1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.2. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
3. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
4. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.
Коментар:
Існування інституту представництва у цивільному процесі відповідає по-ложенню ст. 59 Конституції України, яка передбачає право кожного на правову допомогу. Це положення підкреслене і в ст. 12 ЦПК, згідно з якою право на правову допомогу мають особи, які беруть участь у справі.
Автори, які стверджують, що представництво в цивільному процесі — це правовідношення, не відповідають на питання, яке це правовідношення — процесуальне або матеріальне. Якщо вважати, що це процесуальне правовід-ношення, то слід зробити висновок, що цивільні процесуальні відносини можуть виникнути поза судом, що суперечить загальновизнаному в теорії цивільного процесуального права погляду, згідно з яким суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин і якого дотримуються і ці автори. Якщо ж вважати, що представництво в цивільному процесі — це матеріальне правовідношення, то доведеться дійти висновку, що інститут представництва в цивільному процесі — це інститут цивільного права, а не цивільного процесуального права, що суперечить погляду, який визнається більшістю авторів і якого дотримуються і зазначені автори, про суть представництва в цивільному процесі. Таким чином, слід вважати, що представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника), на підставі наявних у неї повноважень, що породжує цивільно- процесуальні правовідносини між представником і судом, спрямована на охорону і захист суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом, того, кого представляють, і яка сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, в ухваленні законного й обґрунтованого рішення.
Інститут процесуального представництва, як було зазначено, відповідає положенню ст. 59 Конституції, яка передбачає право кожного на правову до-помогу. Представник повинен надавати процесуальну допомогу не тільки тому, кого він представляє, але і суду у встановленні об'єктивної істини по справі. Представник у позовному провадженні може бути у сторін і у третіх осіб, у справах наказного провадження — у особи, яка подає заяву про видачу наказу і у боржника, а у справах окремого провадження — у особи, яка подає заяву і у заінтересованих осіб. Представництво в цивільному процесі можливо при розгляді будь-якої справи, на всіх стадіях процесу. У правовідносинах процесуального представництва слід розрізняти зовнішні правовідносини, які складаються у представника з судом, і внутрішні правовідносини між представником і особою, яку він представляє. Зовнішні правовідносини між судом і представником є процесуальними відносинами. Об'єктом цих проце-суальних правовідносин між судом і представником, як відзначає Н. Б. Зей- дер, являються права й охоронювані законом інтереси особи, яку він представляє та які покликаний захищати.
Внутрішні правовідносини між судовим представником і особою, яку він представляє, завжди є матеріальними правовідносинами. Це можуть бути цивільні правовідносини, які виникають на підставі договору доручення (ст. 1000 ЦК), на підставі рішення суду про призначення опікуна над недієздатним або малолітнім, позбавленим батьківського піклування, і піклувальника над обмежено дієздатними (ст. 60 ЦК в редакції Закону України від 3 березня 2005 р. «Про внесення змін до Цивільного кодексу України»1). У цьому випадку виникають сімейні правовідносини. Це можуть бути трудові правовідносини, що виникають на підставі трудового договору організації з юрисконсультом. Внутрішні правовідносини між представником і особою, яку він представляє в цивільному процесі, можуть бути засновані на відносинах членства в громадській організації. Нарешті, внутрішні правовідносини між представником і особою, яку він представляє, можуть бути, як згадувалося, сімейно-правовими. Це відносини між батьками і дітьми у віці до 18 років і відносини між опікунами і дітьми у віці до 14 років (ч. 2 ст. 243 Сімейного кодексу). Сімейно-правовий характер мають і правовідносини між опікуном і дітьми у віці від 14 до 18 років (ч. 2 ст. 243 СК). Піклування над дітьми у віці від 14 до 18 років встановлюється за рішенням органу опіки і піклування (ч. З ст. 243 СК; ч. 1 ст. 63 ЦК в редакції Закону України від З березня 2005 р. «Про внесення змін до Цивільного кодексу України»)2.
Представництво в цивільному процесі тісно пов'язане з представництвом у цивільному праві.
Правовідносини представництва в цивільному праві часто передують ви-никненню правовідносин представництва в цивільному процесі — представ-ництво на підставі договору доручення. Навіть у тому разі, як зазначалося, коли повноваження представника в цивільному процесі — представництво виникає на підставі договору доручення. Навіть у тому випадку, коли повноваження представника в цивільному процесі виникають на підставі усної заяви особи, яку він представляє, (довірителя), що занесена до журналу судового засідання (ч. 6 ст. 42 ЦПК). Такій заяві передує усний договір доручення. Разом з тим цивільне процесуальне представництво відрізняється від цивільного представництва за поняттям представництва, за змістом правовідносин представництва і порядком їх здійснення, за метою представництва, за суб'єктами, які можуть бути представниками, за наслідками дій, які чинить представник. Представництво в цивільному праві, як зазначалося, — це правовідносини, через які правочини, здійснені представником на підставі і в межах повноважень, що наявні у нього, від імені іншої особи, яку він представляє, породжують, змінюють і припиняють права й обов'язки безпосередньо тієї особи, яку він представляє. Представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність представника на підставі наявних у нього повноважень, що спрямована на захист суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів особи, яку він представляє, і сприяння суду в ухваленні законного й обґрунтованого рішення. При представництві в цивільному процесі представник може вступати в правовідносини тільки з судом. При представництві в цивільному праві представник може вступати в правовідносини з будь-якими суб'єктами права, якщо інше не зазначено в довіреності. Метою цивільного процесуального представництва, як було зазначено, є надання правової допомоги особі, чиї інтереси представляють, і суду, метою цивільного матеріального представництва є здійснення представником правочинів від імені особи, яку він представляє, через наявні у нього повноваження, що породжують, змінюють і припиняють цивільні права й обов'язки у згаданої особи. При цивільному представництві юридичні дії чинить лише представник, а при цивільному процесуальному представництві разом з представником у процесі може брати участь і особа, яку він представляє, котра може у будь-який момент скасувати процесуальні дії представника. При представництві в цивільному процесі законний представник може доручити здійснення процесуальних дій іншій особі (ч. 5 ст. 39 ЦПК), тобто має місце под-війне представництво.
При представництві правочин здійснює представник, тобто при здійсненні правочину волю виражає представник на підставі наявних у нього повноважень. На підставі норм сімейного права не можна укласти шлюб через представника (ч. 2 ст. 34 СК). Разом з тим, якщо одна з осіб, які бажають одружитися, не може з поважної причини подати заяву про реєстрацію шлюбу, то таку заяву, нотаріально засвідчену, може подати його представник на підставі нотаріально засвідченого повноваження (ч. З ст. 28 СК).
Дії представника в цивільному процесі можуть породжувати, змінювати і припиняти цивільні процесуальні права й обов'язки особи, яку він представляє, а дії представника в цивільному праві породжують, змінюють і припиняють цивільні права й обов'язки особи, яку він представляє.