3.4. Облік суб'єктів господарювання

Облік суб'єктів господарювання як платників податків, податкова застава, облік суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, державна реєстрація правочинів, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів) як засоби захисту прав суб'єктів господарювання

Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» (ст. 4) платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юри­дичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладе­но обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). В свою чергу ст. 5 цього Закону регламентує, що облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Взяття на облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як платників податків, зборів (обов'язкових платежів) в органах державної податкової служби здійснюються на підставі відомос­тей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згід­но із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами державної податкової служби. Взяття на облік платників податків, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

Документ, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби, надсилається платнику податків наступного робочого дня з дня взяття на облік.

Фінансові установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов'язкових платежів) лише за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік в органі держав­ної податкової служби. Фінансові установи зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунку платника по­датків і зборів (обов' язкових платежів) - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозай- нятої фізичної особи до органу державної податкової служби, в якому обліковується платник податків, у триденний строк з дня відкриття/закриття рахунків (включаючи день відкриття/закриття. Крім того, фінансові установи починають видаткові операції за ра­хунком платника податків - суб'єкта підприємницької діяльності (крім банку) з дати отримання фінансовою установою докумен­тально підтвердженого повідомлення органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податко­вої служби. Форма і зміст повідомлень визначаються центральним органом державної податкової служби України.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.1998 року № 80 затверджено Порядок обліку платників по­датків, зборів (обов'язкових платежів), який регламентує, що облі­кова справа платника податків (реєстраційна частина) - формується із переліку документів, які надходять до органів державної подат­кової служби для взяття на облік платника податків. Реєстраційна частина облікової справи платника податків доповнюється доку­ментами, які подаються платником податків або надходять стосов­но платника податків від органів державної реєстрації, статистики) інших державних органів, міністерств, центральних органів вико­навчої влади та від установ банків до органів державної податко­вої служби в період діяльності платника податків та у зв'язку з його ліквідацією. Вона, а саме його звітна частина формується із звітних документів, які подаються платником у період його діяль­ності.

Отже, робота з обліку платників податків у органах державної податкової служби здійснюється працівниками підрозділів обліку платників податків відповідно до структури, яка затверджується Державною податковою адміністрацією України. Узяття на об­лік платників податків органами державної податкової служби здійснюється за принципом організаційної єдності реєстрацій­них процедур, що провадяться державними реєстраторами, та процедур узяття на облік платників податків, що забезпечуються органами державної податкової служби. Цей принцип може бути

реалізований одним із способів, по-перше, через «єдині реєстра­ційні офіси», утворені у виконавчих комітетах міських рад міст обласного значення або в районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях, де працюють держав­ні реєстратори та в яких виділено робочі місця для працівників підрозділів з обліку платників податків органів державної по­даткової служби. Робота працівника органу державної податко­вої служби у такому офісі полягає в отриманні від державного реєстратора відомостей про зареєстрованих юридичних та фізич­них осіб - підприємців, а також видачі в установлені години при­йому платникам податків довідок про взяття їх на облік в органі державної податкової служби, що здійснюється одночасно з ви­дачею державними реєстраторами таким особам свідоцтв про їх державну реєстрацію.

По-друге, шляхом обміну документами, відомостями між де­ржавними реєстраторами та органами державної податкової служ­би та/або згідно з нормативними актами щодо порядку взаємодії державних реєстраторів та органів державної податкової служби з питань надання відомостей з Єдиного державного реєстру юри­дичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний держав­ний реєстр).

По-третє, для забезпечення повноти обліку платників податків органи державної податкової служби станом на 1-ше число кожно­го місяця проводять звірку районного рівня Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб, а також Реєстру фізич­них осіб з даними відповідних органів державної реєстрації та ор­ганів статистики з обов'язковим складанням актів звірок.

В свою чергу, реєстр платників податку на додану вартість - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про осіб, які, згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Особи, які, згідно з чинним законодавством, не є платниками податку на додану вартість, та особи, які здійснюють імпорт то­варів і сплачують податок на додану вартість при ввезенні цих товарів, але не підпадають під визначення платників податку, не повинні проходити реєстрацію та отримувати індивідуальний по­датковий номер.

Реєстр створюється відповідно до статті 9 Закону з метою: за безпечення єдиних принципів ідентифікації платників податки на додану вартість та їх реєстрації в органах державної подай®, вої служби; забезпечення органів державної податкової служби інформацією з Реєстру для здійснення контролю за справлянням податку на додану вартість; організації суцільного й вибірково, го аналізу; надання відомостей, що містяться в Реєстрі, інший державним органам відповідно до чинного законодавства Украї. ни.

