3.8. Поняття і статус інформації в сфері господарювання

Основні положення щодо поняття, видів інформації, порядку одержання, використання, поширення та зберігання інформації і захисту прав суб'єктів інформаційних відносин, визначення стату­су учасників інформаційних відносин, регулювання доступу до ін­формації та забезпечення її охорони, захисту особи та суспільства від неправдивої інформації, визначаються :

- Конституцією України;

- Цивільним кодексом України ;

- Законом України "Про інформацію";

- законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні";

- Законом України "Про телебачення і радіомовлення";

- Законом України "Про інформаційні агентства";

- Законом України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів";

- Законом України "Про науково-технічну інформацію";

- Законом України "Про захист від недобросовісної конкурен ції";

- Законом України "Про захист інформації в інформаційно-те­лекомунікаційних системах";

- Законом України "Про державну статистику";

- Законом України "Про бібліотеки і бібліотечну справу";

- Законом України "Про Національний архівний фонд та архів­ні установи";

- Законом України "Про державну таємницю";

- Законом України "Про Національну систему конфіденційного зв'язку";

- Законом України "Про банки і банківську діяльність";

- Законом України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України".

Інформація (ст.1 ЗУ „Про інформацію") - документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середови­щі. Інформація є видом нематеріальних благ, щодо якого можуть виникати цивільні права і відносини. За видами (ст. 18 Закону) інформація поділяється на статистичну інформацію; адміністра­тивну інформацію (дані); масову інформацію; інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіо­нального самоврядування; правову інформацію;інформацію про особу; інформацію довідково-енциклопедичного характеру; соціо­логічну інформацію.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту ін­формацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на таємну і конфіденційну.

До таємної інформації належить інформація, що містить відо­мості, які становлять державну та іншу передбачену законом таєм­ницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і де­ржаві, а тому доступ до неї здійснюється відповідно до законів про цю інформацію. До кола таємної інформації відносяться, зокрема:

секретна інформація, що визнається державною таємницею в уста­новленому Законом України "Про державну таємницю" порядку; інформація, що визнається банківською таємницею (ст. 1076 ЦК , статті 60-62 Закону України "Про банки і банківську діяльність"); відомості, що становлять лікарську таємницю (ст. 40 Основ зако­нодавства України про охорону здоров'я,) таємницю усиновлення (ст. 226 Сімейного кодексу України), адвокатську таємницю (ст. 9 Закону України "Про адвокатуру") та таємницю вчинюваних но­таріальних дій (ст. 8 Закону України "Про нотаріат").

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, вклю­чаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлю­ють для неї систему (способи) захисту. До кола конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься інформація, що визнається такою законом (ст. 862 ЦК України), комерційна таємниця (статті 505-508 ЦК) та "ноу-хау" (ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

До інформації з обмеженим доступом відноситься також ін­формація в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних системах, режим доступу до якої та порядок використання визначено у Законі України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах"

Вищий господарський суд України в своєму інформаційному листі від 28.03.2007 N 01-8/184 „Про деякі питання практики за­стосування господарськими судами законодавства про інформацію роз'яснив. Право особи (фізичної особи, юридичної особи, держа­ви) на інформацію передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здій­снення завдань і функцій. При цьому необхідно розмежовувати право суб'єктів інформаційних відносин на інформацію від пра­ва власності на інформацію як об'єкт цивільних прав (ст. 177 ЦК України, ст. 38 Закону України „Про інформацію"). Власник має право на реалізацію належної йому інформації як товару у фор­мі інформаційного продукту чи інформаційної послуги. Відноси­ни щодо обороту інформації регулюються чинним цивільним та господарським законодавством (статті 39-41 Закону України "Про інформацію").

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, мо- жуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на ін­формаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом. Інфор­маційна продукція - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій. Інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.

Основними учасниками відносин у сфері інформації є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

Комерційна таємниця - є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невід'ємною та не є легкодоступною для осіб, які, зви­чайно, мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адек­ватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секрет­ності, вжитих особою, яка законно контролює такі дані (ст. 505 ЦК України). Господарський кодекс уточнює поняття комерційної інформації через її складові: «Відомості, пов'язані з виробниц­твом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розго­лошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарю­вання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання» (ст. 36 ГК Ук­раїни).

