10.1. Види обліку, нормативно-правове регулювання загальних засад організації, ведення обліку та подання звітності суб'єктами господарювання

Реформування економіки України зумовило значні зміни фі­нансового механізму її регулювання, зокрема податкової сис­теми Ця система стала однією з найважливіших у фінансових відносинах між державою і суб'єктами господарювання. До того ж вона є різноплановою і впливає практично на всі аспек­ти діяльності підприємств. Діюча податкова система постійно удосконалюється, що свідчить про намагання запровадити ефек­тивно діючі відносини між державою і підприємствами, які по­ряд із формуванням бюджету, забезпечували б стимулювання і розвиток виробництва. З цією метою у законодавчому порядку визначено багатоваріантну систему оподаткування, яка включає прямі та непрямі податки, податкові платежі, для визначення яких застосовуються специфічні бази та механізми обчислення, вони покриваються з різних джерел: прибутку чи витрат вироб­ництва. Облікове забезпечення звітності про податки і податкові платежі є надзвичайно важливим, якщо до того ж врахувати до­волі жорстку систему фінансових санкцій, що застосовують до підприємств, керівників і бухгалтерів при виявленні помилок і викривлень при їх обчисленні.

Відповідно до ст. 71 ГК облік і звітність підприємства здійснюється відповідно до вимог ст. 19 ГК та інших нормативно-правових актів. Відомості, не передбачені законом, підприємство на- Дорганам державної влади, органам місцевого самоврядування, В Пщприємствам> установам, організаціям - на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства.

Основним спеціальним нормативним актом, що визначає правові засади організації і ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО), які визначають при­нципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фі­нансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

Відповідно до ст. 8 вгацеуказаного Закону, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних доку­ментах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законо­давства та установчих документів.

Підприємство самостійно:

- визначає облікову політику підприємства;

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему ре­гістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інфор­мації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Зако­ном, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

- розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (уп­равлінського) обліку, звітності і контролю господарських опера­цій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських до­кументів;

- затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналі­тичного обліку;

- може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку для підпри­ємств, що діють за загальною системою оподаткування. Бухгалтерський облік є процесом виявлення, вимірювання реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття відповідних рішень. Відповідно до норм міжнарод­них та національних стандартів бухгалтерський облік поділяєть­ся на управлінський облік, дані якого є комерційною таємницею підприємства, та фінансовий облік, правила якого й формують фі­нансову звітність. Фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів і містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

До фінансової звітності включаються показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відокремлених підроз­ділів підприємства.

Фінансова звітність має надавати користувачам можливість пооівнюваги фінансові звШ підприємства за різні періодам та­кож фінансові звіти різних підприємств. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419 затверджено Порядок подання фінансової звітності, дія якого поширюється на всіх юри­дичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господа­рювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані веста бухгал­терський облік та подавати фінансову звітність згідно із законо­давством.

Фінансова звітність складається з балансу (П(С)БО 2), звіту про фінансові результати П(С)БО 3), звіту про рух грошових коштів (П(С)БО 4), звіту про власний капітал (П(С)БО 5), а також з примі­ток до звітів (П(С)БО 1).

Група підприємств, яка складається з материнського (холдин­гового) підприємства та дочірніх підприємств, зобов'язана нада­вати консолідовану фінансову звітність згідно з П(С)БО 20. Кон­солідовану фінансову звітність складає материнське підприємство шляхом впорядкованого додавання показників фінансової звіт­ності дочірніх підприємств до аналогічних показників фінансової звітності материнського підприємства Щодо банківських установ порядок складання фінансової звіт­ності то її форми встановлює НБУ.

Фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колеісгивам — на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством — іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Терміни подання підприємствами фінансової звітності вста­новлює міністерство або інший орган виконавчої влади, до сфери управління якого належать підприємства, або органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління майном підприємств комунальної власності.

Об' єднання підприємств, утворені на добровільних засадах, по­дають власну та зведену фінансову звітність, якщо це передбачено установчими документами.

Об'єднання підприємств, утворені за рішенням КМУ або цен­трального органу виконавчої с лади, який здійснює управління майном підприємств, подають, крім власної, зведену фінансову звітність відповідно Мінфіну та Мінекономіки або відповідному центральному органу виконавчої влади.

При здійсненні аудиторської перевірки за ініціативою підпри­ємства інформація щодо бухгалтерських даних та показників фі­нансової звітності надається на договірних засадах.

