Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

1. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

2. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.



Коментар:

Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особи особисто здій-снювати цивільні процесуальні права і виконувати свої обов'язки в суді (частина 1 даної статті). У фізичних осіб в повному обсязі вона виникає з моменту досягнення повноліття, тобто з 18 років. У інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, у осіб, які беруть участь у справі, юри-дичних осіб, прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність виникають одночасно з моменту створення даної юридичної особи (ст. 80 ЦК) або з моменту призначення на посаду прокурора. У інших учасників цивільного процесу (ст. 47 ЦПК) цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність виникають одночасно, за винятком свідків.

Цивільна процесуальна правоздатність, так само як і цивільна матеріальна правоздатність, виникає у фізичних осіб з моменту народження і припиняється у момент смерті (ст. 25 ЦК). Цивільна процесуальна дієздатність в повному обсязі, як було відзначено, виникає у фізичних осіб із досягненням повноліття, тобто 18 років. Відповідно до ч. З коментованої статті у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, що не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Таке ж поло ження стосовно цивільної матеріальної дієздатності передбачено в ч. 2 ст. 34 ЦК. В Україні шлюбний вік для чоловіків — 18 років, для жінок — 17 років (ст. 22 СК). Згідно з ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо це відповідає її інтересам (вагітність, народження дитини тощо). У разі розірвання шлюбу особа, яка набула дієздатності в повному обсязі внаслідок вступу до шлюбу до досягнення шлюбного віку, зберігає дієздатність у повному обсязі навіть у тому випадку, якщо вона до моменту розлучення не досягла повноліття.

Цивільну процесуальну дієздатність набуває також неповнолітня особа, якій надана повна цивільна дієздатність. Підстави для дострокового надання повної цивільної дієздатності передбачені в ч. 2 ст. 34 ЦК і в ст. 35 ЦК. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. В цьому випадку фізична особа набуває повної цивільної дієздатності, а отже, повну цивільну дієздатність з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Цивільна процесуальна правоздатність, як було відзначено, це здатність мати цивільні процесуальні права й обов'язки. Існування правоздатності означає наявність певного правового зв'язку між державою і особою (держава визнає за особою правоздатність і гарантує її). Правоздатність потрібно відрізняти від суб'єктивного процесуального права. Цивільна процесуальна правоздатність у суб'єкта цивільного процесуального права завжди є. Конкретне ж цивільне процесуальне право у нього може бути відсутнім. Правоздатність — це загальна передумова, на основі якої у особи за наявності певних юридичних фактів, виникає певне суб'єктивне процесуальне право. Так, згідно з ст. 55 Конституції особа має право на судовий захист. Це право є елементом процесуальної правоздатності. Суб'єктивне процесуальне право у особи виникає, коли на основі цього елементу процесуальної правоздатності особа звернулася до суду з позовною заявою в позовному провадженні, із заявою про видачу судового наказу (у наказному провадженні) (ст. 98 ЦПК) або із заявою у справах окремого провадження (розділ IV ЦПК). У разі звернення особи до суду з дотриманням правил, передбачених в ЦПК, її суб'єктивному процесуальному праву відповідатиме обов'язок суду розглянути її вимоги. Правоздатність — це не суб'єктивна категорія. Її зміст визначається законом. Тому правоздатність можна визначити як суспільну юридичну властивість або як соціальну юридичну якість.

Наведеного поняття правоздатності дотримується більшість авторів в юридичній літературі. Інше поняття цивільної процесуальної правоздатності пропонує М. І. Штефан. Він вважає, що цивільна процесуальна правоздатність є не передумовою суб'єктивних прав, а їх складовою. Проте він сам собі суперечить, оскільки одночасно стверджує, що однією з умов реалізації права на пред'явлення позову є визнання особи суб'єктом цивільного процесуального права — наявність цивільної процесуальної правоздатності (тобто здатності мати цивільні процесуальні права й обов'язки) . Разом з тим, як правильно зазначає В. В. Комаров, у цивільному процесуальному праві на відміну від цивільного матеріального права немає єдиної для всіх суб'єктів права правоздатності. У різних ланок судів загальної юрисдикції є свій специфічний зміст процесуальної правоздатності, у сторін і третіх осіб свій зміст процесуальної правоздатності, інший зміст цивільної процесуальної правоздатності у прокурора, органів державної влади і місцевого самовряду-вання і у інших органів і осіб, які мають право захищати права, свободи й ін-тереси інших осіб, у свідків, у експертів. Так, експертом може бути особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів (ч. 2 ст. 53 ЦПК).