При включенні до Реєстру будь-якої особи, діяльність якої під. лягає оподаткуванню, їй присвоюється індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (далі - індивідуальний податковий номер).

Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інфор­маційного простору України і зберігається за платником податку на додану вартість до моменту виключення його з Реєстру в зв'язку із вибуттям зі складу платників податку на додану вартість.

При реєстрації платника податку на додану вартість обов'язково проводиться перевірка його реєстраційних даних з Єдиного банку даних про платників податку - юридичних осіб або Реєстру фі­зичних осіб - платників податків (засновники, місцезнаходження, види діяльності, підпорядкованість, форма власності, організацій- но-правова форма).

Одним із засобів захисту від можливих ухилень від сплати податків та інших обов'язкових платежів, що використовується державою в особі її компетентних органів, є інститут права по­даткової застави. Податкова застава є способом забезпечення по­даткового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове пра­во у разі непогашення забезпеченого податковою заставою подат­кового боргу одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами в порядку, встановленому Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповід­но до п. 8.1 цього Закону, право податкової застави поширюється на всі види активів платника податків, які перебували в його влас­ності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу. При цьому, під ак­тивами платника податків розуміються кошти, матеріальні та не­матеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання (пункт 1.7 цього Закону).

Активи платника податків звільняються з податкової застави з дня:

а) отримання податковим органом копії платіжного документа, завіреного обслуговуючим банком, що засвідчує факт перераху­вання до бюджету повної суми податкового зобов'язання, а у разі виникнення права податкової застави у зв'язку із неподанням або несвоєчасним поданням податкової декларації - з дня отримання такої податкової декларації контролюючим органом;

б) визнання податкового боргу безнадійним, у тому числі внаслідок ліквідації платника податків як юридичної особи або зняття фізичної особи з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності чи у зв'язку з недостатністю майна особи, оголошеної банкрутом;

в) отримання податковим органом довідки про смерть фізичної особи - платника податків або про визнання її померлою чи без­вісно відсутньою згідно із законодавством, за винятком випадків, коли активи такої фізичної особи переходять за правом спадщини у власність інших осіб;

г) закінчення строків позовної давності щодо такого податко­вого боргу;

д) отримання податковим органом договору поруки на повну суму податкового боргу платника податків або інших видів його забезпечення, передбачених податковим законодавством;

е) прийняття рішення про арешт активів платника податків - на строк дії такого арешту;

є) отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

ж) прийняття податковим органом рішення про розстроченні відстрочення суми податкових зобов 'язань (крім податкового боп! ту) або досягнення податкового компромісу у разі якщо умови, вів! наче ні в рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс, передбачають зупинення права податкової застави*

з) прийняття окремого рішення судом у межах процедур, визна­чених законодавством з питань банкрутства.

Відповідно до Митного кодексу України обліку в митному ор­гані підлягають суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) які знаходяться в зоні діяльності цього митного органу незалежно від форми власності. Митні органи забезпечують ведення обліку суб'єктів ЗЕД, які здійснюють переміщення товарів через митний кордон України; надання Міністерству статистики, Міністерству зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі та Державній податковій адміністрації інформації про цей облік.

Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, при необхідності здійснювати митне оформлення будь-яких вантажів, до моменту здійснення митного оформлення, повинен звернутись до митно­го органу (вантажного відділу або митного поста) за місцем своєї державної реєстрації і стати на облік. Відсутність облікової карт­ки суб'єкта ЗЕД є підставою для відмови у митному оформленні вантажів.

Для ведення обліку суб'єкту ЗЕД або, за його дорученням, мит­ному брокеру, необхідно подати в митницю оригінали та завірені суб'єктом копії документів, згідно з переліком, викладеним в До­датку N 1 до цього Порядку, одночасно з поданням двох примірни­ків оригіналів «Облікової картки суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності», за зразком, наведеним у Додатку N 2, які заповнені суб'єктом ЗЕД. Облікова картка повинна бути заповнена з вико­ристанням ПЕОМ або друкарської машинки. Картки, заповнені від руки або з виправленнями, до обліку не приймаються.

Інспектор вантажного відділу (поста) митниці, відповідальний за облік, звіряє копії з оригіналами поданих документів, завіряє обидва примірники «Облікової картки суб'єкта ЗЕД» особистою номерною печаткою, після чого - один примірник картки залишає в справах митниці разом з копіями поданих на облік документів, а другий - видає на руки заявникові, як свідоцтво про облік в митних органах. Оригінали документів повертаються суб'єкту зовніш­ньоекономічної діяльності.

