести відповідальність за порушення встановлених законом або договором зобов'язань, якщо не доведе, що (1) ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопору­шення або (2) належне виконання договірних зобов'язань вияви­лося неможливим внаслідок дії непереборної сили (незвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності).

Сама протиправна поведінка як основний елемент складу гос­подарського правопорушення може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що виз­нається законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування, наприклад).

Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, забезпечується державним примусом. Однак цей примус може проявлятися по-різному: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договір­них зобов'язань штрафних санкцій та/або збитків) або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту; відмова від пролонгації договору на новий термін з огляду на порушення іншою стороною договірних зобов'язань протягом строку дії договору).

Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є:

- сфера застосування - господарські правовідносини (госпо­дарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);

- юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;

- фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відпові­дальності;

- презумпція вини порушника та особливість визначення вини;

- суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учас­ники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за госпо­дарськими договорами);

- спрямованість господарсько-правової відповідальності пере­важно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквіда­ція);

- змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції. конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або ану­лювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;

- порядок застосування - залежно від виду та форми госпо­дарсько-правової відповідальності: а) судовий або претензійно-по­зовний (статті 222-223 ГК України), б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку (статті 235-237 ГК України), в) спеціаль­ний - уповноваженими органами - ст. 238 ГК України).

Господарсько-правова відповідальність — це майново-органі­заційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на еко­номічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарські санкції є право­вим засобом відповідальності у сфері господарювання. Водночас слід зазначити, що питання щодо співвідношення понять «госпо­дарсько-правова відповідальність» та «господарсько-правові сан­кції» є дискусійним 1.

Господарсько-правові санкції можна класифікувати за різними ознаками, зокрема:

1. За критерієм змісту впливу - на грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну).

2. За критерієм безпосередньої спрямованості - на майнові (кон­фіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько- адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організа- ційні, оперативно-господарські санкції).

3. За характером порушених відносин - на: а) санкції, що за­стосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівно­правними суб'єктами господарювання (сплата неустойки або оперативно-господарські санкції, відшкодування збитків, опера­тивно-господарські санкції); б) санкції, що застосовуються у верти­кальних відносинах, тобто між компетентним державним органом та суб'єктом господарювання (планово-госпрозрахункові санкції, адміністративно-господарські санкції); в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків).

4. Залежно від виду порушених відносин — на: санкції, що за­стосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські) і санкції, що застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністра­тивно-господарські санкції).

5. Залежно від інституту господарського законодавства, норми якого передбачають застосування господарсько-правової відпові­дальності, розрізняють:

— відповідальність за порушення антимонопольно-конку рент­ного законодавства;

— відповідальність у сфері капітального будівництва;

— відповідальність у галузі зовнішньоекономічної діяль­ності;

— відповідальність у галузі транспорту;

— відповідальність на ринку цінних паперів;

— та інше.

Господарсько-правова відповідальність як важлива складова господарського правопорядку виконує важливі функції.

Функції господарсько-правової відповідальності — це напрям­ки її дії, той господарський результат, що настає в результаті за­стосування господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загаль­ні (притаманні для будь-якої юридичної відповідальності), так і спеціальні функції (є характерними переважно для господарсько- правової відповідальності). До категорії перших належать попе­реджувально-стимулююча, штрафна (функція покарання за право­порушення), до категорії других - компенсаційно-відновлювальна, інформаційна, сигналізаційна.

Попереджувально-стимулююча функція господарсько-правової відповідальності (як і будь-якої юридичної) проявляється в тому, що не лише застосування господарсько-правової відповідаль­ності, а й сама загроза її застосування примушує учасників гос­подарських правовідносин (насамперед суб'єктів господарювання) діяти правомірно, аби уникнути негативних наслідків в результаті застосування такої відповідальності. Ця функція однаковою мірою притаманна всім видам та формам господарсько-правової відпові­дальності (господарсько-правовим санкціям).

