1. Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.
Коментар:
Положення, передбачені в главі 12 Розділу IV ЦПК, направлені на охорону суб'єктивних прав та інтересів клієнтів банків. Суд при розгляді справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних і фізичних осіб повинен керуватись не тільки відповідними нормами ЦПК України, а й відповідними нормами ЦК України та нормами
Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.1 зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України: від 20 вересня 2001 р. № 2740-ІП; від 28 листопада 2002 р. № 249-ІУ; від 6 лютого 2003 р № 485-ІУ; від 22 травня 2003 р. № 835-ІУ; від 5 червня 2003 р. № 914-ІУ; від 20 листопада 2003 р. № 1294-ІУ; від 22 червня 2004 р. № 1828-ІУ; від 2 червня 2005 р. № 2631-ІУ; від 29 листопада 2005 р. № 3127-ІУ; від 1 грудня 2005 р. № 3163-ІУ; від 15 грудня 2005 р. № 3201-ІУ; від 15 грудня 2005 р. № 3205-ІУ; від 22 грудня 2005 р. № 3273-ІУ; від 15 березня 2006 р. № 354МУ; від 14 вересня 2006 р. №133-У; від 16 листопада 2006 р. № 358-V.
Згідно зі ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом України «Про банки і банківську діяльність». У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (статті 22, 23 ЦК).
Згідно з ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, а також звільнення майна та коштів з-під арешту здійснюється виключно за рішенням суду.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, норма- тивно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 60 зазначеного Закону інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.
Ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає по-рядок розкриття банківської таємниці. Згідно із зазначеною статтею інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: 1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; 2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду; 3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу (п. З ч. 1 ст. 62 зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 20 листопада 2003 р. № 1294-ІУ); 4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; 5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу (ч. 1 ст. 62 доповнена п. 5 згідно з Законом України від 28 листопада 2002 р. № 249-ІУ, п. 5 ч. 1 ст. 62 в редакції Закону України від 1 грудня 2005 р. № 3163-ІУ); 6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 62 доповнена п. 6 згідно з Законом України від 22 травня 2003 р. № 835-ІУ).
Стаття, що коментується, а також статті 288, 289 ЦПК регулюють розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таєм-ницю, щодо юридичних і фізичних осіб. Як випливає з наведеного тексту ст. 1076 ЦК, відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їх посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Отже, заявниками у справах про розкриття банківської таємниці можуть бути органи державної влади, їх посадові та службові особи (ст. 1076 ЦК), а також особи, перелічені в пунктах 3—6 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Стаття, що коментується, передбачає положення про підсудність справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи. Заява про відкриття провадження у справі про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи може бути подана до суду першої інстанції за місцем знаходження банку, який обслуговує юридичну чи фізичну особу. Згідно зі ст. 93 ЦК місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи зазначається в її установчих документах.