Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

В господарському законодавстві України чітко визначено (ст. 2 ГК), що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації.

Взагалі необхідно зазначити, що поняття суб'єкт господарю­вання вживається й в ч. 4 ст. 13 Конституції України в контексті забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права влас­ності і господарювання, а також соціальної спрямованості еко­номіки. Отже, суб'єкт господарювання є самостійним учасником господарських відносин, і тому Н.О. Саніахметова, спираючись на ст. 55 ГК, класифікує безпосередньо суб'єктів господарювання за метою їх діяльності'. Інші правознавці, наприклад В.С. Щербина, при класифікації суб'єктів господарювання акцентують увагу на порядку їх утворення, а саме порядку виникнення та легітимації'. І дійсно у процесі створення суб'єктів господарювання важливе значення мають такі фактори: наявність рішення власника майна чи уповноваженого ним органу про створення суб'єкта господа­рювання, державна реєстрація суб'єкта господарювання. Нато­мість О.А. Беляневич також вважає, що однією із головних умов здійснення господарської діяльності є державне підтвердження законності входження суб'єктів до сфери господарського обігу, а саме, легітимації2. На стадії державної реєстрації державний вплив виявляється при встановленні імперативних правил і процедур реєстрації та при визначенні компетентного органу, на який пок­ладено функції з реєстрації суб'єкта господарювання чи негоспо- дарюючого суб'єкта.

Реалізуючі своє конституційне право на здійснення підприєм­ницької діяльності, кожен громадянин України, іноземець та особа без громадянства самостійно визначає найбільш прийнятний для нього спосіб організації її здійснення, обираючи індивідуальний або колективний характер дій на основі об'єднання майна, підпри­ємницьких зусиль з іншими особами з метою спільного отримання прибутку. Традиційно в теорії відносин власності за цією ознакою всіх учасників процесу господарювання, що розглядається як при­власнення продуктів природи шляхом продуктивної праці в про­цесі суспільного виробництва, поділяють на суб'єктів індивіду­ального та групового привласнення. Відповідно можна вести мову про індивідуальних та колективних суб'єктів господарювання: фі­зичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності та колективні утворення - організації.

Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здій­снення ним підприємницької діяльності за умови державної реєст­рації його як підприємця без статусу юридичної особи. Право на підприємницьку діяльність передбачене ст. 42 Конституції Украї­ни. Підприємницькою діяльністю можуть займатися громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства. Крім того, для здійснення підприємницької діяльності необхідна повна дієздатність громадянина. Цивільне законодавство виділяє кілька різновидів дієздатності: повна, часткова, неповна, обмежена, виз­нання громадянина недієздатним. До речі О.М. Вінник надала таке визначення індивідуального підприємця — це фізичні особи (гро­мадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом у правоздат­ності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності'.

Підтверджуючи зазначений погляд на сутність суб'єктів під­приємництва, Н. Саніахметова підкреслює, що з юридичної точки зору для характеристики суб'єкта підприємницької діяльності в Україні найбільш важливим є факт його легітимізації, тобто де­ржавного підтвердження законності входження останнього в під­приємницьку сферу і заняття названою діяльністю, що підтвер­джується державною реєстрацією, а в окремих випадках - також ліцензуванням і патентуванням деяких видів діяльності2. Тобто однією з головних умов провадження підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва3. Крім того, господарська компетенція тісно пов'язана з ознаками, що індивідуалізують виз­начений суб'єкт права. Індивідуалізація суб'єктів може здійсню­ватися за різними ознаками, тісно пов'язаними з тим, про що йде мова: громадяни, юридичні особи або інші суб'єкти. Так, юридичну особу буде індивідуалізувати фірмове найменування, місце реєст­рації, товарний знак, наявність ліцензії на провадження певного виду підприємницької діяльності тощо, а громадянина - ім'я, міс­це проживання та акти громадянського стану. Але, як зазначають А. Пилипенко та В. Щербина, крім обмеження суб'єктного складу, законодавством України встановлені певні обмеження, які стосу­ються здійснення окремих видів підприємницької діяльності1.

