1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Коментар:
Сторонами в цивільному процесі є ті, що беруть участь у справі: фізичні і юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні дер-жави і інші суб'єкти публічного права, спір яких про цивільне право, свободи або інтерес має вирішити суд (ст. 2 ЦК, ст. ЗО ЦПК).
До сторін у цивільному процесі відносяться суб'єкти міжнародного при-ватного права (ст. 17 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р.)1.
Сторони є суб'єктами ймовірного спірного матеріального правовідношен- ня. Але оскільки суд лише в судовому рішенні може дати остаточну відповідь, то до моменту його ухвалення він виходить з припущення, що дані особи є суб'єктами спірного матеріального цивільного правовідношення. Тому позивач і відповідач — це тільки ймовірні суб'єкти спірних прав і обов'язків. Позивач — це особа, яка імовірно є володарем спірного права, свобод або інтересу і яка звертається до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод або інтересів. Відповідач — це особа, яка за заявою позивача ймовірно порушує, не визнає, оспорює його права, свободи й інтереси і внаслідок цього притягується до відповіді за позовом.
Досліджуючи правове становище сторін, необхідно виділити їх основні ознаки. Особистий юридичний інтерес сторін у цивільній справі має і мате-ріально-правову і процесуально-правову спрямованість, це інтерес в отриманні сприятливого матеріально-правового результату і інтерес в можливості участі в процесі. Процесуальний інтерес позивача полягає в отриманні від суду рішення про задоволення позову. Матеріальний інтерес позивача визначається тією матеріально-правовою вигодою, яке йому дасть судове рішення про задоволення позову. Процесуальний інтерес відповідача полягає в отриманні від суду рішення про відмову в позові. Матеріальний інтерес відповідача зводиться до підтвердження судовим рішенням відсутності яких- небудь його правових обов'язків перед позивачем.
В інтересах сторін ведеться процес; сторони персоніфікують цивільну справу. Це має практичне значення, оскільки закон забороняє пред'явлення і розгляд вирішеного спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (статті 122, 205 ЦПК). Позивач може і не бути ініціатором процесу, оскільки у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів (ст. 45 ЦПК).
Відносини між сторонами набувають офіційно-спірного характеру. Суд зобов'язаний врегулювати ці відносини.
Матеріально-правова сила судового рішення поширюється на сторони, а в деяких випадках — на третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ч. 2 ст. 223 ЦПК), по спорах з абсолютних правовідносин — на невизначене коло осіб. Судові рішення, що набрали законної сили, також обов'язкові для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових або службових осіб і громадян (ст. 14 ЦПК), але тут ідеться про юридичний, а не матеріально-правовий аспект рішення.
Сторони несуть судові витрати у справі, що складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 79 ЦПК). Стягнення судових витрат із сторін обумовлене тим, що провадження у справі відкривається і розглядається в їх інтересах, усі витрати виникають у зв'язку з їх спором (ст. 88 ЦПК).
Частина 1 ст. 179 СК України встановлює, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються. Викладене дозволяє зробити висновок, що стороною (позивачем) в даному спорі є мати (батько), а не дитина.
Положення ст. 179 СК України викликає заперечення. Суб'єктом аліментного зобов'язання є дитина, що володіє згідно з законом (ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України) суб'єктивним правом на одержання утримання від своїх батьків. Один із батьків, хто пред'являє позов про стягнення аліментів на утримання дитини, виступає як її законний представник (ст. 39 ЦПК). Один із батьків, пред'являючи позов про стягнення аліментів на утримання дитини, здійснює при цьому не своє особливе сімейне право на стягнення аліментів, а суб'єктивне право дитини на одержання аліментів.
У частині 1 ст. 179 СК України також вказано, що аліменти, які виплачуються на дитину, мають умовне призначення, отже, належать на праві власності не батьку, а дитині, з чого можна також зробити висновок, що позивачем тут є дитина.
Відповідно до ст. 45 ЦПК у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи можуть звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах. Проте і тоді позивачем буде особа, на користь якої пред'явлений позов і вона користується правами, визначеними статтями 27, 31 ЦПК.
У науці цивільного процесуального права можна зустріти твердження, що прокурор в подібних випадках визнається процесуальною стороною, проце-суальним позивачем у справі . Але процесуальне положення прокурора не може бути зведене до положення позивача, оскільки на прокурора не поширюються матеріально-правові наслідки судового рішення, він не несе судові витрати, якщо суд не задовольнить його позов (п. ЗО ст. 4 Декрету Кабінету
Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р.)1. Відмова від позову прокурора не зв'язує зацікавлену особу, яка має право вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги в первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).
Для виокремлення поняття позивач і відповідач процесуальна наука ви-користовує матеріально-правовий критерій: їх участь у передбачуваному матеріально-правовому відношенні, яке буде предметом судового розгляду. Прокурор, не будучи його учасником, не буде позивачем у справі, навіть якщо його процесуальні обов'язки аналогічні правам і обов'язкам особи (позивача), на користь якої він діє (ч. 1 ст. 46 ЦПК).