Не дивлячись на те, що податковий облік поєднується з тра­диційною системою фінансового обліку, його не можна вважати лише складовою частиною останнього, оскільки суттєві особли­вості економічних категорій, які тут використовуються, зумовлю­ють значні відмінності не тільки первинних документів, аналітич­них реєстрів, взаємозв'язку рахунків, але і методики організації цього процесу. Мова насамперед іде про відмінність у визначенні валових витрат, валових доходів і оподатковуваного прибутку у податковому обліку від відображення витрат, доходів і результати* Діяльності у фінансовому обліку. Значно відрізняється податковий і фінансовий облік основних засобів, їх амортизації, операцій з оперативної та фінансової оренди (лізингу), бартерних (товарооб­мінних) операцій та ін. Облік податку на додану вартість суттєво відрізняється від фінансового обліку взаєморозрахунків із бюдже­том за цим видом платежів як специфічними первинними доку­ментами, так і аналітичними реєстрами, кореспонденцією рахун­ків. В результаті, податкова і фінансова звітність складаються на основі різних реєстрів аналітичного обліку, методика їх складання має суттєві відмінності.

Однією з основних умов ефективної діяльності підприємства є своєчасне та вірне здійснення обліку податкових операцій та їх відображення у податковій звітності. Правильний підхід до відоб­раження в податковому обліку операцій платника податків є осно­вою вірного їх відображення в податковій звітності.

Єдина система обліку на підприємстві, в галузі, державі забез­печується трьома нерозривно пов'язаними видами обліку: опера­тивно-технічним, статистичним та бухгалтерським.

Оперативно-технічний облік здійснюється безпосередньо на місці (цех, склад тощо) й забезпечує негайне спостереження та реєстрацію визначених виробничих і комерційних операцій та ін­ших факторів господарської діяльності підприємства, організації, установи. Мета оперативного обліку - швидке одержання інфор­мації про хід виробництва, реалізацію продукції (робіт, послуг).

Оперативно-технічний або оперативний облік слугує для опе­ративного планування й поточного спостереження за розвитком виробництва, виконанням робіт, послуг. Він охоплює господарські й виробничі операції, що не мають безпосереднього відображення на рахунках бухгалтерського обліку. За допомогою оперативно- технічного обліку одержують дані про щоденний випуск про­дукції, щоденне відвантаження і реалізацію продукції, товарів, про витрати сировини та інших матеріальних цінностей, трудові витрати, додержання умов договірних поставок тощо.

Водночас, оперативно-технічний облік охоплює й ті госпо­дарські операції, що не мають безпосереднього відображення у бухгалтерському і статистичному обліку. Так, за його допомогою контролюють явку працівників на підприємство і повернення з нього по закінченні робочого часу, роботу верстатів та машин, "їхні простої, режим технологічного процесу, стан і хід розрахунків під­приємства з іншими підприємствами, організаціями та установами тощо.

Показники оперативного обліку використовують для забезпе­чення контролю. Ці показники часто не документують, а сповіща­ють усно.

Оперативний облік характеризується швидкістю одержання облікових відомостей. Для одержання необхідної інформації дані оперативного обліку часто одержують шляхом спостереження, але нині дедалі ширше використовують сучасну техніку, наприклад, комп'ютери, телефакси тощо. При оперативному обліку користу­ються всіма трьома видами вимірників, частіше - натуральними й трудовими. Низку показників оперативного обліку передають до вищих організацій, наприклад, дані про випуск продукції, одер­жання врожаю зернових тощо. Такі показники узагальнюють і включають до складу оперативної звітності, яка слугує для спос­тереження за відповідними процесами в масштабі окремих галузей і народного господарства України в цілому.

Оперативно-технічним обліком мають бути зайняті працівники всіх служб підприємства - виробничої, технічної, бухгалтерської, постачання, праці, кадрів тощо.

Статистичний облік — це планомірне збирання й вивчення масових кількісних та якісних явищ і закономірностей загально­го розвитку за конкретних умов місця й часу (перепис наявності обладнання, визначення середньої заробітної плати працівників підприємства за категоріями працюючих, кількість і якість вироб­люваної продукції, використання робочого часу, чисельності на­селення тощо). Дані про господарські та виробничі зміни статис­тичний облік одержує з оперативно-технічного і бухгалтерського обліку. Наприклад, за даними статистичного обліку можна визна­чити зростання продуктивності праці, зниження собівартості про­дукції (робіт, послуг), чисельність працюючих за віком, статтю, кваліфікацією тощо. Ці дані допомагають аналізувати результати різних процесів і прогнозувати подальший їх розвиток.

