1. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
2. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.
Коментар:
Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особи особисто здій-снювати цивільні процесуальні права і виконувати свої обов'язки в суді (частина 1 даної статті). У фізичних осіб в повному обсязі вона виникає з моменту досягнення повноліття, тобто з 18 років. У інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, у осіб, які беруть участь у справі, юри-дичних осіб, прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність виникають одночасно з моменту створення даної юридичної особи (ст. 80 ЦК) або з моменту призначення на посаду прокурора. У інших учасників цивільного процесу (ст. 47 ЦПК) цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність виникають одночасно, за винятком свідків.
Цивільна процесуальна правоздатність, так само як і цивільна матеріальна правоздатність, виникає у фізичних осіб з моменту народження і припиняється у момент смерті (ст. 25 ЦК). Цивільна процесуальна дієздатність в повному обсязі, як було відзначено, виникає у фізичних осіб із досягненням повноліття, тобто 18 років. Відповідно до ч. З коментованої статті у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, що не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Таке ж поло ження стосовно цивільної матеріальної дієздатності передбачено в ч. 2 ст. 34 ЦК. В Україні шлюбний вік для чоловіків — 18 років, для жінок — 17 років (ст. 22 СК). Згідно з ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо це відповідає її інтересам (вагітність, народження дитини тощо). У разі розірвання шлюбу особа, яка набула дієздатності в повному обсязі внаслідок вступу до шлюбу до досягнення шлюбного віку, зберігає дієздатність у повному обсязі навіть у тому випадку, якщо вона до моменту розлучення не досягла повноліття.
Цивільну процесуальну дієздатність набуває також неповнолітня особа, якій надана повна цивільна дієздатність. Підстави для дострокового надання повної цивільної дієздатності передбачені в ч. 2 ст. 34 ЦК і в ст. 35 ЦК. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. В цьому випадку фізична особа набуває повної цивільної дієздатності, а отже, повну цивільну дієздатність з моменту державної реєстрації її як підприємця.
Цивільна процесуальна правоздатність, як було відзначено, це здатність мати цивільні процесуальні права й обов'язки. Існування правоздатності означає наявність певного правового зв'язку між державою і особою (держава визнає за особою правоздатність і гарантує її). Правоздатність потрібно відрізняти від суб'єктивного процесуального права. Цивільна процесуальна правоздатність у суб'єкта цивільного процесуального права завжди є. Конкретне ж цивільне процесуальне право у нього може бути відсутнім. Правоздатність — це загальна передумова, на основі якої у особи за наявності певних юридичних фактів, виникає певне суб'єктивне процесуальне право. Так, згідно з ст. 55 Конституції особа має право на судовий захист. Це право є елементом процесуальної правоздатності. Суб'єктивне процесуальне право у особи виникає, коли на основі цього елементу процесуальної правоздатності особа звернулася до суду з позовною заявою в позовному провадженні, із заявою про видачу судового наказу (у наказному провадженні) (ст. 98 ЦПК) або із заявою у справах окремого провадження (розділ IV ЦПК). У разі звернення особи до суду з дотриманням правил, передбачених в ЦПК, її суб'єктивному процесуальному праву відповідатиме обов'язок суду розглянути її вимоги. Правоздатність — це не суб'єктивна категорія. Її зміст визначається законом. Тому правоздатність можна визначити як суспільну юридичну властивість або як соціальну юридичну якість.
Наведеного поняття правоздатності дотримується більшість авторів в юридичній літературі. Інше поняття цивільної процесуальної правоздатності пропонує М. І. Штефан. Він вважає, що цивільна процесуальна правоздатність є не передумовою суб'єктивних прав, а їх складовою. Проте він сам собі суперечить, оскільки одночасно стверджує, що однією з умов реалізації права на пред'явлення позову є визнання особи суб'єктом цивільного процесуального права — наявність цивільної процесуальної правоздатності (тобто здатності мати цивільні процесуальні права й обов'язки) . Разом з тим, як правильно зазначає В. В. Комаров, у цивільному процесуальному праві на відміну від цивільного матеріального права немає єдиної для всіх суб'єктів права правоздатності. У різних ланок судів загальної юрисдикції є свій специфічний зміст процесуальної правоздатності, у сторін і третіх осіб свій зміст процесуальної правоздатності, інший зміст цивільної процесуальної правоздатності у прокурора, органів державної влади і місцевого самовряду-вання і у інших органів і осіб, які мають право захищати права, свободи й ін-тереси інших осіб, у свідків, у експертів. Так, експертом може бути особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів (ч. 2 ст. 53 ЦПК).
