Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

1. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

3. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

4. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

5. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права і обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV цього Кодексу.



Коментар:

Рівноправність сторін у цивільному процесі гарантується демократичним характером цивільного процесу України. Рівноправність сторін обумовлена принципами диспозитивності, змагальності, обов'язком суду використовувати всі можливості для всебічного, повного, об'єктивного, безпосереднього з'ясування всіх обставин справи. Завдання правосуддя рівною мірою поширюються як на позивача, так і на відповідача. Суд зобов'язаний забезпечити захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав незалежно від того, чи займає особа в процесі положення позивача або відповідача.

Сторони як особи, що беруть участь у справі, мають певні права й обов'язки, перелічені в ст. 27 ЦПК. Зазначені права й обов'язки сторони набувають з моменту їх вступу до справи. Проте закон (ч. 4 ст. 151 ЦПК) вказує, що за за-явою заінтересованої особи (зокрема сторони) суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню прав інтелектуальної власності.

Коментована стаття, так само як і ст. 27 ЦПК, містить не повний перелік процесуальних прав сторін. їх права конкретизуються іншими статтями ЦПК стосовно кожної стадії судочинства.

Частина 2 статті, що коментується, передбачає право позивача протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову. Зміна об-ставин, на яких позивач обґрунтовував свою вимогу до відповідача, є зміною його підстави. Наприклад, вимога про виселення відповідача спочатку може бути мотивована неможливістю спільного з ним проживання, а потім в ході розгляду справи позивач висуває інші мотиви для виселення: втрату відпо-відачем права на житлову площу. Не вважається зміною підстави позову роз-ширення позивачем кола раніше вказаних ним фактів або їх конкретизація.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги позивача до відповідача. Предмет позову змінюється, коли позивач заявляє в ході розгляду справи нову вимогу замість первісної. Наприклад, позов про від-новлення на роботі може бути замінений позовом про виправлення форму-лювання причин звільнення.

Згідно з законом позивач має право змінити один з елементів позову, од-ночасно змінювати підставу і предмет позову неможливо, оскільки в подібному випадку буде пред'явлений позов з абсолютно нових мотивів.

Зменшення або збільшення розміру позовних вимог не можна розглядати як зміну предмета позову. Це — особливі права позивача, що дозволяють йому уточнити розмір позовних вимог. По суті вимоги залишаються тими самими.

Відмова від позову означає, що позивач відмовляється від своїх матеріально-правових вимог до відповідача. Позивач має право відмовитися від позову повністю або в певній його частині. Цим він може скористатися як в суді першої інстанції, так і при розгляді справи в апеляційному суді (ч. 1 ст. 306 ЦПК), в касаційному суді (ч. 1 ст. 334 ЦПК). Про відмову від позову може йти мова і у виконавчому провадженні: зважаючи на відмову стягувача від стягнення (п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.)1.

Частина 3 ст. 174 ЦПК 2004 р. на відміну від ч. 5 ст. 103 і ч. 5 ст. 179 ЦПК 1963 р. виключає можливість неприйняття судом відмови від позову. Суд має право не прийняти відмову позивача від позову лише у випадку, якщо його інтереси представляє законний представник, дії якого суперечать інтересам позивача (ч. 5 ст. 174 ЦПК).

Визнання позову відповідачем виражає його згоду з матеріально-правовою вимогою позивача. Від визнання позову, яке є розпорядчою дією, слід відрізняти визнання факту, що є одним із видів доказів (ч. 1 ст. 61 ЦПК). Визнання позову може бути повним або частковим. При частковому визнанні позову матеріально-правовий спір зберігається в тій частині вимоги позивача, яка спростовується відповідачем.

На відміну від відмови позивача від позову суд має право не прийняти визнання позову, якщо воно суперечить закону або порушує права, свободи й інтереси інших осіб (ч. 4 ст. 174 ЦПК).

Відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред'явити до позивача зустрічний позов (ч. 1 ст. 123 ЦПК).

Зустрічний позов є матеріально-правова вимога відповідача до позивача, заявлена для спільного розгляду з первісним позовом. Вимога відповідача може бути прийнята до сумісного розгляду з первісним лише в трьох випадках, прямо передбачених законом (ч. 2 ст. 123 ЦПК): якщо між зустрічним і первісним позовом є взаємний зв'язок, оскільки вони виникають з одних правовідносин; якщо зустрічна вимога спрямована до зарахування первісної вимоги (ст. 601 ЦК); якщо задоволення зустрічного позову виключає повністю або частково задоволення первісного позову.

Сторони мають право на укладення мирової угоди на будь-якій стадії ци-вільного процесу (ч. З ст. 130; ч. 1 ст. 175; ч. 1 ст. 306; ч. 1 ст. 334 ЦПК). Миро-ва угода можлива і у виконавчому провадженні (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»). Мирова угода — це двосторонній договір, спрямований на закриття провадження у справі, оскільки сторони зробили взаємні поступки і наново визначили свої права й обов'язки щодо спірного правовідношення. Мирова угода укладається під контролем суду, тому, якщо умови мирової угоди суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у визнанні мирової угоди (ч. 5 ст. 175 ЦПК).

У виконавчому провадженні сторони мають право вимагати примусового виконання судового рішення (п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

З процесуальними правами сторін пов'язані їх процесуальні обов'язки. Для підтвердження своїх вимог або заперечень сторони зобов'язані представити всі докази, що є у них, або повідомити про них суду до або під час попереднього судового засідання. Сторони зобов'язані сумлінно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (частини 2, 3 ст. 27 ЦПК). Процесуальні обов'язки сторін випливають і з низки інших норм ЦПК (статті 60, 77, 80, 88, 119, 120, 136, 137 та ін.).

Відсутність спору про право зумовлює специфічні риси процесуальних форм окремого провадження. Тут немає сторін. Особа, яка звертається із заявою про відкриття справи в порядку окремого провадження, називається заявником. До участі в справах окремого провадження залучаються заінтересовані особи. Вказані суб'єкти мають лише частину прав і обов'язків сторін, оскільки неможливістю вирішення в окремому провадженні спору про право і відсутністю позову обумовлено неприйняття типових позовних інститутів: передачі справи на розгляд третейських судів, визнання і відмови від позову, укладення мирової угоди, забезпечення позову, зустрічного позову і т. д.


Получите за 15 минут консультацию юриста!