1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
4. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Коментар:
Принцип змагальності спрямований на забезпечення сторонам та іншим особам, що беруть участь у справі, широкої можливості в захисті своїх прав, свобод і інтересів, а також прав, свобод і інтересів інших осіб. Цей принцип закріплений і в п. 4 ч. З ст. 129 Конституції, згідно з яким однією з засад судо-чинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Принцип змагальності в позовному провадженні обумовлений тим, що в цьому провадженні суд розглядає спори між суб'єктами, які мають протилежні правові інтереси. Як підкреслює Н. А. Чечина, судочинство має характер спору (вірніше це було б відзначити стосовно позовного провадження), змагання перед судом у доведенні обставин, покладених в основу їх вимог і заперечень. Такий спосіб організації судочинства має назву змагальної засади або принципу змагальності .
Як відзначає В. В. Комаров, змагальність у цивільному судочинстві ґрун-тується на особистій автономії сторін в цивільному процесі . Слід додати, що правовою автономією володіють не тільки сторони, а й інші особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу. Проте обсяг правової автономії різний для різних учасників процесу.
Суб'єктами змагання є особи, що беруть участь у справі. Всі вони мають рівні можливості для користування і розпорядження процесуальними засобами, необхідними для виразу й обґрунтування власних правових позицій, з метою захисту суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом. Наділення сторін рівними процесуальними правами дозволяє їм змагатися перед судом.
Змагальна форма цивільного процесу має певну систему взаємозв'язаних і взаємообумовлених процесуальних повноважень, реалізація яких дозволяє, з одного боку, заінтересованим особам обґрунтувати свої вимоги і заперечення проти них, а з іншого — встановити суду об'єктивну істину по цивільній справі .
В. І. Тертишников вважає, що принцип змагальності полягає в здійсненні в змагальній формі ініціативи й активності осіб, що беруть участь в справі, і суду при здійсненні прав і виконанні обов'язків щодо визначення кола обставин, які мають значення для вирішення справи, і щодо збирання, дослідження і оцінки доказів, які підтверджують або спростовують ці обставини .
М. К. Треушников стверджує, що принцип змагальності містить три ком-поненти:
а) кожна сторона повинна довести підставу своїх вимог і заперечень, від-стоювати свою позицію в суді;
б) суд не може залишатися байдужим арбітром і повинен при недостатності доказів доповнити їх;
в) змагальна форма цивільного процесу, відповідно до якої не тільки представлення і дослідження доказів, але і все цивільне судочинство відбу-вається у формі спору, змагальності сторін і інших осіб, які беруть участь у справі .
B. Ю. Магницький, досліджуючи принцип змагальності, визнавав його як первинний принцип цивільного процесу (поряд із незалежністю суддів, за-конністю) на відміну від функціональних (диспозитивність, рівноправність). І дає таке визначення принципу змагальності: «Згідно з принципом змагальності сторони та інші особи, які беруть участь в справі, можуть брати участь в цивільному процесі, подавати докази на обґрунтування своїх вимог і заперечень, заявляти клопотання, користуватися допомогою суду, який має в доказовій діяльності керівні, інструктивні та забезпечувальні повноваження4.
C. А. Шишкін, досліджуючи принцип змагальності, формулює три основні елементи змагального процесу: нейтральний неупереджений суддя; обов'язок сторін та інших учасників процесу подавати докази у справі; процесуальний формалізм у питаннях доказів і доведення.
Об'єднуючи змагальні і слідчі засади в процесі, він дійшов висновку, що змагальність як елемент судового механізму захисту прав включає два органічно взаємозв'язаних засоби — ініціативу і самодіяльність сторін як приватноправову природу цивільного судочинства і суддівське керівництво як публічний аспект . При цьому суд досить обмежено керує діяльністю учасників процесу. На його думку, найбільш раціональним є змішаний процес — змагальний з елементами слідчого.
Саме тому змагальність як демократична процесуальна основа створює максимально сприятливі умови для відшукання істини. Широкі можливості сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати докази і засоби доведення у провадженні по справі, за сприяння суду, які складають зміст принципу змагальності, спрямовуються на виконання обов'язку по доведенню фактичного складу у справі, на який вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, на встановлення дійсних обставин по справі .
Відповідно до принципу змагальності ст. 60 ЦПК передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, окрім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК. Докази подаються сторонами і іншими особами, що беруть участь в справі. До-казуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і згідно яких у сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, під принципом змагальності цивільного процесу слід розуміти положення, через яке на осіб, що беруть участь у справі, покладений обов'язок по доведенню обставин, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог і заперечень. Суд, як було сказано, сприяє особам, що беруть участь у справі за їх клопотанням, у збиранні доказів (ч. 4 ст. 10 ЦПК і ч. 1 ст. 137 ЦПК). Під час здійснення цього обов'язку діяльність осіб, що беруть участь у справі, набуває характеру змагання, а її суттю є протистояння. Якщо розглядати цей принцип, перш за все, як обов'язок, то природно, що невиконання цього обов'язку спричинятиме для осіб, що не виконали його, процесуальні санкції у вигляді несприятливих наслідків. Разом з тим принцип змагальності включає і право осіб, що беруть участь у справі, надавати докази, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог і заперечень, і доводити ці обставини. Дане положення закріплене в ст. 27 ЦПК.
Метою процесуальної доказової діяльності суду, осіб, що беруть участь у справі, та інших учасників процесу (експертів (ст. 53 ЦПК), є встановлення наявності або відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Ця діяльність повинна здійснюватися в певному встанов-леному законом порядку (статті 57 і 59 ЦПК).
