1. Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Коментар:
Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, окрім випадків, встановлених законом. Згідно з ст. 2 Закону України «Про третейські суди»1 третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Як зазначалося, існує тотожність понять компетенції, юрисдикції і під-відомчості. Слід розрізняти поняття компетенції, підвідомчості та юрисдикції як правового інституту і як властивості справи. Підвідомчість, компетенція і юрисдикція як правовий інститут становлять сукупність правових норм, які регулюють процесуальні відносини залежно від компетенції юрис- дикційних органів і характеру, властивостей справи.
Підвідомчість, компетенція і юрисдикція як властивість і характер справи — це положення, через яке справи розглядаються різними юрисдикційни- ми органами залежно від їх компетенції і властивостей справи.
Слід також розрізняти загальну підвідомчість, тобто підвідомчість судовим органам (ч. 2 ст. 124 Конституції України) і альтернативну підвідомчість. Спір може бути вирішений кількома юрисдикційними органами, наприклад, згідно з ч. З ст. 19 СК особа може звернутися за захистом своїх прав до органу опіки і піклування і до суду. Згідно з ч. З ст. 145 СК в разі існування спору між батьками щодо прізвища дитини, цей спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Альтернативна підвідомчість, як було зазначено, існує у вирішенні земельних спорів. Згідно з ст. 158 ЗК2 земельні спори вирішуються судами, органами самоврядування та органами виконавчої влади по земельним ресурсам.
Слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності. Підвідомчість — це повноваження (компетенція) щодо розподілу різних категорій справ між різними юрисдикційними органами залежно від компетенції цих органів і характеру справи.
Цивільна процесуальна підсудність — це вид цивільної процесуальної підвідомчості. Вона може бути охарактеризована як правовий інститут і властивість (характер) справи. Як правовий інститут цивільна процесуальна підсудність — це сукупність норм цивільного процесуального права, що регу-люють цивільні процесуальні правовідносини, пов'язані з розподілом справ між судами першої інстанції залежно від характеру справи і території, на яку поширюється компетенція суду, що розглядає справу. Під територіальною підсудністю слід розуміти як характер, властивість справи, відповідно до яких справу розглядає суд першої інстанції залежно від території, на яку поширюється його компетенція.
За чинним ЦПК існує не тільки територіальна, а й функціональна підсудність.
Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок єдиної системи загальних судів України по розгляду і вирішенню справ позовного, наказного та окремого провадження (районних, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, апеляційними загальними судами областей, апеляційними судами міст Києва та Севастополя, Апеляційним судом Авто-номної Республіки Крим, військовими апеляційними судами регіонів та апе-ляційним судом Військово-Морських Сил України (ч. 2 ст. 25 Закону України від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України»)1. Касаційною інстанцією по справам позовного, наказного та окремого провадження є Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, а по касаційним скаргам на судові рішення, не розглянуті Верховним Судом України до 1 січня 2007 року, судові палати відповідних апеляційних судів (дивись коментар до ст. 323 ЦПК) (підпункт 2 пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення») Закону України «Про судоустрій України» зі змінами, внесеними до Закону України «Про судоустрій України» щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ)2.