Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Коментар статті Конституції:
Право на свободу та особисту недоторканність с одним із найважливіших прав людини. Воно неодноразово проголошувалося та закріплювалося міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р. (стаття 3), Міжнародному пакті про, громадянські і політичні права 1966 р. (стаття 9), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (стаття 5).
У відповідності з цим правом ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами Конституції тримання під вартою може мати місце або як міра кримінального покарання, або як запобіжний захід на період досудового провадження, судового розгляду та набрання вироком законної сили. В цих випадках потрібно вмотивоване судове рішення або обвинувальний ви-рок. Згідно з ч. З статті, що коментується, тримання під вартою у разі нагальної необхідності може застосовуватись без попереднього вмотивованого рішення суду, але його обгрунтованість протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. У разі незгоди суду із застосуванням тримання під вартою - особа підлягає негайному звільненню. Слід підкреслити, що застосування вказаного заходу Конституція дозволяє. лише тільки у випадках нагальної необхідності запобігти злочинові або його перепинити.
Кожна особа, яка заарештована чи затримана, має право ознайомитися з мотивами свого арешту чи затримання та своїми правами. Особа або орган, які застосували такий захід, зобов'язані ознайомити заарештованого чи затриманого з мотивами арешту або затримання, а також відповідними правами.
З метою реалізації права, передбаченого ст. 29, держава гарантує кожній особі з моменту затримання право на захист шляхом закріплення у законі сукупності процесуальних прав, використання яких надає можливість особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні правопорушення, відстоювати свої законні інтереси. Крім цього гарантується право користуватися допомогою захисника. В окремих ви-падках передбачених у законі, на осіб, які здійснюють досудове Провадження, і суд покладається обов'язок забезпечення участі захисника у справі. На них покладено і обов'язки забезпечити кожному можливість здійснення права на захист від підозри й обвинувачення, а також охорони особистих і майнових прав заарештованого чи затриманого.
Слід мати на увазі, що, зважаючи на сучасний стан злочинності в Україні, наведені конституційні положення в дію ше не увійшли. Згідно з п. 13 "Перехідних положень" протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією ще зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Підстави тримання під вартою має визначити закон. Згідно з статтею 9 (3) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду їх справи, не має бути загальним правилом. Взяття під варту до суду має застосовуватися лише у тому випадку, коли воно є законним, розумним та необхідним. Вимога щодо "необхідності" тлумачиться Комітетом з прав людини у вузькому розумінні: воно може бути доцільним, коли це диктується необхідністю запобігання втечі, внесення якихось змін у показання свідків або рецидиву злочину та коли особа становить очевидну і нагальну небезпеку для суспільства. Тобто самі по собі тяжкість злочину або необхідність продовжити досудове чи судове провадження не є достатніми умовами для продовження терміну утримання особи.
Грунтуючись на цьому, Комітет не погодився вважати такою, що має достатні підстави, практику тримання під вартою осіб, підозрюваних у вчиненні вперше ненасильницьких злочинів. Крім того під-креслено, що відповідно до статті 9 (3) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожній підозрюваній особі гарантується також право на судовий розгляд протягом розумного терміну або на звільнення.