Штрафна функція (функція покарання за вчинене правопору­шення) незначною мірою характерна для господарсько-правової відповідальності, хоча в певних випадках відіграє значну роль (сплата штрафної неустойки, яка передбачає і сплату суми неус­тойки, і повного відшкодування збитків; в окремих випадках це можуть бути господарсько-адміністративні штрафи за заборонені законом дії у сфері економічної конкуренції, якщо вони створили лише загрозу обмеження конкуренції на ринку, не завдавши шко­ди її учасникам).

Компенсаційно-відновлювальна функція—як провідна в системі функцій полягає у відновленні порушеного правопорядку й усу­ненні наслідків неправомірної поведінки суб'єкта господарюван­ня. Завдяки застосуванню господарсько-правової відповідальності неправомірна діяльність припиняється, деформовані господарські зв'язки нормалізуються, спричинена шкода компенсується, пору­шені права відновлюються, обов'язки виконуються, нездійснені платежі спрямовуються за призначенням, неправомірно отримані доходи вилучаються. Ця функція притаманна усім видам та фор­мам господарсько-правової відповідальності, але найбільше - від­шкодуванню збитків, штрафним санкціям (сплаті неустойки).

Сигналізаційна функція — проявляється в тому, що застосуван­ня до суб'єкта господарювання господарсько-правової відпові­дальності с сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єкта - сигналом про необхідність зважити доцільність продов­ження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.

Роль інформаційної функції полягає в інформуванні учасни­ків господарського життя про негаразди в діяльності їх партнерів (якщо до останніх застосовуються господарсько-правові санкції контролюючими органами, контрагентами тощо), а відтак - в до­цільності корегування своїх відносин з ними. Застосування таких санкцій до самих учасників господарського життя надає їм від­повідну інформацію про можливі негаразди у власній діяльності (і відповідно - необхідності її поліпшення) або порушення їх прав та законних інтересів (якщо санкції застосовуються неправомірно) і необхідності вжиття відповідних заходів.

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наяв­ності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні під­стави господарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправну і перед­бачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.

Фактичні підстави - це ті життєві скіуації, що характеризують­ся законом або договором як неправомірні. Такі ситуації імену­ються складом господарського правопорушення.

Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад господарського правопорушення залежить від виду такої відповідальності.

Якщо мова йде про відшкодування збитків, то склад правопо­рушення включає чотири елементи (умови відповідальності):

2.16. протиправну поведінку - тобто таку поведінку господарюю­чого суб'єкта, що суперечить вимогам закону або договору;

2.17. наявність збитків - втрати або пошкодження майна, зайвих (додаткових) витрат суб'єкта господарювання і не отриманого прибутку (якщо закон не забороняє його стягувати); при цьому не­обхідно довести не лише наявність збитків, але й їх розмір;

2.18. причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завда­ними збитками: при цьому враховується лише необхідний (а не випадковий) причинний зв'язок;

2.19. вину - в господарському праві про її наявність свідчать два елементи: а) наявність у суб'єкта господарських відносин реальної можливості діяти правомірно і попередити настання негативних наслідків (збитків) і б) неприйняття ним усіх необхідних заходів щодо недопущення протиправної поведінки і попередження на­стання збитків.

Господарсько-правова відповідальність базується на визначе­них ГК України (ч. З ст. 216) принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відпові­дальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції за­стосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у на­турі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продав­ця) продукції.

За загальним правилом, порушник має компенсувати нега­тивні наслідки своєї неправомірної поведінки. Відповідно до ГК України (ц, І ст. 219), за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення гос­подарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не перед­бачено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Законом можуть встановлюватися межі господарсько-правової відповідальності (що має на меті захист майнових інтересів учас­ників господарських правовідносин) або навпаки - розмір встанов­лених законом санкцій безпосередньо не пов'язується з розміром збитків (шкоди), завданих неправомірною поведінкою учасника господарських правовідносин (що зумовлено необхідністю захис­ту публічних інтересів у разі, якщо конкретний розмір завданої шкоди встановити неможливо чи наслідки неправомірної поведін­ки можуть настати в майбутньому).

Межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності встановлю­ються ГК, ЦК, законами.