Інспектор митниці присвоює цьому суб'єкту обліковий номер, побудований за схемою: код митного органу/порядковий номер вантажного відділу/останні дві цифри року обліку в митному ор­гані/порядковий номер облікової картки

Учаснику ЗЕД може бути відмовлено в обліку, якщо до митно­го органу подано не повний комплект документів або вони містять недостовірні дані. Відповідальність за достовірність заявлених в обліковій картці відомостей несе керівник підприємства, на яке оформлена картка.

Відповідальність за наявність вказаних у обліковій картці відо­мостей несе інспектор митниці, що здійснює облік. При митному оформленні суб'єкта ЗЕД в митниці не за місцем обліку, до цієї митниці подається завірена митницею (де зареєстрований суб'єкт ЗЕД) копія облікової картки суб'єкта ЗЕД без додаткового подан­ня зазначених в ній документів.

Перелік документів, що подаються суб'єктом зовнішньоеконо­мічної діяльності до митних органів України при обліку:

1. Установчі документи: рішення власника майна або уповнова­женого ним органу про створення суб'єкта підприємницької діяль­ності. Якщо власників або уповноважених ними органів два і біль­ше, такими рішеннями є установчий договір; статут підприємства (якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційної форми суб'єкта підприємництва).

2. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємни­цької діяльності у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради або в районній, міській міст Києва і Севастополя державній адміністрації за його місцезнаходженням (місцем проживання); свідоцтво про реєстрацію представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні.

3. Довідка органів статистики про занесення суб'єктів підпри­ємницької діяльності - юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЗУКПО) та присвоєн­ня кодів території СПАТО, форми власності - ЗКФВ.

4. Довідка уповноваженого банку про наявність карбован­цевого розрахункового та (або) валютного рахунків, прізвище,

ім'я, по батькові головного бухгалтера підприємства, номера те- лефонів.

5. Наказ по підприємству про призначення відповідальних пра. цівників за роботу з митницею, їх прізвище, ім'я, по батькові, пас­портні дані, зразки підписів, зразок печатки, яка використовується при оформленні документів в митних органах.

З 1 січня 2004 року українське цивільне право увійшло у «нову еру» ознаменовану набуттям чинності новим Цивільним кодек­сом України, прийнятим Верховною Радою України 16 січня 2003 року. Цей Кодекс привніс у законодавство чимало новел, відчутно збагативши цивільно-правові відносини. Одним з таких аспектів, що на нашу думку, заслуговує на увагу, є державна реєстрація правочинів. Статтею 210 Цивільного кодексу України встановле­но, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Виходячи з цього, державна реєстрація є необхідною умовою чинності тих правочинів, обов'язковість державної реєстрації яких встановлена законом.

Вказівка закону на обов'язковість державної реєстрації право- чину має на увазі презумпцію: немає державної реєстрації - немає і правочину.

Так, виходячи з комплексного аналізу норм ЦК України, держав­ній реєстрації підлягають правочини предметом яких є нерухоме майно (земельні ділянки, а також об'єкт розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення). До таких договорів належать, зокрема:

— договори купівлі-продажу, міни нерухомості (стаття 657,716 Кодексу);

— договори про передачу нерухомого майна під виплату ренти (стаття 732 Кодексу);

— договори довічного утримання (догляду), за якими пере­дається набувачеві у власність нерухоме майно (стаття 745 Кодек­су);

— договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх ок­ремої частини), укладені на строк не менше ніж один рік (стаття 794 Кодексу);

— договори управління нерухомим майном (стаття 1031 Кодек­су); . . І

— інші правочини, державна реєстрація яких передбачена зако­ном.

Частиною другою статті 210 ЦК встановлено, що перелік ор­ганів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. На час введення в дію Цивільного кодексу України від­повідний закон був відсутній.

Разом з тим, важливість державної реєстрації правочинів, беру­чи до уваги наслідки її відсутності, про які йшлося вище, немож­ливо переоцінити.

Тому, 26 травня 2004 року Кабінет Міністрів України з метою забезпечення реалізації фізичними і юридичними особами права на визнання державою правочинів, щодо яких передбачена державна реєстрація постановою № 671 затвердив Тимчасовий порядок де­ржавної реєстрації правочинів.

Слід зазначити, що 1 липня 2004 року Верховною Радою Ук­раїни прийнято Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної сис­теми державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав та регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо не­рухомості.

Проте, в силу певних несприятливих обставин, на практиці вка­заний Закон до цього часу не діє. Не створений ані передбачений цим Законом реєстр, ані сама система органів, які повинні здійс­нювати реєстрацію.

Згідно з вказаним Тимчасовим порядком державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів.

