1. Завданнями цивільного судочинства с справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави
Коментар:
Відповідно до даної статті Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) завданнями цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному суб'єкту права гарантується право на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Розгляд справ у порядку цивільного процесу є одним із засобів здійснення судової влади (ст. 6 Конституції). Стаття 2 ЦПК 1963 року передбачала, що завданнями цивільного судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави. Слід розрізняти охорону і захист суб'єктивних прав і інтересів. Під охороною суб'єктивних прав і інтересів слід розуміти правове регулювання суспільних відносин з метою забезпечення їх нормального розвитку. Під захистом слід розуміти сукупність процесуальних дій, які застосовуються у зв'язку з порушенням, невизнанням або оспорюванням прав, свобод або інтересів фізичних і юридичних осіб, прав і інтересів держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права і направлених на захист або відновлення суб'єктивних цивільних прав і особистих немайно- вих і майнових інтересів їх володаря.
Захист суб'єктивних прав і інтересів застосовується у тому випадку, коли порушуються або заперечуються або не визнаються суб'єктивні права або ін-тереси їхнього володаря. Захист суб'єктивних прав і інтересів здійснюється при розгляді справ у позовному і в наказному провадженнях. Разом з тим слід зазначити, що в наказному провадженні немає спору про право. У справах цієї категорії немає позивача і відповідача, а є стягувач, якому належить право вимоги, і боржник. Підставою для відкриття справ даної категорії є ухвала суду про прийняття заяви про видачу судового наказу (див. коментар до ст. 95 ЦПК).
Для справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, є харак-терним, що при розгляді цих справ немає спору про право. Метою розгляду справ окремого провадження є встановлення певних юридичних фактів, що мають значення для охорони прав і інтересів особи або створення умов здійс-нення ним особистих немайнових або майнових прав або підтвердження на-явності або відсутності неоспорюваних прав (див. коментар до ст. 234 ЦПК). Якщо при розгляді справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (див. коментар до ч. 6 ст. 235 ЦПК). Таким чином, в окремому провадженні розглядаються справи у тому випадку, коли права і інтереси їх володаря не порушені. Метою розгляду справ в порядку окремого провадження є охорона прав і інтересів їх володаря. Уявляється, що у зв'язку з наведеним слід вважати, що завданням цивільного судочинства є не тільки захист прав, свобод або інтересів фізичних і юридичних осіб, прав і інтересів держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права, а й охорона прав і інтересів їх володаря.
Важливе значення для з'ясування поняття «охоронюваний законом інтерес» має рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 по справі № 1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 ЦПК України 1963 р. (у ч. 1 ст. 4 ЦПК України 1963 р. так само, як і в ст. 1 ЦПК України 2004 р. вживається термін «охоронюваний законом інтерес»).
Конституційний Суд України вирішив:
«Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам» .