Слід зазначити, що в цивільному процесуальному праві на відміну від ци-вільного матеріального права немає єдиної для всіх суб'єктів дієздатності. У кожної з категорій суб'єктів цивільного процесуального права свій зміст ци-вільної процесуальної дієздатності. Поняття правоздатності і дієздатності слід відрізняти від поняття правосуб'єктності. Одні автори вважають, що правоздатність і правосуб'єктність — це рівнозначні поняття. З цією думкою навряд чи можна погодитися. В цьому випадку одну й ту саму юридичну властивість позначають двома різними термінами. Правильнішою слід визнати думку, згідно з якою правосуб'єктністю є єдність правоздатності і дієздатності. Разом з тим не можна погодитися з теорією динамічної правоздатності, згідно з якою правоздатність слід розглядати не статично, не як загальну передумову мати права, а в русі залежно від взаємостосунків, в яких особа перебуває з іншими суб'єктами права.

Теорія динамічної правоздатності, як відзначає С. Н. Братусь, по суті відкидає категорію правоздатності як загальну і самостійну передумову мати права, розчиняє правоздатність в конкретних суб'єктивних правах .

У зв'язку з наведеними міркуваннями щодо понять цивільної процесуальної правоздатності, цивільної дієздатності і цивільної процесуальної право-суб'єктності, навряд чи можна повністю погодитися із твердженням В. В. Ко-марова, який вважає, що поняття «суб'єкт цивільного процесуального права» і «процесуальна правосуб'єктність» за своїм сенсом збігаються, оскільки суб'єкт права — це особа, наділена правосуб'єктністю. Наведене твердження є правильним щодо юридичних осіб, у тому числі судів, прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, представника, експерта, спеціаліста, особи, яка надає правову допомогу, іноземної держави та інших суб'єктів публічного права і є неточним щодо фізичних осіб — сторін у позовному провадженні, третіх осіб у позовному провадженні, стягувача у справах наказного провадження, заявника у справах окремого провадження і свідків. В. В. Комаров сам собі суперечить, оскільки цілком правильно стверджує, що процесуальна правосуб'єктність складається з двох невід'ємних елементів (правоздатності і дієздатності) і що в правосуб'єктності сторін і третіх осіб такого зв'язку між процесуальною правоздатністю і дієздатністю немає. Він відзначає, що процесуальна правоздатність є рівною можливістю в цивільному процесі зайняти процесуальне положення і мати процесуальні права й обов'язки сторони третьої особи. Таким чином, В. В. Комаров сам визнає, що сторонам і третім особам для того, щоб бути суб'єктами процесуального права, досить володіти цивільною процесуальною правоздатністю.

Відповідно до виконуваних процесуальних функцій і суб'єктивних прав і обов'язків ЦПК передбачає три основні групи суб'єктів цивільних процесуальних відносин. Це органи, які здійснюють правосуддя у цивільних справах:

а) суди, які розглядають і вирішують справи по першій інстанції (ст. 107 ЦПК);

б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість судових рішень і ухвал в апеляційному порядку (ст. 291 ЦПК і ст. 26 Закону України «Про судоустрій України») і в касаційному порядку (ст. 323 ЦПК і ст. 53 Закони України «Про судоустрій України»);

в) Верховний Суд України, який розглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами (ст. 353 ЦПК), і суди, що здійснюють перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК). Ст. 124 Конституції України встановила, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Юрисдикція, як пише К. В. Гусаров, — це право й обо-в'язок органу судової влади щодо здійснення правосуддя в певній сфері су-спільних відносин.


Получите за 15 минут консультацию юриста!