Так, засновники та учасники суб'єкта господарювання не від­повідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, перед­бачених законом або установчими документами про створення да­ного суб'єкта (ч. 2 ст. 219 ГК; ч. З ст. 96 ЦК; ст. 27 Закону України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію»).

Винятками з цього правила є випадки субсидіарної відпові­дальності: учасників акціонерного товариства та товариства з об­меженою відповідальністю в межах несплаченою частини акцій (вкладів) у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку перед товариством (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК України; ч. З ст. 24, ч. З ст. 50 Закону України «Про господарські товарист­ва»); учасників товариства з додатковою відповідальністю в однаковому для всіх кратному розмірі до свого вкладу, а розмір крат­ності встановлюється статутом товариства (ч. 4 ст. 80 ГК України, ч. 2 ст. 151 ЦК України; ст. 65 Закону України «Про господарські товариства»), а щодо довірчих товариств - Декретом «Про довірчі товариства»; крім того, у разі невиконання в повному обсязі сво­го майнового обов'язку перед товариством учасники ТДВ несуть Додаткову відповідальність в межах несплаченої частини своїх вкладів; учасників повного товариства та повних учасників коман- дитного товариства, які відповідають за зобов'язаннями товарист­ва (у разі відсутності/недостатності майна останнього) усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення (частини 5-6 ст. 80 ГК України, ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 133 ЦК Украї­ни; статті 66 і 75 Закону України «Про господарські товариства»); контролюючого підприємства, на яке покладається субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями залежного підприємства, якщо останнє опинилося у стані неплатоспроможності та визнане банк­рутом з вини контролюючого підприємства (ч. 7 ст. 126 ГК Украї­ни); членів кооперативу та учасників господарського об'єднання в межах, встановлених статутом кооперативу/об'єднання (у разі, якщо установчим документом такої організації закріплюються по­ложення про субсидіарну відповідальність її членів/учасників) -(ч. 4 ст. 123 ГК України, ч. 2 ст. 163 ЦК України).

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяль­ність) другої сторони зобов'язання, суд, відповідно до ч. З ст. 219 ГК України, має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Крім того, за певних обставин сторона господарського зобов'язання може звільнятися від відповідальності навіть за на­явності значних негативних наслідків від невиконання нею своїх зобов'язань. Такі обставини передбачаються:

і законом (підставами звільнення від відповідальності згід­но зі ст. 617 ЦК є випадок та непереборна сила, а згідно з ч. 2 ст. 218 ГК - непереборна сила);

— договором (відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити в договорі певні обставини, які через свій надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виник­нення таких (форс-мажорних) обставин).

Особливості має відповідальність, якщо невиконання зобов'язання однією стороною було викликано порушенням з боку іншої сторони. Це стосується випадків прострочення виконання, передбачених статтями 220,221 ГК України.

Так, у разі прострочення з боку боржника для останнього наста­ють такі негативні наслідки: а) відповідальність перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення; б) у креди­тора виникає право відмовитися від прийняття виконання і вима­гати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочення борж­ника виконання втратило інтерес для кредитора. Проте, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання госпо­дарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що пе­редбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Прострочення з боку кредитора тягне для нього такі наслідки: а) у боржника виникає право вимагати від кредитора відшкоду­вання завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кре­дитора було покладено прийняття виконання (проте після закін­чення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах); б) у разі якщо кредитор не виконав дій, необхідних для виконання боржником своїх зобов'язань, за по­годженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків:

1. строків позовної давності, передбачених ЦК (глава 19) та ГК (ч. 8 ст. 269, частини 2-6 ст. 315, ч. З ст. 322, ч. 5 ст. 324) - у разі застосування судового (претензійно-позовного) порядку;