Проаналізувавши вищенаведені визначення комерційної таєм­ниці, можна виділити такі ознаки, які відрізняють її від іншої інформації: відомості, які стосуються комерційної таємниці становлять комерційну цінність для суб'єкта господарювання; їх розголошення може завдати шкоди; комерційна таємниця не є де­ржавною таємницею; до відомостей, які є комерційною таємницею встановлено обмежений доступ; до відомостей, які є комерційною таємницею вживаються заходи щодо збереження її секретності.

До комерційної таємниці може відноситися інформація щодо комерційних інтересів суб'єкта господарювання, включаючи фор- уулу, склад, комбінацію, програму, пристосування, метод, техні­ку, процес, майно будь-якої цінності тощо. Це можуть бути до­кумент, записи, звіти, протоколи, креслення, моделі, прилади, а також різні ідеї у торгівлі, виробництві чи управлінні ними, інші джерела інформації, які належать власникові комерційної таєм­ниці, зокрема, у вигляді неоформлених патентів, формул, техніч­них проектів, «ноу-хау», а також калькуляції витрат виробництва, структури ціни, зміст договорів, контрактів, даних про постачаль­ників, клієнтів, ринків збуту тощо. Але вважати ті чи інші відо­мості комерційною таємницею можна після того, коли вони будуть визначені такою суб'єктом господарювання. Закріплення переліку відомостей, що відносяться до комерційної таємниці може здій­снюватися в наступних документах: засновницьких документах; колективному договорі; положенні «Про комерційну таємницю та правила її збереження»; положення «Про дозвільну систему досту­пу виконавців до документів і відомостей, які є комерційною таєм­ницею підприємства». При визначенні відомостей, які становлять комерційну слід враховувати відомості, які не можуть належати до кола комерційної таємниці згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 N 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" .

За порушення майнових прав інтелектуальної власності на ко­мерційну таємницю чи прав на "ноу-хау", зокрема, шляхом добу­вання протиправним способом чужої комерційної інформації, роз­голошення її без згоди особи, уповноваженої на те, чи схилення до її розголошення або використання чужої комерційної інформації без згоди уповноваженої особи, власник цієї інформації має пра­во на відшкодування завданих майнової та моральної шкоди від­повідно до правил статей 1166 та 1167 ЦК. Така цивільна відпові­дальність може наставати і в разі вчинення дій, зазначених у главі 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції» Крім того, за порушення законодавства про захист комерційно? таємниці передбачена кримінальна, адміністративна, дисциплі- нарна відповідальність.

Різновидом комерційної таємниці є банківська таємниця. Згідно з чинним законодавством під банківською таємницею слід розумі- ти інформацію про діяльність та фінансовий стан клієнта, яка стала відома банку у процесі його обслуговування та взаємовідносин з ним, чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (За­кон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р.)

На сьогодні правовий режим банківської таємниці в Україні визначається Цивільним кодексом України , Законом України від 07.12.2000 р. N 2121-ПІ "Про банки і банківську діяльність".

Згідно зі ст. 1076 ЦК банк гарантує таємницю банківського ра­хунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або 'їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам де­ржавної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановле­них Законом України „Про банки і банківську діяльність". Статтею 60 цього Закону поняття "банківська таємниця" визначено як ін­формація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальну чи моральну шкоди клієнту. До бан­ківської таємниці відноситься також інформація, яка залишилась у банку після смерті особи, оскільки згідно з ч. З ст. 62 Закону довід­ки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються бан­ком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідаль­ному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у спра­вах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахун­ків (вкладів). До банківської таємниці належить й інформація про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта, оскільки ч. 4 ст. 62 цього ж Закону банку заборонено надавати таку інформацію.

Як зазначає Верховний Суд України в Узагальненні судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, системний аналіз відповідного зако­нодавства свідчить про те, що перелік відомостей, які становлять банківську таємницю, можна доповнити такими положеннями: персональними даними про діючих клієнтів банку, отриманими банком офіційно; відомостями про майно, яке перебуває на збері­ганні в банку (про власника майна, перелік майна та його вар­тість, про види банківського збереження); інформацією про осіб, які хотіли стати клієнтами банку, але за наявності певних причин ними не стали; інформацією про клієнтів, які вже припинили свої відносини з банком.