При цьому, під Державним реєстром правочинів мається на увазі єдина комп'ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує ї" зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу.

Держателем Державного реєстру, що забезпечує ведення Реєс. Тру є Міністерство юстиції України.

Адміністратором Реєстру є державне підприємство «Інфор. маційний центр» Міністерства юстиції України. Адміністратор Відповідає за технічне, технологічне та програмне забезпечення Реєстру, надання реєстраторам доступу до нього, забезпечує збе­реження та захист інформації, що міститься у Реєстрі.

Державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, якщо ними укладено відповідний договір з адміністратором Реєстру є реєстраторами та проводять державну реєстрацію правочинів змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, прийма­ють запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів.

Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесен­ня нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Нотаріуси, які не мають доступу до єдиної комп'ютерної бази даних Реєстру, в день посвідчення правочину надсилають один його примірник реєстратору, який в день отримання примірника вносить відповідний запис до Реєстру.

Державна реєстрація правочину, змін, внесених до нього, відо­мостей про припинення його дії проводиться будь-яким реєстра­тором.

Датою державної реєстрації правочину є дата та час внесення відповідного запису до Реєстру.

Здійснюючи державну реєстрацію, реєстратор вносить до Реєс­тру такі відомості:

1) найменування правочину;

2) найменування сторін: для юридичних осіб резидентів - най­менування, місцезнаходження та ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ; для юридичних осіб нерезидентів - найменування, місцезнаходження та держава, в якій зареєстровано особу; для фізичних осіб громадян України - прізвище, ім'я та по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер згідно з тг ржавним реєстром фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб іноземців, осіб без гро- мадянства - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), постійне місце проживання за межами України;

3) опис нерухомого майна, щодо якого вчинюється правочин, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;

4) строк дії правочину;

5) відомості про нотаріальне посвідчення правочину (відомості про нотаріуса, який посвідчив правочин* дата посвідчення та но­мер у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, номер та серія спе­ціального бланка нотаріальних документів, на якому викладено текст правочину);

6) порядковий номер і дата державної реєстрації правочину в Реєстрі;

7) відомості про реєстратора.

Про внесення запису до Реєстру реєстратор видає сторонам правочину або уповноваженим ними особам примірник витягу з Реєстру (документ, який свідчить про внесення запису до Реєс­тру або про відсутність такого запису). У витягу зазначаються: порядковий номер запису та дата державної реєстрації; відомості про сторони правочину; опис нерухомого майна, щодо якого вчи­нюється правочин, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; строк дії правочину; відомості про нотаріальне посвідчення правочину; відомості про реєстратора.

Слід відмітити, що окрім первинного правочину, державній реєстрації підлягають також зміни, що вносяться до правочину, а також відомості про припинення його дії. Реєстрація таких відомос­тей здійснюється шляхом внесення відповідних змін до вже існу­ючого запису в Реєстрі. Ми говоримо про правочин як первинний об'єкт державної реєстрації, оскільки згідно із статтею 654 Кодексу зміна або розірвання договору вчинюється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зміни до запису в Реєстрі вносяться нотаріусом одночасно з но­таріальним посвідченням правочину, на підставі якого вносяться зміни та відомості про припинення дії правочину. При цьому, в Реєстрі:

— по-перше, зазначаються відомості про підстави внесення зміц до правочину чи припинення його дії, тобто: документ, на підстав' якого вносяться зміни до правочину чи відомості про припинення його дії; відомості про нотаріуса, який посвідчив правочин; д посвідчення та номер у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; но. мер і серія спеціального бланка нотаріальних документів, на якому викладено текст правочину, або найменування суду, що ухвалив рі. шення про припинення дії правочину, дата ухвалення рішення;

— по-друге, відомості про самі зміни та доповнення до запису дата реєстрації змін, що вносяться до правочину, чи відомостей про припинення його дії;

— по-третє, відомості про реєстратора.

Про внесення змін до запису реєстратор також видає сторонам правочину або уповноваженим ними особам примірник витягу з Реєстру.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації пра­вочинів передбачається також можливість отримання витягу суда­ми, органами прокуратури, внутрішніх справ, державної податкової служби, служби безпеки та іншими органами державної влади, якщо відповідний запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повно­важень, визначених законодавством. Зазначені органи отримують витяги з Державного реєстру безкоштовно, тоді як для сторін пра­вочинів, що підлягають обов'язковій державній реєстрації, згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671 встановлено плату у розмірі 17 гривень за внесен­ня запису до Державного реєстру правочинів чи змін до запису та 17 гривень за видачу витягу з Державного реєстру правочинів. Запис про припинення дії правочину вноситься до Реєстру безоплатно.

