6.4. Укладення господарських договорів на основі примірних та типових. Проформи договорів

При укладенні господарського договору на основі вільного во­левиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сто­ронами. Крім того, укладення договору на основі вільного волеви­явлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ГК. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених також ГК, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами загального порядку укладення договорів та від­повідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Крім того, у сучасному діловому обороті все більшого зна­чення набувають так звані договірні формуляри, які є певною су­купністю типових (стандартних) умов договорів, що заздалегідь розробляються як окремими підприємцями, так і національними або міжнародними організаціями та призначені для багаторазово­го застосування. Використання формулярів у процесі укладання договорів набуло досить широких масштабів через систематичний і масовий характер самого суспільного виробництва та пов'язано з потребою оптимізації договірного процесу. Це спричинило поя­ву правового явища, яке у правовій літературі називається «фор­мулярним правом», що є сукупністю «проформ», різних за своїм правовим значенням.

«Проформа» — це певна конфігурація об'єднаних, заздалегідь підготовлених договірних умов, розрахованих на майбутнє регу. лювання прав та обов'язків сторін певного господарського, зок- рема комерційного, договору. Вона розробляється: 1) і затверд, жується КМУ, іншим органом державної влади або управління 2) міжнародними й вітчизняними організаціями, діяльність яких спрямовано на впорядкування комерційного обороту; 3) самими підприємцями. У першому випадку «проформа» набуває юридич­ної природи, вона може об'єктивуватися у примірному договорі рекомендованому органом управління суб'єктам господарювання для використання під час укладання ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, пере­дбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; або типовому договорі, затвердженому КМУ, чи іншим органом де­ржавної влади у випадках, передбачених законом, коли сторони не можуть відступити від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Спільним для названих юридичних форм договірного права є те, що розробляються зазначені «проформи» суб'єктами, наділеними владними повноваженнями у сфері господарювання, а різняться ступенем можливості сторін договору певним чином впливати на її зміст. Прикладами таких проформ є Примірний інноваційний до­говір, який передбачає застосування фінансового лізингу, затверд­жений наказом Міністерства України у справах науки і технологій № 59 від 03.03.1998 р.; Типовий договір (контракт) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, у спеціальній (вільній) економічній зоні, затверджений постановою КМУ № 1199 від 05.07.1999 р. у новій редакції (постанова КМ Ук­раїни № 704 від 15.05.2003 р.); Типовий договір оренди цілісно­го майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу державного підприємства), затверджений наказом Фон­ду держмайна України N° 1774 від 23.08.2000 р. тощо.

Найбільш яскравими прикладами другого різновиду «проформ» як позаюридичних форм договірного права є розроблені Міжнарод­ною торговельною палатою модельні (типові) договори про комер­ційне представництво, про реалізацію товарів дистриб'юторами, про міжнародну комерційну концесію (франчайзинг), про придбання товарів для подальшого перепродажу; «Правові поради» Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) для міжнародних зустрічних торговельних угод, про укладання між­народних контрактів на будівництво промислових об'єктів; про електронний переказ коштів; «Поради» Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (УШДРДУА) щодо організації міжна­родної мережі комерційної концесії (франчайзингу) тощо.

«Проформи» розробляються також самостійно підприємцем для їх подальшого систематичного використання у своїй договір­ній діяльності. Умови, що містяться в таких проформах, назива­ються «стандартними». У сфері ринкових відносин за допомогою проформ здійснюється інтерполяція ефективних положень (від­повідно неефективні договірні положення швидко «відмирають»), що сприяє підвищенню рівня самої договірної роботи та одночас­ній економії часу.

Враховуючи усе зазначене, вбачається, що господарський до­говір на етапі правовстановлення (правоутворення) є інститутом господарського права — сукупністю господарсько-правових норм (як позитивного права, так і мікронорм, що походять від самих учасників договірних відносин), які регулюють відносини, що виникають як під час укладання господарських договорів, так і в процесі їх виконання.