2. спеціальних строків, що встановлюються ГК та/або спеціаль­ними законами у разі застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ПС України), заходів відповідальності за порушен­ня антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідаль­ності, залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літера­турі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько- правової відповідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій', формами господарсько-правової відповідальності є: відшкодування збитків; сплата неустойки; конфіскація як вид господарсько-правових санкцій; господарсько-адміністративні штрафи; оперативно-господарські санкції; планово-госпрозра­хункові (оціночні) санкції; господарсько-організаційні санкції. У ГК України законодавець закріпив лише чотири форми гос- подарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами гос­подарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-гос- подарські санкції. При цьому проявами адміністративно-гос­подарських санкцій, відповідно до ГК, є санкції майнового ха­рактеру (вилучення майна/прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулю­вання ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.). Крім того, перелік адміністра­тивно-господарських санкцій, передбачених ст. 239 ГК Украї­ни, є відкритим, а відтак - доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, зазначених у вищенаве- деній доктринальній класифікації.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учас­ника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як Господарським кодексом України (статті 224-229), так і Цивільним Кодексом (статті 623-624, птава 82), численними законами, в тому числі За коном України від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів».

Позитивні риси і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності: 1. позитивні риси:

а) є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вер. тикаль них відносинах, договірних та позадоговірних);

б) передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

2. недоліки: складна для застосування форма господарсько-пра­вової відповідальності:

а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки мо­жуть виникнути через значний проміжок часу; до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконали­ми);

б) необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів: скла­ду правопорушення - протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину поруш­ника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається статтями 224-225 Господарського кодексу України. Це:

1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, що визначена відповідно до вимог законодавства;

2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених ма­теріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, має право розраховувати у разі належного ви­конання зобов'язання другою стороною;

4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, пере­дбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження за­стосування цього принципу, що відбувається шляхом:

а) заборони стягувати певну складову збитків (за порушення зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво з від­повідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна - ч. 2 ст. 322 ГК);

б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки);

в) обмеження іншим шляхом (відповідно до ст. 325 Кодексу торговельного мореплавства, відповідальність судновласника за його договірними обмежується щодо будь-яких вимог, крім викли­каних втратою або пошкодженням життя, встановленою цим ко­дексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна).

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:

а) у разі задоволення боржником у добровільному порядку ви­моги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не перед­бачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги;

б) у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповід­ного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збит­ків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що під­лягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визна­чений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками гос. подарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодували збитки суб'єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог стаг. ті 196 ГК та статей 543-544 ЦК (якщо, наприклад, завдання збитку покупцеві за договором поставки було завдано в результаті неви- конання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Де. ржавні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані ВЖИТИ заходів ЩОДО стягнення В порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівни­ків підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Господарський кодекс України встановлює особливості відшко- дування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), передбачаючи, що:

1) учасник господарських відносин у разі порушення ним гро- шового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, за­вдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні сан­кції відповідно до встановлених законом вимог;

2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторона­ми, якщо інше не встановлено законом;

3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в інозем­ній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквіва­лент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовно­му порядку.

Штрафні санкції (неустойка).

Назва цієї форми відповідальності не уніфікована, оскільки за­конодавець по-різному її визначає:

- неустойка в широкому розумінні - традиційне визначення, що передбачається Цивільним кодексом України (статті 549-552, 624);

- штрафні санкції (поняття, що використовується в госпо­дарсько-правовій літературі, в Господарському кодексі України (статті 230-234) і включає неустойку у вузькому розумінні, неус- тойку-штраф, неустойку-пеню.

Аналіз згаданих положень ГК і ЦК дозволяє зробити висновок про змістовну ідентичність понять неустойки за Цивільним кодек­сом і штрафних санкцій за Господарським кодексом.

Неустойка (штрафні санкції) - це визначена законом або дого­вором грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові у разі не­виконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Позитиви і негативи штрафних санкцій (неустойки):

- позитиви: швидкість (скорочений строк позовної давності - шість місяців) та зручність застосування (незалежно від наявності збитків);

- негативи: обмежена сфера застосування - лише договірні від­носини.