Таким чином, на основі статистичного обліку визначаються кількісні, й якісні показники роботи кожного підприємства. Опера­ції та явища підлягають статистичному спостереженню, групуван­ню, обчисленню середніх та відносних величин, індексів, побудо­ви рядів динаміки, аналізу тощо. Виходячи з цього, статистичний облік являє собою систему вивчення, узагальнення і контролю за масовими явищами, що мають загальнодержавний характер.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зов­нішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. В свою чергу внутрішньогосподарський (управлінський) облік - це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством.

Проте узагальнюючи вшцевикладену інформацію поняття «бух­галтерський облік» можна викласти в такий редакції - це спосіб документального спостереження, відображення й контролю за гос­подарською і фінансовою діяльністю виробників і господарників (підприємств, організацій, орендних, спільних підприємств, акціо­нерних товариств тощо), а також система збирання, вимірювання, обробки, інтерпретації та передачі інформації про господарську діяльність підприємства, установи, організації внутрішнім та зов­нішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень. Облік ведеться у вартісному, натуральному та трудовому вимірниках. Він грунтується на суворому дотриманні документації та здійснюється на основі державних правових актів, тобто на основі правових чин­ників, що передбачає виникнення виробничих госпрозрахункових підрозділів (цех, бригада, ланка, виробник), малих підприємств.

Побудова бухгалтерського обліку залежить від розвитку всіх чин­ників, ЩО зумовлюють його суть. Так, застосування ПЕОМ дає мож­ливість одному працівникові оперувати нормативною, технологіч­ною, обліковою, правовою інформацією, що підносить інтегрованість ггерського обліку в системі управління на вищий рівень, порода ЩШ Вяюсть обліку й нові чинники його побудови.

Бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі ін­формації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. На відміну від інших видів обліку бухгалтерський облік забезпечує суцільну реєстрацію всіх господарських операцій на підставі документів, первинного облі­ку. Бухгалтерський облік базується на документуванні всіх госпо­дарських процесів і проведенні періодичних інвентаризацій, за­безпечує виявлення та мобілізацію резервів підприємства з метою зниження собівартості продукції (робіт, послуг).

Основними умовами правильної організації бухгалтерського обліку є використання найбільш раціональних форм і методів об­ліку, підвищення його технічного озброєння. Усі три види госпо­дарського обліку тісно пов'язані між собою і доповнюють один одного.

Податковий облік-це система збору, реєстрації, узагальнення, зберігання та передачі інформації для визначення податкової бази з податків на основі даних первинних документів, згрупованих відповідно з порядком, передбаченим діючим податковим законо­давством1. Як правило, податковий облік здійснюється шляхом су­цільного. безперервного та документального обліку господарських операцій, пов'язаних з визначенням податкової бази з конкретного податку.

Податковий облік ведеться з метою формування повної та до­стовірної інформації про господарські операції, що були проведені платником протягом звітного періоду з метою оподаткування, а також забезпечення інформацією внутрішніх та зовнішніх ко­ристувачів для контролю за вірністю нарахування, повнотою та своєчасністю перерахування податків.

Податковий облік має трьохрівневу структуру2: 1 - рівень пер­винних облікових документів; 2 - рівень податкових регістрів; З - рівень податкової звітності з кожного податку (збору).

Податковий облік має право на існування поряд із фінансовим, але відмінності між ними поглиблюються. Адже особливості сис­теми оподаткування підприємств України зумовлюють специфічні методи і прийоми облікового забезпечення обчислення податків, зборів, платежів, які у фінансовому обліку зараз не застосовують­ся: розмежування подій на першу та другу, відмінні специфічні економічні категорії валові витрати і валові доходи, відмінна ме­тодика списання витрат на ремонти основних фондів, різниця в їх аналітичному обліку, відмінні первинні документи та аналітичні реєстри.

Звітність — завершальний результат фінансового, виробничо­го податкового та статистичного обліку. Вона призначена для ви­користання зовнішніми і внутрішніми користувачами2.