Так, правильним визначення В. Кудашкіна стосовно того, що вимогою отримати ліцензію обмежується загальна правоздатність юридичної особи, проте встановлюється порядок легітимізації вже наявної загальної правоздатності в сфері дії публічних інтересів держави та особистості2. Тобто питання про юридичну природу правочинності, закріплену в ліцензії - одне із найбільш важливих в теорії правоздатності суб'єктивних прав, стверджують В. Куцаш- кін3 та С. Братусь4.

На основі аналізу функціонування інституту правоздатності в частині локальних обмежень у сфері дії загальних дозволів (час­тині, що є об'єктом інституту ліцензування) та в сферах дії загаль­них обмежень, можна зробити висновок, що та ж сама юридична особа може одночасно мати загальну правоздатність на здійснення будь -яких видів незабороненої діяльності в межах дії загального дозволу та спеціальну - в негативній сфері (сфері дії зазначених обмежень), на яку принцип загальної правоздатності не поши­рюється.

Таким чином, спеціальна правоздатність юридичних осіб в сфері дії загальних обмежень може встановлюватися не тільки за­коном, але також і іншими правовими актами (ліцензією) за умо­ви, що підставою для встановлення цих обмежень та дозвільного порядку регулювання правовідносин (у тому числі наділення спе­ціальною правоздатністю) є законодавчий акт.

На відміну від юридичних осіб, особливістю господарської компетенції підприємців — фізичних осіб як учасників договірних відносин щодо обігу лікарських засобів є момент виникнення & право - та дієздатності.

Тому ГК України (ст. 128) визнає громадянина суб'єктом гос- подарювання у разі провадження ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця. Цивільне за­конодавство як елемент дієздатності громадянина визначило його можливість займатися підприємницькою діяльністю. Однією з обов'язкових умов здійснення громадянином підприємницької діяльності є державна реєстрація громадянина як приватного під. приємця. Відповідно до ст. 50 ЦК України право на провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізич­на особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фі­зичної особи на здійснення підприємницької діяльності встанов­люється Конституцією України та законом.

Крім того, враховуючи, що окремі види господарської діяль­ності відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» потребують ліцензування. В ньо­му зазначено, що суб'єктом господарювання, який одержує ліцен­зію, є зареєстрована в установленому порядку юридична особа, а також фізична особа - суб'єкт господарської діяльності. Із цього, враховуючи також точку зору В. Лаптєва1, можна зробити виснов­ки, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці як суб'єкти господарювання мають загальну господарську правоздатність, тобто можуть займатися будь-якими видами господарської діяль­ності. Але угода, укладена суб'єктом господарювання, що не має ліцензії на провадження виду діяльності, пов'язаного з будь яким видом господарської діяльності, що потребує отримання ліцензії, може бути визнана судом недійсною, наприклад за позовом де­ржавного органу, що здійснює контроль або нагляд за діяльністю юридичної особи2.

Таким чином, повна господарська компетенція суб'єкта госпо­дарювання у сфері господарської діяльності, що потребує отри­мання ліцензії виникає не тільки з моменту державної реєстрації, отримання спеціального дозволу (ліцензії) на провадження зазна­ченого виду діяльності.

Порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання визна­чається Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 року із зміна­ми та доповненнями.

Сфера дії цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової фор­ми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. Законом можуть бути встановлені особливості де­ржавної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, політичних партій, органів де­ржавної влади та органів місцевого самоврядування, банків, тор­гово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кре­дитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.

Об'єднання громадян, благодійні організації, політичні партії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, бан­ки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому чис­лі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому вищезазначеним Законом.

Міністерство юстиції України та його територіальні органи здійснюють реєстрацію (легалізацію) об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об'єднань), благодійних органі­зацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об'єднань, торгово-промислових палат, бірж, інших установ та організацій, визначених законом, та вида­ють свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене державним реєстратором у відповідному виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підпри­ємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підпри­ємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: *

І перевірку комплектності документів, які подаються дер», ному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстрацій ній картці;

І перевірку документів, які подаються державному реєстре тору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державно* реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

— оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію т» виписки з Єдиного державного реєстру.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також змі­на прізвища та/або імені, та/або по батькові або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому законодавством.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають де- ржав ній реєстрації. Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законом.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - під- приємців проводиться державним реєстратором виключно у ви­конавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній ад­міністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму (крім органів де­ржавної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних органі­зацій, закладів та установ) та назву. Засновник юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев'ять місяців. Засновник юридичної особи повинен вказати у заяві про резервування найменування юридичної особи повне найменування юридичної особи, під яким вони мають намір її за­реєструвати.

