1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
3. Уразі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
4. У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.
5. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.
6. Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
7. Суд вирішує справи у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
(Статтю 8 доповнено частиною згідно із Законом № 424-\/від 01.12.2006)
8. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
9. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, не-повноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Коментар:
Згідно з даною статтею суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України і міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У статті 8 Конституції України проголошено: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу.»
Нерідко принцип верховенства права називають принципом верховенства закону. Це виправдано тільки в тому випадку, якщо поняття «закон» застосо-вується в широкому (образному) розумінні слова як який-небудь нормативно-правовий акт, тобто в нього вкладається той самий зміст, що і в поняття «право». Якщо ж термін «закон» застосовується у власному розумінні слова як акт, що приймається парламентом, тобто Верховною Радою України, то тоді таке тлумачення принципу верховенства права є спрощеним.
Принцип верховенства закону у власному розумінні цього поняття означає визначальну, очолюючу (провідну) роль закону в правовій системі, а саме в системі джерел права, його вищу юридичну силу стосовно підзаконних актів. Тобто принцип верховенства закону означає лише взаємовідношення саме закону та інших нормативно-правових актів .
Принцип законності — це основоположна ідея, зміст якої зумовлюється суттю права, розумінням його норм як обов'язкових правил поведінки. Сутнісний зміст принципу законності в цивільному процесуальному праві зумовлюється спрямованістю його норм, покликаних регулювати діяльність суду щодо від-правлення правосуддя по цивільних справах . Принцип законності за своїм змістом, як відзначає М.К. Треушников, містить вимогу до судів правильно за-стосовувати норми матеріального права і здійснювати процесуальні дії на вико-нання норм цивільного процесуального права . У разі відсутності норм права, що регулюють спірні відносини, суд застосовує норми права, що регулюють схожі відносини (аналогія закону), а за відсутності таких — суд виходить із за-гальних основ законодавства (ст.8 ЦК, ч. 7 ст. 8 ЦПК).
Частина 3 коментованої статті передбачає, що у разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону України, вирішення питання про конституційність якого відноситься до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання про конституційність закону або іншого правового акта. Положення, встановлене ч. З даної статті, є новелою. Стаття 11 ЦПК 1963 р. подібного правила не передбачала. Суд може звернутися до Верховного Суду України з відповідним клопотанням за власною ініціативою, а також за клопотанням осіб, що беруть участь у справі. Слід погодитися з думкою Я. П. Зейкана, який відзначає, що таке звернення суду повинне бути подане до Верховного Суду України у формі мотивованої ухвали . Верховний Суд України відповідно до ч. 1 ст. 150 Конституції України має право звернутися до Конституційного Суду України із запитом про відповідність Конституції України (конституційності) законів та інших нормативно-правових актів.
Під законодавством слід розуміти систему законів і інших норматив- но-правових актів, розміщених у певному порядку залежно від їх юридичної сили. У зв'язку з цим ч. 4 коментованої статті передбачає, що у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, що має вищу юридичну силу.
Згідно з ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому ч. 5 коментованої статті передбачає, що у разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.
Згідно з ч. 6 коментованої статті норми права інших держав суд застосовує в тому випадку, якщо це встановлено законом України або міжнародним до-говором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 7 ст. 8 ЦПК суд вирішує справи у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 1 грудня 2006 р.
Частина 8 коментованої статті регулює положення про заповнення прогалин у чинному законодавстві і передбачає положення про аналогію закону і аналогію права. Застосування закону за аналогією можливо у тому випадку, коли немає закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює дані спірні відносини, але є норма права, що регулює подібні за змістом відносини. Застосування аналогії права можливо у тому випадку, коли немає норми права, що регулює дані спірні відносини, і немає норми права, що регулює подібні за змістом відносини. В цьому випадку суд вирішує спірну справу виходячи із загальних основ законодавства.
Аналогія закону мала місце при вирішенні суперечок, які випливають із договору довічного утримання. ЦК УРСР 1922 р. не передбачав договір до-вічного утримання, і суди при розгляді справ, пов'язаних із договором довічного утримання, застосовували норми, що регулюють договір купівлі-прода- жу. У ЦК 1963 р. договір довічного утримання був вже передбачений статтями 425—429. У чинному ЦК вказаний договір також передбачений статтями 744—758. Як приклад застосування аналогії права можна навести вирішення справи Марцинюка (1940 р.) і справи Бичкової—Гончаренко (1949 р.). В обох випадках громадяни брали участь у гасінні пожежі для порятунку майна, що було об'єктом соціалістичної власності, і постраждали при гасінні пожежі. Верховний Суд СРСР знайшов, що відсутність в ЦК 1922 р. норм, які регулюють в подібних випадках взаємовідносини постраж- далих і організації, не може служити підставою відмови у позові і суду слід було виходити із засад, закладених у Конституції СРСР 1936 р., зокрема із ст. 131 та із загальної політики Радянського уряду, як це зазначено в ст. 4 ЦПК РСФСР 1922 р. (ст. 6 ЦПК УСРР 1922 р.), і хоча в цих випадках обов'язок відшкодувати шкоду потерпілим прямо не передбачений законом, суд повинен був присудити відшкодування шкоди (приклади наведені С. І. Віль- нянським) .
У чинному ЦК передбачено положення про відшкодування шкоди, понесеної при рятуванні здоров'я і життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (глава 80 ЦК).
Наведені приклади свідчать про застосування аналогії закону та аналогії права норм матеріального права. Разом з тим слід погодитися з В. І. Тертиш- никовим, що можливе застосування за аналогією норм цивільного процесу-ального права .
Так, у ст. 118 ЦПК не вирішено питання про можливість подання позовної заяви поштою. В цьому випадку можна застосувати за аналогією закону ч. 1 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що позовна заява може бути направлена до суду поштою.
Принцип законності на відміну від інших принципів процесуального права дістає свій вираз у кожній нормі права, в кожному його інституті, як і в самому праві загалом. Тому неухильне виконання принципу законності є основою ефективної дії всіх принципів цивільного процесуального права, норми якого становлять тим самим конкретний вираз змісту законності. Проте важливим є не текстуальний вираз нормативної ідеї, а її спрямованість — захист цивільних прав за справедливістю в суворій відповідності з обставинами справи і законом. Лише при такому розумінні принципу законності, його зв'язку з кожною нормою права можна пояснити відношення того або іншого інституту, тієї або іншої норми права до змісту принципу законності .