Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Коментар статті Конституції:
Положення ч. 1 статті грунтуються на нормах моралі, оскільки за загальними правилами за відмову від дачі показань настає кримінальна відповідальність. Тому у законодавстві це положення має бути вирішено.
Коло осіб, які є близькими родичами, має визначатися галузевим законодавством, що потребує відповідних доповнень. Справа в тому, що на сьогоднішній день для конкретизації понять "члени сім'ї" та "близькі родичі" треба звертатись до норм кримінального процесу, сімейного та цивільного права. Так, Кримінально-процесуальний кодекс відносить до близьких родичів батьків, дружину, дітей, рідних братів, сестер, діда, бабу, онуків (п. 11 ст. 32). Відповідно до Кодексу про шлюб та сім'ю до них належать подружжя, батьки та діти (до них прирівнюються усиновителі й усиновлені), вітчим і мачуха, пасинки і падчерці. Іншими родичами є дід, баба, сестри, брати та онуки.
Цивільний кодекс стосовно інституту спадкоємства відносить до спадкоємців за законом таких членів та близьких родичів: дітей (у тому числі усиновлених), подружжя, батьків (усиновителів), а також онуків і правнуків, братів і сестер, діда і бабу як з боку батька, так і з боку матері.
Не несе відповідальності особа і за відмову давати показання щодо себе, оскільки це частина його прав на захист від підозри або обвинувачення у вчиненні -злочину.
Конституційне право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист конкретизується чинним кримінально-процесуальним законодавством.
Згідно з ст. 43 Кримінально-процесуального кодексу підозрюваний у вчиненні злочину - це особа, затримана в порядку ст.106 КПК, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постано-ви про притягнення її як обвинуваченого. Перелік підстав для затримання особи як підозрюваної ви- значено галузевим законодавством (ст. 106 КПК). Це такі обставини: коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; коли очевидці, в тому числі і потерпілі, прямо вказують на, дану особу, що саме вона вчинила злочин; коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину; за наявністю інших даних, що дають підставу підозрювати і особу у вчиненні злочину, якщо ця особа намагається втекти або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.
Обвинувачений - це особа, щодо якої винесена слідчим постанова про притягнення як обвину-ваченого в порядку ст. 131 КПК.
Підсудний - особа, щодо якої винесена постанова про віддання до суду. 1
Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підо-зрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити і їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими зако-ном засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.
Право на захист цих осіб реалізується в різних формах: право мати побачення із захисником до першого допиту; обов'язкова присутність захисника при пред'явленні обвинувачення, якщо особа не, відмовляється від захисника (ст. 140 КПК); право і обвинуваченого на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з участю захисника (ст. 218 КПК); право обвинуваченого, підсудного, його захисника ознайомитися з матеріалами справи після віддання обвинуваченого до суду (ст. 255 КПК); право підсудною мати захисника або взяти захист своїх інтересів на себе під час судового розгляду (ст. 263 КПК); право і можливість захищатися особисто (давати пояснення, заявляти клопотання, пред’являти докази, виступити з останнім словом перед судом тощо); оскаржувати дії осіб, які проводять дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду; право оскаржити вирок тощо. Механізм реалізації вказаного права вирішується у галузевому законі. (Див. також коментар до ст. 59).
Засуджений - це особа, щодо якої винесено вирок суду. Ці особи можуть бути обмежені в деяких правах, коло яких визначається законом і встановлюється вироком.
При позбавленні волі засуджені обмежені у вільному виборі місця роботи, проживання і перебування, спілкування з іншими членами суспільства, в тому числі з рідними. На період перебування цих осіб в місцях позбавлення волі зупиняється здійснення їх виборчого права (див. п. 4 сг. 1 Закону "Про вибори народних депутатів України" від 18 листопада 1993 р.). Засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини не приймаються до громадянства України (ст. 17 Закону "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р).
Певні обмеження можуть бути застосовані до осіб, яким відстрочене виконання вироку (ст.46 КК України) або яких засуджено до виправних робіт (ст. 29 КК).
У деяких випадках засуджена особа може бути також позбавлена права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років (ст. 31 КК України), або позбавлена батьківських прав (ст. 38 КК України).
Обмеження майнового характеру зазнають особи, засуджені до таких видів покарань, як штраф, конфіскація майна.
Особи, позбавлені військових, спеціальних звань, рангів, чинів або кваліфікуючих класів (ст.37 КК України), позбавляються і пільг, які їм надавалися відповідно до цих звань, рангів тощо.
Згідно із Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р. засуджені і після звільнення з місць позбавлення волі можуть бути обмежені у деяких правах. Так, їм може бути заборонено виходити з дому (квартири) у певний час (але не більше восьми годин на добу); знаходитись у певних місцях району (міста); виїжджати в особистих справах за межі району (міста) тощо.
Оскільки такі обмеження прав передбачені Конституцією України як/виняток, їх коло має бути вичерпно визначено відповідним законом.