Для резервування найменування юридичної особи засновник юридичної особи або уповноважена ним особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) держав­ному реєстратору такі документи: заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи; документ, що під­тверджує внесення плати за проведення резервування наймену­вання юридичної особи.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи заснов­ник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну карт­ку на проведення державної реєстрації юридичної особи; примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих до­кументів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

У випадках, що передбачені законом, крім документів, які пере­дбачені цим законодавством, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статут­ного або складеного капіталу), та окрім вищенаведених докумен­тів, додатково подається документ, що підтверджує внесення за­сновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств, також окрім вищенаведених документів додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною ко­місією з цінних паперів та фондового ринку України.

У разі державної реєстрації фермерського господарства крім вищезазначених документів, додатково подається копія Держав­ного акта на право приватної власності засновника на землю * копія Державного акта на право постійного користування земл засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про п 10 во користування землею засновником, зокрема на умовах оренді

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (з сновниками) якої є іноземна юридична особа, крім документів, яй зазначенні вище додатково подається документ про підтверджЄ{, ня реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокре­ма витяг із торговельного, банківського або судового реєстру.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстрацій­ної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою де­ржавної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи за­лучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдино­го державного реєстру. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи: іден­тифікаційний код юридичної особи; ідентифікаційний код філії, представництва; повне найменування відокремленого підрозділу; місцезнаходження відокремленого підрозділу; види діяльності відокремленого підрозділу прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи на підставі довіреності, у тому числі підписувати договори, їх іден­тифікаційні номери платників податків; дату постановки на об­лік та зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страху­вання; дату та номер запису про включення відомостей до Єдино­го державного реєстру, дату та номери запису про внесення змін до нього; місце проведення запису про включення відомостей до Єдиного державного реєстру; місцезнаходження реєстраційної справи юридичної особи; прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про вклю­чення відомостей про відокремлений підрозділ юридичної особи, внесла запис про зміни до відомостей про відокремлений підроз­діл або запис про закриття відокремленого підрозділу юридичної особи.

Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним осо­ба зобов'язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юри­дичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відо­кремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокремленого підрозділу.

Відокремлені струкіурні підрозділи відповідно до Закону Украї­ни «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. є платниками податків. В листі Державної податкової адмініст­рації України від 18.05.2001 р. № 224/4/15-1110 пояснюється, що підрозділи, які фактично є структурними (невідокремленими, це­ховими), не повинні реєструватися як платники податку на при­буток, а підрозділи, які мають ознаки відокремлених та розташо­вані на території іншої, ніж підприємство, територіальної громади, зобов'язані стати на облік як платники податків, що також виз­начено наказом ДПА «Про затвердження Інструкції про порядок обліку платників податків» від 19.02.1998 р. № 80.

Передавальний акт або розподільчий баланс повинен бути за­тверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або ор­ганом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Підписи голови та членів комісії з припинення юридичної особи на передавальному акті або розподільчому балансі повинні бути нотаріально посвідчені.

Суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію де­ржавному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішен­ня. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Підставами для постановлення судового рішення щодо припи­нення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридич­ної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведен­ня державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або та­кої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робо­чого дня з дати надходження судового рішення щодо припинен­ня юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, внести до Єдиного державного реєстру запис щодо цього судового рішення та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та юридичну особу, щодо якої було при­йнято судове рішення, про внесення до Єдиного державного реєс­тру такого запису.