Відсутність плати за реєстрацію правочину чи змін до нього, так само як і внесення плати не в повному обсязі є підставою для відмови у державній реєстрації.

Кошти, що надходять за внесення запису до Реєстру, змін до за­пису та видачу витягів спрямовуються виключно на забезпечення ведення Державного реєстру правочинів.

Важливість проходження процедури державної реєстрації пра­вочину зумовлюється ще й тим, що від наявності її прямо залежить момент переходу права власності за договором.

Так, відповідно до статті 334 ЦК України право власності за до­говором виникає з моменту передання майна, якщо інше не вста­новлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає но­таріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєст­рації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєст­рації.

Окрім того, згідно із статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх ви­никнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на ново створене нерухоме майно (жит­лові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завер­шення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухо­мого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, Цивільним кодексом України встановлюється вимога як державної реєстрації правочинів щодо нерухомого май­на, так і вимога державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

При цьому, слід мати на увазі, що реєстрація правочинів і реєст­рація прав власності є окремими процедурами, які не слід ототож­нювати і, які не слід розглядати як взаємозамінні.

Порядок здійснення обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначено Положенням про реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим на­казом Міністерства економіки України №136 від 29.06.2000 «Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», а також постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контраісгів (договорів) на здійснення експ них операцій з металобрухтом».

Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контра* тів) здійснюється Міністерством економіки та з питань європейс кої інтеграції України, а також уповноваженим ним органом, я*, правомочне здійснювати облік (реєстрацію) зовнішньоекономш них договорів (контрактів) суб'єктів підприємницької ДІЯЛЬНОСТІ що зареєстровані.

Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контра*, тів) на експорт відходів та брухту чорних металів (код ТН ЗЕД.72 04) здійснюється виключно Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за погодженням з Державним ко. мітетом промислової політики України незалежно від облікової вартості контрактів.

Зовнішньоекономічні договори (контракти), предметом яких є інші товари, підлягають реєстрації тільки в тому разі, коли до цих товарів не застосовано режим ліцензування та їх експорт здій- снюється відповідно до законодавства про зовнішньоекономічну діяльність до окремо визначених країн або щодо яких існують відповідні кількісні обмеження експорту товарів походженням з України.

Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контрак­тів), які укладені суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності та предметом яких є товари поход­женням з України, експорт яких здійснюється в рамках бартерних (товарообмінних) операцій, провадиться Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України та уповноваженими ним органами з додержанням відповідних правші.

Зовнішньоекономічні договори (контракти), на підставі яких здійснюються операції з давальницькою сировиною українського замовника, підлягають обліку (реєстрації) лише в тих випадках, коли контрактом передбачена реалізація готової продукції в країні виконавця або вивезення її до іншої країни.

В разі, коли чинними міжнародними договорами передбачають­ся прийняття та виконання Україною зобов'язань щодо експорту товарів у рамках кількісних обмежень, установлених іноземними державами чи економічними угрупованнями, та запровадженні процедури ліцензування або подвійної перевірки (з видачею «ек­спортного документа») експорту зазначених товарів і коли конт­ракти, предметом яких є ці товари, підлягають обліку (реєстрації), застосовуються правила міжнародних договорів та законодавства України щодо режиму ліцензування і квотування або подвійної пе­ревірки експортних операцій, а реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів) призупиняється на період до закінчення дії зазначених міжнародних договорів.

Ліцензії на експорт товарів, які отримані суб'єктами підприєм­ницької діяльності згідно з цим пунктом, прирівнюються до кар­ток реєстрації-обліку зовнішньоекономічних договорів (контрак­тів) при здійсненні митного оформлення та інших передбачених чинним законодавством процедур щодо вивезення товарів з мит­ної території України.

Для обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (кон­трактів) подаються такі документи: заява в довільній формі на офіційному бланку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності - заявника за підписом його керівника; інформаційна картка зов­нішньоекономічного контракту установленої форми; оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) з усіма чинними на дату подання додатками, специфікаціями, додатковими угодами та іншими документами, які є частинами контракту; копія, завіре­на в установленому порядку керівником суб'єкта зовнішньоеконо­мічної діяльності (якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в уста­новленому порядку); копія свідоцтва про державну реєстрацію, завірена керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності; копія витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційного посвідчення місцевого органу влади інозем­ної держави про реєстрацію іноземного суб'єкта господарської діяльності, керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України (подається тільки в разі попередньої поставки товару); до­кумент про оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту).

Відповідальність за достовірність інформації, наведеної у до­кументах поданих для реєстрації, несе керівник організації-замов- ника.