1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Коментар:
Стаття 55 Конституції України відповідно до положень Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як підкреслено в статті, що коментується, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод або інтересів. У цивільному процесі здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних свобод або інтересів не тільки фізичних і юридичних осіб, але і, як випливає із ст. 2 ЦК, прав і інтересів держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, іноземних держав і інших суб'єктів публічного права в судах загальної юрисдикції.
У частині 1 даної статті ЦПК йдеться про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав. У цьому випадку мається на увазі порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права конкретної особи або осіб. Це відбувається тоді, коли внаслідок протиправної дії або бездіяльності іншої особи або осіб чиниться порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права конкретної особи або осіб. Наприклад, особі або особам неправомірними діями заподіяна майнова або моральна шкода. В цьому випадку особа, якій заподіяна майнова або моральна шкода, має право відповідно до статей 1166, 1167 ЦК вимагати відшкодування майнової і моральної шкоди або, якщо позичальник за договором позики своєчасно не повернув суму позики, він відповідно до ст. 1050 ЦК зобов'язаний сплатити гроші позикодавцю. Якщо яка-небудь особа або особи оспорюють або не визнають право власності конкретної особи або осіб на певне майно, власник певного майна відповідно до ст. 392 ЦК може пред'явити позов про визнання його права власності.
Для того, щоб звернутися до суду за судовим захистом, досить володіти цивільною процесуальною правоздатністю (див. коментар до ст. 28 ЦПК). Наприклад, при пред'явленні позову про встановлення батьківства (ст. 128 СК) позивачем буде сама дитина, тому що правовідносини виникають між нею і батьком. Позов від імені дитини може подати її законний представник (мати дитини, опікун, піклувальник та ін.). Якщо позов про визнання батьківства подасть особа, що вважає себе батьком дитини (ч. З ст. 128 СК), то відповідачем буде сама дитина, а від її імені виступатиме її законний представник. Позивачем або відповідачем може бути також особа, визнана недієздатною на підставі ст. 39 ЦК, а від її імені діятиме її опікун (ст. 67 ЦК).
У зв'язку з цим не можна погодитися з автором коментарю ЦПК Я. П. Зейканом, який вважає, що для того, щоб звернутися до суду, необхідно мати не тільки цивільну процесуальну правоздатність, а й цивільну процесуальну дієздатність взагалі та правоздатність в конкретній справі, тобто мати юридичну заінтересованість у конкретній справі. Як було відмічено, для того, щоб звернутися до суду за судовим захистом, досить володіти цивільною процесуальною правоздатністю. Крім того, Я. П. Зейкан ототожнює цивільну процесуальну правоздатність з юридичною заінтересованістю в конкретній справі . Під юридичною заінтересованістю слід розуміти наявність в особи матеріального і процесуального інтересу або лише процесуального інтересу. Наприклад, сторони мають матеріальний і процесуальний інтерес, а прокурор, що пред'явив позов, або представник мають лише процесуальний інтерес, тому що вони не є учасниками спірних матеріальних правовідносин.
Для того, щоб особисто здійснювати цивільні процесуальні права і обов'язки, фізична особа повинна володіти не лише цивільною процесуальною правоздатністю, а й цивільною процесуальною дієздатністю (див. коментар до ст. 29 ЦПК).
Згідно з ч. 2 ст. З ЦПК у випадках, передбачених законом, до суду можуть звертатися органи і особи, яким надано право захищати права, свободи і інте-реси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Таке право мають Упов-новажений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші фізичні (наприклад, законний представник (ст. 39 ЦПК) і юридичні особи, коли це встановлено законом (див. коментар до ст. 45 ЦПК). Право прокурора представляти в певних випадках інтереси громадянина та інтереси держави передбачене також у ст. 36 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (із змінами від 12 липня 2001 р . і від 17 грудня 2004 р. ).
Право на звернення до суду за захистом є елементом цивільної процесуальної правоздатності. Право на судовий захист гарантоване ст. 55 Конституції України, а згідно з ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. У зв'язку з цим ч. З ст. З ЦПК передбачає, що відмова від права звернення до суду за захистом є недійсною. Слід відрізняти право на звернення до суду і право на судовий захист як елементи цивільної процесуальної правоздатності і цивільне процесуальне суб'єктивне право. Цивільне процесуальне суб'єктивне право на судовий захист і цивільне процесуальне суб'єктивне право на звернення до суду за захистом виникає з моменту подачі до суду позовної заяви або заяви. З цього моменту виникає обов'язок судді вирішати питання про прийняття заяви або залишення позовної заяви без руху чи повернення заяви (див. коментар до ст. 121 ЦПК), або про відкриття провадження у справі (див. коментар до ст. 122 ЦПК).