Види неустойки (штрафних санкцій):

- за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно-договірна (перед­бачається в законі, і розмір її коригується договором в межах, не заборонених законом);

- за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки - в частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стя­гується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стя­гується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збит­ки). Цивільним кодексом передбачається штрафна неустойка, якщо інше не передбачено законом та договором (ч. 2 ст. 552). Водно­час Господарський кодекс закріплює традиційне (таке, що перед­бачалося ще в ЦК УРСР і широко застосовується в зарубіжному законодавстві) правило, відповідно до якого загальним правилом є застосування залікової неустойки, якщо інше не передбачено за­коном або договором (ст. 232).

Форми неустойки (штрафних санкцій):

- в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання незалежно від строку прострочення (наприклад, 20% вар­тості поставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якрєті);

- в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення);

- в твердій сумі (застосовується рідко через Інфляційні процеси в економіці);

- в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку. Гос­подарський кодекс (ст. 233) передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо:

1) належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівня­но із збитками кредитора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, їх май­нові та інші інтереси, що заслуговують на увагу);

2) якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Оперативно-господарські санкції - це передбачені законо­давством заходи економічного впливу кредитора на господа­рюючого суб'єкта-боржника (правопорушника), спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.

Характерні риси цих санкцій:

- застосовуються лише в господарсько-договірних відно­синах; застосовуються на розсуд кредитора; передбачаються законом або договором; мета застосування - захист інтересів кредитора; виражаються переважно у заходах організаційного характеру;

- юридичні підстави застосування - договір; фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання договірних зобов'язань).

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в дого­ворі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України:

— одностороння відмова від виконання свого зобов'язання уп- равненою стороною, із звільненням її від відповідальності - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

— відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано нена­лежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

— відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, при­пинення видачі банківських позичок тощо;

» відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття по­дальшого виконання зобов'язання, порушеного другою сторо­ною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продук­цію, тощо);

— встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додат­кових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

— відмова від встановлення на майбутнє господарських відно­син із стороною, яка порушує зобов'язання.

Планово-госпрозрахункові санкції - це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і пла­нових завдань:

- підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне вико­ристання природних ресурсів, електроенергії;

- позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з пору­шенням умов їх надання;

- виключення із звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);

- віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні гос­подарюючого суб'єкта, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбаче­них законом випадків вимушеного списання).

Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санкції за­стосовуються самим суб'єктом господарювання — правопорушни­ком а у разі, якщо він цього не зробить, - компетентними органа­ми, що виявили факт правопорушення.

Підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій: юридичні - закон; фактичні - протиправна поведінка.

Адміністративно-господарські санкції — це заходи організацій но-правового або майнового характеру, спрямовані на припини ня правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію йо наслідків, що застосовуються уповноваженими органами дерод? ноївлади або органами місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Характерні риси цих санкцій:

— застосовуються у вертикальних відносинах;

— юридичні підстави застосування - закон (у т. ч. пл. 27 Пд фактичні - неправомірна поведінка;

— відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК У*. раїни;

— порядок застосування - здебільшого адміністративний (за рі. шенням компетентних органів), у ряді випадків - судовий;

— у разі застосування санкцій законом (у т. ч. ст. 249 ГК) перед. бачаюгься гарантії прав суб'єктів господарювання, зокрема: а) право на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому законом порядку збитків, завданих у зв'язку з непра­вомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій;

— спеціальні строки застосування таких санкцій: відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами (зокрема, ст. 42 Закону «Про захист економічної конкуренції»).

Залежно від характеру спрямування адміністративно-госпо­дарські санкції можуть бути господарсько-організаційними та ад- міністративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції — це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкта господа­рювання, що застосовуються компетентними державними органа­ми або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках. До них належать:

- обмеження або призупинення діяльності господарюючого суб'єкта до усунення виявлених в його діяльності недоліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епі­деміологічних правил - ст. 246 ГК);

- призупинення дії ліцензії (патенту);

і скасування ліцензій (ст. 21 Закону від 01.06.2000 р. «Про лі­цензування певних видів господарської діяльності»);

- скасування державної реєстрації (ст. 248 ГК);

- примусова реорганізація (в зв'язку з допущеним суб'єктом під­приємницької діяльності - монополістом на ринку певного товару - монополістичного правопорушення - частини 3-5 ст. 40 ГК);

- застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК);

- припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК);

- зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання (ст. 243 ГК);

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб'єкта підприємницької діяльності бан­крутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишило­ся майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяль­ності).

