1. У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.
2. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.
Коментар:
Стаття, що коментується, регулює дії суду у разі заявлення відводу. У разі заявлення відводу суд повинен з'ясувати думку особи, якій заявлено відвід, а також думку осіб, які беруть участь у справі. Заява про відвід повинна бути мотивованою. Якщо заява про відвід або самовідвід заявлена на підставах, передбачених ч. 1 ст. 20 ЦПК, ст. 21 ЦПК, ч. 1 і ч. 2 ст. 22 ЦПК, то вона підля-гає задоволенню з метою усунення сумнівів в об'єктивності суду і винесенні законного й обґрунтованого рішення або ухвали.
Заява про відвід або самовідвід розглядається, як правило, в підготовчій частині судового засідання (див. коментар до ст. 166 ЦПК). Разом з тим, як було відзначено, заява про відвід або самовідвід може бути розглянута і після проведення підготовчої частини судового засідання, але тільки у тому випадку, коли про підстави відводу або самовідводу стало відомо після початку розгляду справи по суті. Розгляд заяви про відвід або самовідвід можливо, як було відзначено, у стадії провадження у справі до судового розгляду в попередньому судовому засіданні.
Питання про задоволення заяви про відвід або самовідвід вирішується судом, що розглядає справу, в дорадчій кімнаті і оформляється мотивованою ухвалою. Вона не зупиняє подальший розгляд справи і окремо від судового рішення не може бути оскаржена в апеляційному порядку, але заперечення на цю ухвалу може бути включено в апеляційну скаргу на рішення суду (див. коментар до ст. 293 ЦПК).
Як випливає із змісту ч. 2 ст. 24 ЦПК, суддя, якому заявлено відвід, бере участь у розгляді заяви про відвід. Більшість цивільних справ у суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Розгляд справ колегією суддів у першій інстанції передбачений пунктами 1,3,4,9,10 частини 2 ст. 234 ЦПК. Це справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; справи про усиновлення; справи про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.
Крім того, справи в апеляційній інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів (див. коментар до ч. З ст. 18 ЦПК) і в касаційній інстанції — ко-легією у складі не менше трьох суддів (ч. 4 ст. 18 ЦПК в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 8 вересня 2005 р.)1. Як було визначено і як випливає із змісту ч. 2 ст. 234 ЦПК, переважну більшість справ в суді першої інстанції суддя розглядає одноособово. Тому питання про відвід суддів розглядає суддя, якому заявлено відвід. Дане положення навряд чи можна визнати правильним. Як було відзначено, ще в римському праві існувало положення, котре передбачало, що ніхто не може бути суддею у власній справі. Правильнішим слід визнати положення, яке було передбачено в ст. 22 ЦПК 1963 р. до її зміни Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України« від 21 червня 2001р.2. У ній було зазначено, що відвід, заявлений судді, який одноособово розглядає справу, вирішується відповідно головою районного (міського) суду, військового суду гарнізону. Це положення, котре передбачало, що сам суддя не може вирішувати питання про відвід, заявлений йому, є правильнішим, ніж чинне положення ст. 23 ЦПК і ст. 22 ЦПК 1963 р. (у редакції Закону України від 21 червня 2001 р.).
Згідно з ч. 2 ст. 24 чинного ЦПК у тому випадку, коли заява про відвід за-явлена всьому складу суду, питання про відвід вирішується більшістю голосів. Головуючий голосує останнім (див. коментар до ст. 19 ЦПК).