Основу господарського-договірного регулювання, безсумнів­но, утворює саморегулювання (ґрунтується на принципі свободи договору), яке, однак, доповнюється законодавчим нормуванням відносин, що набувають договірної форми (у визначених законом межах). При цьому в одних випадках об'єктом нормативно-законо­давчого впливу (у широкому значенні слова) є самі договірні від­носини (законодавчо встановлюється перелік істотних умов, який має містити той чи інший договір; владними структурами розроб­ляються та затверджуються примірні та типові договори), в інших -увесь масив відносин, що складаються у зв'язку з організацією та здійсненням господарської діяльності (а не тільки відносини щодо реалізації товару). Інакше кажучи, господарсько-договірне регулювання акумулює в собі елементи як саморегулювання, так і законодавчого нормування договірних відносин у сфері господа­рювання.

Україна є членом ЮНСІТРАЛ. У плані недержавного ре­гулювання міжнародної комерційної діяльності, окрім Арбітраж­ного регламенту Комісії ООН з права міжнародної торгівлі 1976 року, слід назвати такі документи Комісії: Правове керівництво ЮНСІТРАЛ з укладення міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів (1987року); Правове керівництво з міжна­родних зустрічних угод (1992року).

Ці документи містять інформацію щодо форми комерційних угод, які застосовуються у світовій практиці, техніки їх укла­дення. У цих документах розглядаються також проблеми, які об'єктивно можуть виникнути під час здійснення тієї або іншої комерційної операції, а також пропонуються шляхи їх вирішен­ня. На недержавному рівні створюються також інші документи

2.22. це своєрідні кодекси поведінки. Уперше кодекси поведінки з'явилися в 30-х роках XX ст. у СНІА. Трапляються також інші варіанти їхньої назви: кодекси ділової етики, етичні кодекси тощо. Серед таких документів слід назвати «Міжнародний ко­декс рекламної практики», створений Міжнародною торговою палатою у 1937 року (переглядався в 1949, 1955, 1966,1973,1986 роках). Нею було створено також ряд кодексів щодо маркетинго­вої діяльності: з питань просування товару, їх продажу поштою, практики безпосереднього продажу, а також з проведення марке­тингових і соціальних досліджень.

Схожі за правовою природою документи створюються різними асоціаціями, біржами, навіть окремими комерсантами. Так, Між­народна асоціація франшизи випустила «Кодекс поведінки під час здійснення договорів франшизи»; Міжнародна асоціація юристів

2.23. «Правила поведінки міжнародних арбітрів» тощо.

У практиці відомі випадки, коли комерсанти-монополісти в будь-якій галузі встановлювали свої правила на ринку шляхом створення типових умов або договорів. Так, у 1877 року, лондонсь­ка компанія «Корн трейд корпорейшн» розробила серію договорів про поставку зернових.

узагальнюючи дане питання, слід зазначити, що всі названі до­центи спрямовані на встановлення стандартів поведінки в певній офесійній діяльності. Але їх не можна змішувати з актами, що йЙнягі на міждержавному рівні (наприклад, кодекси поведінки ® транснаціональних корпорацій у галузі передачі технологій, о розроблялися ООН; Принципи стосовно багатонаціональних підприємств і соціальної політики, розроблені МОТ, тощо).

Контрольні питання:

Поняття господарського договору. Порядок укладення гос­подарського договору.

2. Істотні умови господарського договору. Функції госпо­дарського договору.

3. Поняття та структура договірної роботи. Стадії договірної роботи. Порядок підготовки проектів господарських договорів.

4. Порядок узгодження та підписання господарських договорів. Обумовлення звичайних умов договору.

5. Порядок зміни та розірвання господарських договорів.

6. Особливості укладення попередніх договорів. Протокол про наміри.

7. Укладення договорів за державним замовленням. Державні контракти.

8. Роль юридичної служби в організації договірної роботи. Кри­терії оцінки стану техніки договірної роботи. Види договірної тех­ніки. Господарський договір як типовій індивідуальний акт.

9. Порядок укладення господарських договорів у конкурентній спосіб на біржах, аукціонах, конкурсах.

10 Особливості укладення договорів на оборонне замовлення, юнцесійних договорів та оренди державного і комунального майна.

11. Публічні (прилюдні) торги, що проводяться при зверненні стягнення на майно боржника. Умови дійсності торгів.

12. Особливості біржових торгів та ярмарок.

13. Особливості вітчизняного законодавства про державні за­купівлі. Істотні умови господарських договорів при здійсненні де­ржавних закупівель.