Механізм застосування господарсько-організаційних санкцій залежить від їх різновиду : а) адміністративний порядок (за рішен­ням компетентних органів) передбачений щодо більшості санк­цій, в т. ч. таких, як: тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень; призупинення дії та скасування ліцензій; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індиві­дуального режиму ліцензування; примусова реорганізація; б) су­довий порядок - передбачається щодо скасування відомостей де­ржавної реєстрації та примусової ліквідації.

Адміністративно-майновими санкціями є передбачені законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовуються ком­петентними державними органами (щодо конфіскації - судом) у передбачених законом випадках. До таких санкцій належать: гос­подарсько-адміністративний штраф; господарська конфіскація; безоплатне вилучення майна з метою його знищення; стягнення зборів (обов'язкових платежів) та ін.

Господарсько-адміністративний штраф сплачується до державного бюджету суб'єктом господарюванні правопорушником у передбачених законом випадках.

Форми господарсько-адміністративного штрафу:

- в процентному або кратному відношенні до суми порушення'

- в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів гр мадян.

Застосовується:

а) лише у вертикальних відносинах;

б) за постановою компетентних органів (антимонопольних -« порушення антимонопольного та конкурентного законодавства, санітарно-епідеміологічної служби - за порушення санітарно-епі­деміологічних вимог, державних органів контролю за цінами - за порушення державної дисципліни цін і т. ін.;

в) без дотримання претензійного порядку;

г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава);

д) юридична підстава - закон.

Конфіскація - це безоплатне вилучення в доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом.

Випадки застосування конфіскації:

— визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 208);

— здійснення комерційним банком забороненої законом вироб­ничої діяльності (ст. 48 Закону «Про банки і банківську діяль­ність);

— у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-моно- полістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в де­яких інших випадках;

— у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання; так, відповідно до ст. 253 ГК, підлягає безоплатному вилученню до Державного бюджету України прибуток (доход), незаконно одер­жаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті пору­шення ст. 29 (зловживання монопольним становищем на ринку), ст. 30 (укладення антиконкурентних угод) і ст. 32 (актів недобро­совісної конкуренції);

— у сфері оподаткування; так, відповідно до ст. 240 ГК, підляга­ють вилученню в доход відповідного бюджету прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення вста­новлених законодавством правил здійснення господарської діяль­ності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподатку­вання; крім того, з порушника стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному роз­мірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише запон; фактичні підстави - протиправна поведінка, а у випадку виконан­ня зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо су­перечить інтересам держави та суспільства, - ще й вина (прямий умисел) порушника.

Конфіскація застосовується в судовому порядку за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних тощо).

До конфіскації подібний такий різновид адміністративно-госпо­дарських санкцій, як вилучення майна (товарів), що неправомірно виготовлене чи неправомірно використовується, з метою його зни­щення. Можливість застосування подібних заходів впливу на пра­вопорушника передбачена конкурентним законодавством (ст. 254 ГК; ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 9 Закон України від 17.01.2002 р. «Про особливості державно­го регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»).

Так, відповідно до ст. 254 ГК і ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», у разі встановлення факту непра­вомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи мо­жуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його те­риторіальних відділень із заявою про вилучення в судовому поряд­ку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця. Вилучення таких товарів (копій виробів іншого суб'єкта господарювання) в установленому Урядом порядку застосовується у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Згідно із Законом України від 17.01.2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазер­них систем зчитування» (ст. 9) до порушників порядку здійснення такої діяльності можуть бути застосовані додаткові заходи, в т. ч. опечатування та/або вилучення дисків для лазерних систем зчи­тування, вироблених, імпортованих або тих, що експортуються з порушенням вимог зазначеного Закону, обладнання та сировини для їх виробництва, що не відповідають встановленим законом вимогам. Порядок вилучення регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. № 675.


Получите консультацию юриста онлайн!