Суд призначає в рішенні щодо припинення юридичної осо­би у зв'язку з її ліквідацією комісію з припинення (ліквідаційну комісію) та встановлює строк і порядок її роботи. Державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідаційної комісії) не піз­ніше наступного робочого дня з дагги надходження відповідного рішення. У разі, якщо в судовому рішенні щодо припинення юри­дичної особи у зв'язку з її ліквідацією не призначена комісія з при­пинення (ліквідаційна комісія), державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів від дати надходження такого судового рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної осо­би керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостя­ми, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено судовим рішенням.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної ко­місії") юридичної особи зобов'язаний надіслати такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) юридичної особи, а також суду, який постановив рішення щодо припинення юридич­ної особи у зв'язку з її ліквідацією, відповідне повідомлення.

Документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи подаються головою комісії з припинення (лікві­даційної комісії) юридичної особи, яку призначив суд, або голо­вою комісії з припинення (ліквідаційної комісії), якого вказав в Єдиному державному реєстрі державний реєстратор.

У випадку банкрутства юридичної особи, суд, який постановив рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, у день набрання рішенням законної сили направ­ляє його державному реєстратору за місцезнаходженням юридич­ної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відповідне судове рішення. Дата надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридич­ної особи вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор повинен не пізніше на­ступного робочого дня з дати надходження судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної осо­би внести до Єдиного державного реєстру запис про таке рішення суду та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціально­го страхування про внесення до Єдиного державного реєстру та­кого запису.

Дещо інший порядок державної реєстрації фізичної особи - під­приємця. Так, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповнова­жену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення держав­ної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - плат­ників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що під­тверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємни­цькою діяльністю.

Строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження до­кументів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної осо­би - підприємця.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі: прийняття фізич­ною особою - підприємцем рішення про припинення підприємни­цької діяльності; смерті фізичної особи - підприємця; постанов- лення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішен­ня про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судо­вого рішення про припинення підприємницької діяльності фізич­ної особи І підприємця.

Підставами для постановлення судового рішення про припи­нення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є: визнання фізичної особи - підприємця банкрутом; провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом; непо­дання протягом року органам державної податкової служби по­даткових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону. Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної осо­би - підприємця.

Таким чином, до охоронних засобів правового забезпечення державного регулювання суб'єктів господарювання в рамках про­цедури державної реєстрації, як зазначає Саніахметова Н.О., від­носяться ряд примусових засобів впливу :

- відмова в державній реєстрації;

- визнання в судовому порядку рішень реєструючого органу;

- спонукання в судовому порядку реєструючого органу здій­снити реєстрацію при ухиленні його від виконання обов'язку з реєстрації;

- визнання в судовому порядку недійсними установчих доку­ментів;

- скасування державної реєстрації.1

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає види господарської діяльності, що підляга­ють ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює держав­ний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законо­давства у сфері ліцензування. Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяль­ності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, лі­цензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інте­лектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими ви­робами, у сфері телекомунікацій, будівництві здійснюється ЗГІДНО з законами, що регулюють відносини у цих сферах. А ст. 9 цього Закону визначає види господарської діяльності, що підлягають лі­цензуванню, кількість зазначених видів господарської діяльності постійно змінюється.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або че­рез уповноважений ним орган чи особу звертається до відповід­ного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про ви­дачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника: наймену­вання, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживан­ня), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з законом (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підроз­ділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отри­маної ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про де­ржавну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають лі­цензуванню, до заяви про видачу лщензії також додаються доку­менти, вичерпний перелік їх встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміт­кою про даіу прийняття документів органом ліцензування та під­писом відповідальної особи.

Закон України «Про патентування» визначає порядок патенту­вання торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з ви­користанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяль­ності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що прова­диться суб'єктами підприємницької діяльності.

Об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є тор­говельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території Украї­ни, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включа­ючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг. Суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за цим За­коном, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, - резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представниц­тва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю.

Дія цього Закону не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг: ?

1) підприємств і організацій військової торгівлі, аптек, що пе­ребувають у державній та комунальній власності, а також розта­шованих у селах, селищах та містах районного значення підпри­ємств та організацій споживчої кооперації та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання;

2) суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які: здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачу­ють ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в ме­жах ринків усіх форм власності; сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством; здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції р0с линництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, тац і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної де- реробки), продукції власного бджільництва; сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження влас­ного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік; сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб;

3) суб'єктів підприємницької діяльності, створених громадсь­кими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством та здійснюють торгівлю виключно про­довольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.

Патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюєть­ся суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під торговельною діяльністю слід розуміти роздрібну та оптову тор­гівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчу­вання) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Під пунктами продажу товарів слід розуміти: магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або вико­ристовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не ма­ють вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; лотки, при­лавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знахо­дяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - рин­ків усіх форм власності; стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики- заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування; оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредит­них карток.

У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки). Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асорти­ментного переліку товарів.

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяль­ності становить 12 календарних місяців. Термін дії короткотермі­нового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів.

Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійсню­ють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні ви­роби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшни­кова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та сви­нина; домашня птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорми для продажу населенню.

Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємни­цької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використан­ням таких видів товарів вітчизняного виробництва: поштові мар­ки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них; періо­дичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами ук„ ~ ни, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакав картографічна продукція, що видаються юридичними особами резидентами України; проїзні квитки; товари народних промислі» (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідц0 з переліком, що встановлюється Міністерством культури Укра{. ни); готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикамен- ти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з це- люлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх походження); вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний і газ скрапле­ний, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для прода­жу населенню; мило господарське, а також сірники (незалежно від країни їх походження); насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно від країни його походження); зошити.

У пільговому торговому патенті обов'язково наводиться пов­ний перелік товарів, що передбачаються для реалізації.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють тор­говельну діяльність на території військових частин і військових навчальних закладів виключно товарами військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців, одержують пільговий торговий патент.

Не потребує патентування реалізація суб'єктом підприємниць­кої діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти прода­жу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщен­ня цього суб'єкта, а також діяльність суб'єктів підприємницької діяльності з закупівлі у населення продукції (заготівельна діяль­ність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається по розрахунках у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготів­ля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки) та діяльність у торговельно-виробничій сфері (громадське харчування) на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних закладах, з обслуговування виключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентів у навчаль­них закладах.

Суттєве значення в процедурі легітимації суб'єктів госпо­дарського права має принцип мовчазної згоди, який запроваджено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов введення бізнесу в Україні, яким зокрема, внесено зміни до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Дозвільна система у сфері господарської діяльності, згідно з цим законодавчим актом, - це сукупність урегульованих зако­нодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, державними адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру, переофор­мленням, видачею дублікатів, анулюванням документів дозвіль­ного характеру. Дозвільні органи - органи виконавчої влади, ор­гани місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру. При цьому, документ дозвільного характеру — це дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвіль­ний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджува­ти певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

В цьому контексті ст. 1 зазначеного законодавчого акту регла­ментує, що принцип мовчазної згоди - це принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного ха­рактеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповно­важеною ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Дія цього Закону (ст. 2) поширюється на дозвільні органи державних адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять гос подарську діяльність. При цьому, його дія не поширюється на відносини у сфері ліцензування господарської діяльності (крім відносин щодо видачі документів дозвільного характеру, не- обхідних для отримання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності), державного експортного контролю державного регулювання ринків фінансових послуг, охорони де-' ржавної таємниці (провадження діяльності, пов'язаної з держав* ною таємницею), захисту економічної конкуренції, а також на дозвільну систему, що поширюється на операції зі зброєю, бой­овими припасами, вибуховими матеріалами і речовинами, силь­нодіючими отруйними речовинами, дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії.

Листом Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 25.03.2010 року №3665 надано роз'яснення з деяких питань застосування принципу мовчазної згоди.

У зазначеному листі повідомляється, що принцип мовчазної згоди застосовується лише тоді, коли у визначений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено, а тому у разі відмови суб'єкта господарювання отримати відповідне рішення про відмову при­нцип мовчазної згоди на зазначенні відносини не поширюється. Причому ч. 1 ст. 264 КУпАП передбачено, що провадження гос­подарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта госпо­дарювання або без одержання ліцензії на одержання певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом, тягне за со­бою накладення штрафу від 20 до 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.


Получите консультацию юриста онлайн!