1. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.2. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
3. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.
4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.
5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків — відповідальність, встановлену законом.
Коментар:
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на державній мові. Державною мовою відповідно до ст. 10 Конституції України і ст. 2 Закону України «Про мови в Українській РСР» є українська мова. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про мови в Українській РСР» і ст. 10 Закону України «Про судоустрій України» мовою судочинства є українська мова. В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 7 ЦПК особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, у порядку, встановленому ЦПК, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому ЦПК.
Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими, при цьому наявність у даної особи спеціальної освіти, документів, що підтверджують кваліфікацію і тому подібне, закон не вимагає.
Як правило, питання про залучення судом до участі в справі перекладача вирішується судом в процесі попереднього судового засідання (п. 5 ч. б ст. 130 ЦПК).
Перекладач допускається рішенням суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Він підлягає відводу (самовідводу) на підставах, вказаних в ст. 22 ЦПК.
Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Витрати, пов'язані із залученням перекладача, віднесені законом до видів судових витрат і підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому ст. 86 ЦПК.
Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.
За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність відповідно до статей 384, 385 КК, а за невиконання інших обов'язків — відповідальність, встановлену законом, про що перекладач по-переджається на початку судового засідання і приводиться до присяги (ст. 164 ЦПК).