Держава використовує звітність для контролю за вірністю та своєчасністю розрахунків по податкам, зборам, обов'язковим платежам. Показники звітності використовуються для моніторин­гу господарсько-фінансової діяльності підприємств. На підпри­ємствах звітність використовують для контролю за виконанням планів, аналізу господарської діяльності, формування стратегічних планів. Від якості складання звітності залежить якість прийняття рішень тактичного і стратегічного плану, ефективність функціону­вання підприємства і держави в цілому.

Звітність підприємства поділяється на фінансову, податкову, статистичну.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87 фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Статистична звітність - це офіційна документована держав­на інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.

Податкова звітність - сукупність дій платника податку по складанню, веденню і поданню документів, які містять інформа­цію про результати діяльності платника податку, його майновий стан і фіксують процес обчислення податку, а також суму, яка має бути сплачена до бюджету. Податкова звітність складається плат­ником податків самостійно і подається до податкових органів за результатами звітного періоду у встановлені законодавством тер­міни і

Терміни подання податкової звітності встановлюються для кожного податку окремо. Першим днем представлення звітності вважається день, наступний за днем закінчення звітного періоду. У випадках, коли останній день подання звітності є вихідним або святковим, днем подання звітності вважається перший робочий день, що слідує за вихідним (святковим).

Форми податкової звітності та порядок їх заповнення розроб­ляються Державною податковою адміністрацією України обов'язковим узгодженням профільного комітету Верховної Ради України. Форми та періодичність подання податкової звітності по місцевим податкам та зборам розробляються і затверджуються місцевими органами влади.

Виділяють дві групи податкових документів2:

Розрахунково-декларативна документація - документи, у насунуться податкові розрахунки й суми податків. По кож­ному податку існує єдиний розрахунковий документ, що пред­ставляє платником податків у податковий орган у встановлений законодавством строк. У розрахунково-декларативних докумен­тах указуються строки подання звітності, база оподатковування, податкові пільги, розмір податкового окладу.

Довідкова документація - документи, що містять довідкові відомості, що деталізують дані для обчислення податків, що роз­шифровують або обґрунтовують податкові розрахунки. Подібна документація ділиться на: документи, необхідні для обчислення податків; документи довідкового характеру, що не впливають на вирахування сум податків.

Відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетам та державними цільовими фондами» поняття «іподаткова декларація» означає, що - це документ, що подається платником податків до контро­люючого органу у строки встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору

(обов'язкового платежу).

Податкова декларація приймається без попередньої перевірки. Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації. Вона по­дається до податкового органу у двох примірниках, один з яких повертається платнику з відміткою посадової особи податкового органу про дату ії прийняття. Підпис посадової особи має бути за­свідчений печаткою.

Податкова декларація повинна містити в собі наступні обов'язкові відомості:

— ідентифікаційний код платника податку;

— повне найменування платника податку, відомості про його місцезнаходження або місце проживання;

— період, за який подається декларація, або дата, за станом на яку подається декларація;

— суму, не оподатковувану податком;

— ставку оподаткування;

— суму податку, що підлягає сплаті.

Суттєве значення в частині обліку та звітності має правовий ре­жим майна. Правовий режим майна - це встановлений правовими засобами порядок і умови придбання (привласнення) майна, здій­снення суб'єктами права повноважень володіння, користування і розпорядження їм, реалізація функцій управління майном, а також правова його охорона.

З даного визначення можна виокремити наступні елементи:

— сукупність правових норм, що регулюючих відносини влас­ності, визначають форми власності, види майна, суб'єктів і об'єктів права власності, правомочності власника;

— правоздатність підприємства в майнових відносинах;

і джерела, порядок і умови формування майна підприємства;

— порядок і умови розподілу і використання прибутку (до­ходів) підприємства;

— встановлені правовими засобами майнові взаємини підпри­ємства як юридичної особи і держави, інших юридичних осіб і гро­мадян;

— правову охорону майна підприємства тощо.

Правова охорона майна підприємства - один з найважливіших елементів правового режиму майна підприємства. Вона направлена на законодавче гарантування державою права власності незалеж­но від того, до якої форми власності відноситься підприємство, на регулювання господарських відносин, що забезпечує рівноправні майнові взаємини учасників, на застосування правових засобів в цілях припинення неправомірного посягання на майно підприємс­тва.

Відповідно до законодавства України застосовуються такі спо­соби правової охорони майна і майнових прав підприємства як: дисциплінарна; матеріальна згідно з нормами трудового права; господарсько-правова, цивільно-правова, адміністративно-право­ва та кримінально-правова.