НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до пункту 275.2 статті 275 Податкового кодексу України
У пункті 275.2 коментованої статті йдеться про спеціальні ставки, що застосовуються по відношенню до населених пунктів, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних. Маємо наголосити, що формально йдеться не про населені пункти, оголошені курортами у встановленому законодавством порядку, а саме про перелік, визначений КМУ.
Так, рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України, а про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення - обласні та прирівняні до них ради (ст. 11 ЗУ "Про курорти"). На противагу згаданий перелік затверджено з аналогічною метою відповідно до ст. 7 нечинного сьогодні ЗУ "Про плату за землю" постановою КМУ від 28 грудня 1996 р. N 1576 "Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних".
Наведена постанова вирішує ще одне питання, котре виникає з аналізу змісту коментованої статті - які курорти слід відносити до курортів на південному, південно-східному, західному узбережжі АРК і т. д. з метою визначення конкретної ставки відповідно до підпунктів п. 275.2.
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до пункту 275.3 статті 275 Податкового кодексу України
Передбачена коментованим пунктом диференціація ставок земельного податку відповідними місцевими радами може мати місце як в сторону збільшення (не перевищуючи трьохкратного розміру ставок, визначених коментованою нормою), так і в сторону зменшення.
Як приклад збільшення ставок можна навести рішення Київради від 25.12.2008 N 944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві", відповідно до якого "з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України "Про оренду землі".
Щодо зменшення визначених законом ставок див., наприклад, рішення Хмельницької міської ради від 15.12.2010 р. N 28 "Про застосування понижуючого коефіцієнту до ставок земельного податку та орендної плати в I кварталі 2011 року", відповідно до якого застосовано понижуючий коефіцієнт 0,47 до ставок земельного податку та орендної плати.
У правозастосовчій практиці виникають питання щодо того, як повинні застосовуватися положення Закону у випадках, коли встановлення зниженої чи підвищеної ставки пов'язується із певним об'єктом (будівлею, спорудою тощо), розміщеним на земельній ділянці (див., напр., пункт 276.1 ст. 276 ПКУ); чи повинна знижена чи підвищена ставка застосовуватися виключно щодо частини земельної ділянки під плямою забудови, чи вона повинна застосовуватися щодо земельної ділянки в цілому? На наш погляд, ставка повинна застосовуватися щодо усієї земельної ділянки, якщо ця земельна ділянка призначена саме для розміщення відповідного об'єкта. Такою є і позиція органів державної податкової служби (див., зокрема, лист ДПА України від 28.03.2003 N 3194/6/15-4416).