1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.
3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів місцевої влади, органів державного самоврядування та громадських організацій.
4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Комментарий:
Виховна підтримка держави відображається у встановленні норм, що не допускають у відносинах між батьками і дітьми жорстокої поведінки. До виховної підтримки долучаються заходи, спрямовані на створення відповідних органів та установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї, вживаються з цього приводу відповідні заходи.
У загальній системі державного захисту сім'ї окреме місце посідає охорона прав та інтересів дітей, яка включає в себе всі можливі засоби і способи, передбачені існуючим законодавством як міжнародним, так і національним.
Державний контроль за належним вихованням дітей, відповідальність за недопустимі методи і способи виховання дітей з боку батьків має здійснюватися різними органами та організаціями.
Для попередження насильства в сім'ї — будь-яких умисних дій фізичного, сексуального, психологічного, економічного спрямування одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю, Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про попередження насильства в сім'ї» (ВВР, 2002, № Ю, с. 70).
Цим Законом передбачені органи та організації, на які покладено обов'язок контролювати виконання батьківського обов'язку належного виховання дитини, за попередженням насильства щодо дітей, недопустимих методів і способів виховання.
Цими органами відповідно до статті 3 цього Закону є: спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї; служба дільничних інспекторів; органи опіки та піклування; органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; служба у справах неповнолітніх.
На кожного з них покладено обов'язок виявляти недозволені методи виховання дітей і попереджувати їх.
У першу чергу цей обов'язок покладено на постійно діючий орган — орган опіки та піклування, який існує з самого початку існування українського законодавства.
Останні та нині діючі Правила опіки та піклування були затверджені спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 26 травня 1999 року, на які покладено обов'язок надавати допомогу у відновленні порушених прав та захист законних інтересів неповнолітнім, у випадках, коли стосовно них вчинено або існує реальна загроза вчинення насильства з боку батьків, приймати від неповнолітніх про це заяви і представляти їх інтереси в суді тощо.
Служба дільничних інспекторів міліції приймає та розглядає у межах своїх повноважень заяви та повідомлення про насильство в сім'ї, у тому числі особисті заяви неповнолітніх.
Служба у справах неповнолітніх має право проводити особистий прийом неповнолітніх, розглядати їх скарги та заяви: брати участь у розгляді судами справ щодо неповнолітніх і захисту їх прав і інтересів, представляти права неповнолітнього в суді; виявляти безпритульних дітей.
Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму Україна виявляє і веде облік безпритульних дітей і надає про це інформацію державним органам, наприклад, органу опіки та піклування, суду, органу внутрішніх справ тощо.
Система опіки та піклування як основний орган із захисту прав дітей сформувалася наприкінці 60-х років і не враховує сучасні соціальні явища, що мають місце у суспільстві. Розпливчастість повноважень та невизначеність статусу органів опіки та піклування, відсутність фахівців у сфері соціального захисту дитинства, невідповідність нормативної бази щодо встановлення опіки (піклування) над дітьми означає неврегульованість конкретних механізмів захисту дитячих прав.
Вченими висловлюється думка про необхідність на державному визначити центральний орган виконавчої влади, який здійснював би координацію усього комплексу питань щодо правового та соціального захисту дітей.
Таким органом може бути ювенальна юстиція — система установ, що взаємодіють між собою з метою державного і громадського захисту прав дитини.
Питання створення ювенальної юстиції (дитячої юстиції) в Україні є на сьогодні дуже актуальним.
Частиною другою статті 152 СК передбачено право дитини противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.
Це право дитини відображено як у міжнародному, так і в національному законодавстві.
Так, частина перша статті 12 Конвенції про права дитини, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року визначила: «Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань щодо дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком та зрілістю».
Такі самі права дитині надає стаття 9 Закону України «Про охорону дитинства»: дитина має право на вільне висловлювання особистої думки; формування власних поглядів, що відповідає її віку. Діти мають право звертатися до органів державної влади та інших із заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами на їх порушення.
Таким чином, дитина відповідно до свого віку і зрілості має право на власну думку щодо її виховання з боку батьків, висловлювати її батькам і критично оцінювати їх дії, відкрито заявляти про свої права і добиватися їх виконання законними методами. Противитися методам, способам і діям батьків з виховання дитина має в тому випадку, якщо вони виходять за межі дозволеного.
Наприклад, якщо мати примушує десятирічну дочку мити посуд, а вона противиться цьому, то така відмова дитини не є законною, оскільки в систему виховання дітей входить і виконання домашніх обов'язків — посильна праця.
У частині третій статті 152 СК дитині, незалежно від її віку, надано право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до різних державних та громадських організацій. Звичайно, узагальнювати це право щодо віку дитини її розумового розвитку неможливо. Слід дотримуватися того правила, що встановлене у статті 12 Конвенції про права дитини — «згідно з її віком і зрілістю», у статті 9 Закону «Про охорону дитинства» — «що відповідає її віку».
Частиною другою статті 9 Закону України «Про охорону дитинства» конкретно визначено, куди може звернутися дитина за захистом своїх прав і законних інтересів: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, засоби масової інформації та їх посадових осіб, органи опіки та піклування.
Відповідно до пункту 1.7 Правил опіки та піклування органи опіки та піклування розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним із них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами.
Це право дитині надано статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства», де зазначено, що дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.
Таке звернення може бути письмовим, усним, законом форма заяви не передбачена. Вік дитини, яка може із заявою звернутися до зазначених органів, також законом не встановлений, але, як зауважувалося раніше, дитина, яка «відповідає її віку», згідно «з її віком і зрілістю», тобто з такою заявою може звертатися дитина у шкільному віці, сповнена розуму.
Але щодо звернення дитини до суду за захистом своїх прав та інтересів, то законодавець назвав мінімальний вік — після досягнення чотирнадцяти років.
Цивільний кодекс України, зокрема стаття 32, визначає неповну цивільну дієздатність дитини від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а отже, і неповну процесуальну дієздатність. У деяких випадках неповнолітня дитина може особисто звернутися до суду, а в деяких — через свого законного представника. Допомогу у веденні справи їй відповідно до свого правового статусу здійснює орган опіки та піклування (пункт 1.7 Правил опіки та піклування).