Принцип змагальності властивий всім стадіям позовного провадження в цивільному процесі і розгляду деяких категорій справ окремого провадження. Так, згідно з ст. 119 ЦПК позивач в позовній заяві повинен викласти зміст позовних вимог, викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги. Про відкриття провадження у справі суддя постановляє ухвалу. У цій ухвалі суддя повинен запропонувати відповідачеві подати в зазначений судом термін письмові заперечення проти позову з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються (п. 5 ч. 4 ст. 122 ЦПК). Відповідач має право не тільки подати письмові заперечення, але і пред'явити зустрічний позов до або під час попереднього судового засідання (ст.123 ЦПК).
У стадії провадження у справі перед судовим розглядом відповідач після отримання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви має право подати до суду письмові заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК), а також, як було сказано, пред'явити зустрічний позов (ст. 123 ЦПК). У стадії провадження у справі перед судовим розглядом суд проводить попереднє судове засідання, якому також властивий принцип змагальності. У попередньому судовому засіданні, якщо спір не врегульовано, суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову, визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору; визначає факти, що необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; з'ясовує, якими доказами кожна сторона обґрунтовує свої доводи або заперечення щодо невизнаних обставин і встановлює строки їх подання (пункти 1,3,4 ч. б ст. 130 ЦПК). Суд також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування письмових і речових доказів і виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів; у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів (пункти 5 і б ч. б ст. 130 ЦПК). Сторони зобов'язані подати свої докази або сповістити про них суд до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК). Суд, як було відмічено, зобов'язаний сприяти особам, які беруть участь у справі, в збиранні доказів (ч. 4 ст. 10 ЦПК і ч. 1 ст. 137 ЦПК). У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано: «При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів. Поряд з цим він може запропонувати позивачеві чи відповідачеві подати додаткові докази, а в разі, коли сторони не в змозі їх зібрати, а без них правильно вирішити справу неможливо, — за клопотанням сторін сам витребувати такі докази».
Особливо повно принцип змагальності застосовується у стадії судового розгляду (статті 173, 176, 177, 179, 193 ЦПК). Так, згідно з ч. 1 ст. 173 ЦПК розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст за-явлених вимог і про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача і чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. Відповідно до ст. 193 ЦПК у судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені у судовому засіданні.
Принцип змагальності повною мірою діє і у стадії перегляду судових рішень і ухвал в апеляційному порядку. Стаття 304 ЦПК встановлює, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції.
Принцип змагальності діє і у стадії перегляду рішень і ухвал у касаційному порядку. Так, згідно з новою редакцією ст. 333 ЦПК в касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п'яти судей. Суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного рішення або ухвали і доводи касаційної скарги. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення. У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи. Принцип змагальності, як було зазначено, застосовний і при розгляді окремих категорій справ окремого провадження. Так, принцип змагальності застосовний при розгляді судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності особи (глава 2 розділу IV ЦПК «Окреме провадження»), справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (глава 3 розділу IV ЦПК «Окреме провадження»). Принцип змагальності застосовний і при встановленні низки юридичних фактів: факту родинних відносин; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу (ст. 256 ЦПК). У зазначених у ст. 256 ЦПК випадках суд розглядає спір не про право, а про факт. Справи, передбачені главою 2 розділу IV ЦПК «Окреме провадження», суд розглядає за участю заявника, представника органу опіки і піклування, а також за участю особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, якщо суд визнає це за можливе з урахуванням стану її здоров'я (ст. 240 ЦПК). Справи, передбачені главою 3 розділу IV ЦПК «Окреме провадження», суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлюва- чів) або піклувальника, а також представників органів опіки і піклування. При розгляді вказаних категорій справ можливий спір не про право, а про фізичний або психічний стан особи. Тому при розгляді цих категорій справ діє принцип змагальності. У зв'язку з цим не можна повністю погодитися з положенням, встановленим ч. З ст. 235 ЦПК, згідно з яким справи окремого провадження розглядаються з дотриманням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду .
Принцип змагальності не застосовний у наказному провадженні, оскільки при видачі наказу немає спору про право (п. 2 ч. 1 ст. 100 ЦПК).
Як зазначає М. К. Треушников, принцип змагальності пов'язаний з принципом диспозитивності. Якщо принцип диспозитивності визначає можливості сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, щодо розпорядження об'єктом спору і перебігу процесу, то принцип змагальності визначає їх можливості й обов'язки щодо доведення підстав заявлених вимог і заперечень2. Зв'язок принципів диспозитивності і змагальності зазначає і В. І. Тертишников .
Принцип змагальності пов'язаний з принципом рівності учасників судового процесу перед законом і судом (п. 2 ч. З ст. 129 Конституції, ст. 5 ЦПК, ст. 7 Закону України «Про судоустрій України»). Цей зв'язок виявляється в тому, що особам, які беруть участь у справі і займають рівне процесуальне положення, повинна бути забезпечена рівна процесуальна можливість доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 27 і ст. 60 ЦПК).
Окремі автори вважають, що принцип змагальності, так само як і принцип диспозитивності, є галузевим прінципом .3 цим твердженням не можна по-годитися. Принцип змагальності діє і закріплений в господарському проце-суальному праві (ст. 43 ГПК) і в кримінальному процесуальному праві (ст. 16і КПК). Таким чином, принцип змагальності слід віднести до міжгалузевих , а не галузевих принципів. Разом з тим слід зазначити, що дія принципу змагальності в цивільному процесуальному праві і у зазначених галузях права має свої особливості і межі.