Слід зазначити, що в цивільному процесуальному праві на відміну від ци-вільного матеріального права немає єдиної для всіх суб'єктів дієздатності. У кожної з категорій суб'єктів цивільного процесуального права свій зміст ци-вільної процесуальної дієздатності. Поняття правоздатності і дієздатності слід відрізняти від поняття правосуб'єктності. Одні автори вважають, що правоздатність і правосуб'єктність — це рівнозначні поняття. З цією думкою навряд чи можна погодитися. В цьому випадку одну й ту саму юридичну властивість позначають двома різними термінами. Правильнішою слід визнати думку, згідно з якою правосуб'єктністю є єдність правоздатності і дієздатності. Разом з тим не можна погодитися з теорією динамічної правоздатності, згідно з якою правоздатність слід розглядати не статично, не як загальну передумову мати права, а в русі залежно від взаємостосунків, в яких особа перебуває з іншими суб'єктами права.
Теорія динамічної правоздатності, як відзначає С. Н. Братусь, по суті відкидає категорію правоздатності як загальну і самостійну передумову мати права, розчиняє правоздатність в конкретних суб'єктивних правах .
У зв'язку з наведеними міркуваннями щодо понять цивільної процесуальної правоздатності, цивільної дієздатності і цивільної процесуальної право-суб'єктності, навряд чи можна повністю погодитися із твердженням В. В. Ко-марова, який вважає, що поняття «суб'єкт цивільного процесуального права» і «процесуальна правосуб'єктність» за своїм сенсом збігаються, оскільки суб'єкт права — це особа, наділена правосуб'єктністю. Наведене твердження є правильним щодо юридичних осіб, у тому числі судів, прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, представника, експерта, спеціаліста, особи, яка надає правову допомогу, іноземної держави та інших суб'єктів публічного права і є неточним щодо фізичних осіб — сторін у позовному провадженні, третіх осіб у позовному провадженні, стягувача у справах наказного провадження, заявника у справах окремого провадження і свідків. В. В. Комаров сам собі суперечить, оскільки цілком правильно стверджує, що процесуальна правосуб'єктність складається з двох невід'ємних елементів (правоздатності і дієздатності) і що в правосуб'єктності сторін і третіх осіб такого зв'язку між процесуальною правоздатністю і дієздатністю немає. Він відзначає, що процесуальна правоздатність є рівною можливістю в цивільному процесі зайняти процесуальне положення і мати процесуальні права й обов'язки сторони третьої особи. Таким чином, В. В. Комаров сам визнає, що сторонам і третім особам для того, щоб бути суб'єктами процесуального права, досить володіти цивільною процесуальною правоздатністю.
Відповідно до виконуваних процесуальних функцій і суб'єктивних прав і обов'язків ЦПК передбачає три основні групи суб'єктів цивільних процесуальних відносин. Це органи, які здійснюють правосуддя у цивільних справах:
а) суди, які розглядають і вирішують справи по першій інстанції (ст. 107 ЦПК);
б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість судових рішень і ухвал в апеляційному порядку (ст. 291 ЦПК і ст. 26 Закону України «Про судоустрій України») і в касаційному порядку (ст. 323 ЦПК і ст. 53 Закони України «Про судоустрій України»);
в) Верховний Суд України, який розглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами (ст. 353 ЦПК), і суди, що здійснюють перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК). Ст. 124 Конституції України встановила, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Юрисдикція, як пише К. В. Гусаров, — це право й обо-в'язок органу судової влади щодо здійснення правосуддя в певній сфері су-спільних відносин.