Правова охорона прав власника банківської таємниці почи­нається з моменту укладення в письмовій формі договору між клієнтом - з одного боку, та банківською установою - з іншого. Верховний суд України зазначає, що основними суб'єктами права на банківську таємницю є її власники та утримувачі:

- власник банківської таємниці - це клієнт банку, тобто фізична чи юридична особа, яка в процесі співпраці з банківською устано­вою надала ш відомості, що можуть становити банківську таєм­ницю;

- утримувач банківської таємниці - це особа, яка при виконанні сво'іх службових обов'язків отримує відомості, що становлять бан­ківську таємницю.

До утримувачів можна віднести: Національний банк України, банки та органи державної влади, перелік яких зазначено в пунк­тах 2 - 6 ч. 1 ст. 62 Закону України „Про банки і банківську діяль­ність".

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України. Розкриття банківської таємниці може здійснюватись у двох формах: адміністративній - забезпечується на вимогу компе­тентних осіб, зазначених у законі, безпосередньо банком і без по­переднього звернення до суду, судовій - надається банком, але на вимогу суду або за рішенням суду. У свою чергу, на вимогу суду банківська таємниця розкривається у двох випадках: а) суддею од­ноособово з дотриманням режиму секретності; б) судом при розгладі справи у господарському, адміністративному, кримінально­му та цивільному судочинстві (щодо останнього, то це правило є актуальним для цивільних справ, у яких вирішуються спори: про поділ майна, про виконання аліментних зобов'язань, про спадку­вання, оскільки вони пов'язані з дослідженням доказів, що станов­лять банківську таємницю, витребуваних судом за клопотанням учасників процесу). Відбувається це, як правило, при вирішенні судом питань про забезпечення доказів, витребування доказів, про що судом постановляють ся процесуальні ухвали. Що стосується доступу до банківської таємниці за рішенням суду, то таке пра­во надається лише наслідок судового розгляду цивільних справ за правилами гл. 12 розд. IV ЦПК

Контрольні питання:

1. Ознаки захисту прав суб'єктів. Поняття захисту прав суб'єктів господарського права.

2. Механізм захисту прав суб'єктів господарського права. Фор­ми правового захисту від неправомірних дій органів влади, посадо­вих осіб цих органів та у відносинах з іншими суб'єктами права.

3. Гарантії держави щодо захисту прав суб'єктів господарю­вання. Класифікація способів захисту суб'єктів господарювання та мета їх застосування.

4. Юридичні підстави господарсько-правової відповідальності. Правопорушення як фактична підстава юридичної відповідаль­ності.

5. Характерні (видові) ознаки господарсько-правової відпові­дальності. Поняття господарсько-правової відповідальності. Фун­кції господарсько-правової відповідальності.

6. Підстави та умови господарсько-правової відповідальності. Межі господарсько-правової відповідальності. Форми госпо­дарсько-правової відповідальності.

7. Господарсько-правові санкції та їх класифікація.

8. Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Порядок включення відомостей про відокрем­лені підрозділи юридичної особи до Єдиного державного реєстру.

9. Інші засоби легітимації суб'єктів господарської діяльності.

10. Дозвільна система у сфері господарської діяльності. При­нцип мовчазної згоди.

11. Порядок обліку юридичних осіб та фізичних осіб - підпри­ємців як платників податків.

12. Порядок обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяль- ності.

13. Державна реєстрація правочинів. Договори, що підлягають державні реєстрації та перелік органів які здійснюють державну реєстрацію.

14. Порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно їх обмежень та право чинів щодо нерухомості.

15. Порядок обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних дого­ворів.

16. Інститут банкрутства як засіб захисту прав суб'єкта госпо­дарювання. Судові процедури банкрутства.

17. Види порушень антимонопольно-конкурентного законо­давства. Економічна конкуренція. Види недобросовісної конку­ренції. Основні завдання та компетенція та права Антимонополь­ного комітету України.

18. Засоби захисту прав суб'єктів господарювання. Порядок визнання актів органів виконавчої влади та місцевого самовряду­вання недійсними. Завдання адміністративного судочинства.

19. Допоміжні засоби захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

20. Поняття інформації та види інформації у сфері господарю­вання. Конфіденційна інформація та комерційна таємниця.