1. Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Коментар:
Одним із засобів доказування, згідно ч. 2 ст. 57 ЦПК, є пояснення сторін, третіх осіб і їх представників.
Пояснення сторін, третіх осіб і їх представників полягають в їх повідомленнях про факти, що цікавлять суд, лежачі в підставі вимог і заперечень. Оскільки сторони і треті особи є юридично заінтересованими, їх пояснення досліджуються і оцінюються по загальних правилах оцінки доказів (ст. ст. 176, 179, 212 ЦПК). Рішення суду не може бути засноване тільки на поясненнях однієї сторони, не підкріплених іншими доказами, перевіреними в судовому засіданні.
Пояснення сторін і третіх осіб як докази мають ряд особливостей, які ви-ходять від осіб, юридично заінтересованих. Ця заінтересованість може вплинути на достовірність їх пояснень. Пояснення сторін і третіх осіб пов'язані з обов'язком доказувати обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК), в чому знаходить яскравий вираз реалізація принципу змагальності цивільного процесуального права (ст. 10 ЦПК).
Дача пояснень у справі одночасно є і правом сторони і її обов'язком. Тому в ЦПК України немає санкції за відмову від пояснень або за помилкові пояснення. Згідно з ч. З ст. 27 ЦПК сторони і треті особи зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони і треті особи можуть брати участь в цивільній справі особисто або через представника (ч. 1 ст. 38 ЦПК), і, на відміну від свідка, не можуть бути піддані приводу в судове засідання через органи внутрішніх справ (ч. 1 ст. 94 ЦПК). Суд має право визнати необхідним, щоб сторона, що подала заяву про розгляд справи в її відсутність, дала особисті пояснення. У разі неявки сторони, третьої особи суд може відкласти розгляд цивільної справи, у разі повторної неявки позивача з урахуванням ряду обставин — залишити заяву без розгляду, у разі неповажної неявки відповідача — ухвалити заочне рішення, що є певною санкцією.
Пояснення сторін і третіх осіб є найпоширенішим засобом доказування. Показання свідка, письмові докази та інше можуть або використовуватися в конкретній цивільній справі або ні. Пояснення сторін і третіх осіб завжди ви-користовуються в будь-якій цивільній справі.
Пояснення сторін і третіх осіб містять первинні відомості у даній справі, викладені в позовній заяві (ст. 119 ГПК), письмових запереченнях відповідача проти позову (ч. 1 ст. 128 ЦПК), заявах третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 4 ст. 36 ЦПК).
Сторони і треті особи є основним джерелом доказів, оскільки мають в своєму розпорядженні всі обставини, що мають значення для справи.
Судовими доказами є не всякі пояснення сторін, а лише такі, які містять дані про фактичні обставини справи. Міркування, волевиявлення, доводи, мотиви, емоції не мають доказового значення.
Якщо спір не врегульований в попередньому судовому засіданні, суддя викликає позивача, відповідача, допущену до участі в справі третю особу, у разі потреби уточнення змісту заявлених вимог з'ясовує можливі заперечення проти них, отримує попередні дані про обставини, що мають значення для справи (п. 1—4 ч. 6 ст. 130 ЦПК).
Пояснення третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, прирівнюються до пояснень позивача, оскільки вони мають самостійну вимогу з приводу предмета спору (ст. 34 ЦПК).
Пояснення третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, обумовлені їх заінтересованістю в результаті спору, оскільки залежно від результату можуть виникнути права або обов'язки по відношенню до однєї із сторін (ст. 35 ЦПК).
Окрім сторін і третіх осіб пояснення можуть давати їх представники (ст. ст. 27,44 ЦПК). По клопотанню сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник (ч. 2 ст. 176 ЦПК). Це не позбавляє сторони і третіх осіб можливості дати додаткові пояснення (ст. 194 ЦПК).
За способом викладу пояснення сторін і третіх осіб можуть бути письмовими і усними. Так, у письмовій формі висловлюються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, вказівки на докази, що підтверджують кожну обставину (п. 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК).
Відповідач має право подати до суду письмове заперечення і вказати на незаконність, необґрунтованість вимог позивача (матеріально-правові заперечення) або на відсутність у позивача права на пред'явлення позову або відсутність умов для пред'явлення позову (процесуально-правові заперечення).
Розгляд справ у всіх судах проводиться усно (ч. 1 ст. 6 ЦПК). Пояснення сторін, третіх осіб, їх представників мають усний характер. Якщо в справі є їх письмові пояснення, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Якщо пояснення сторін і третіх осіб отримані в порядку судового доручення (ст. 132 ЦПК), суд зобов'язаний їх оголосити.
Пояснення сторін можна розділити на твердження і визнання.
Твердження є таке пояснення сторони або третьої особи, яке містить відо-мості про факти, які знаходяться в основі вимог і заперечень, встановлення яких судом відповідає процесуальним інтересам сторони або третьої особи .
Суд може обґрунтовувати рішення твердженнями лише за умови, що вони були зроблені в судовому засіданні і досліджені в сукупності з іншими доказами.
Визнання — пояснення сторони, що підтверджує існування факту, який по загальних правилах доказування (ст. 60 ЦПК) зобов'язана доводити інша сторона. Визнання як самостійний доказ повинно бути судовим, тобто зроблено стороною у стадії попереднього судового засідання або у стадії судового розгляду. Позасудове визнання є доказовим фактом, який, у свою чергу, повинен бути доказаний.
Повним є визнання всіх фактів, які покладені в обгрунтування вимог і за-перечень іншої сторони. Якщо факти визнаються частково, то і визнання вважається частковим.
Визнання, здійснене без застереження, називається простим. Якщо ж визнання супроводжується застереженням, то воно називається кваліфікованим.
Сторона може заявити про визнання нею як юридичного, так і доказового факту, а також позовних вимог повністю або частково (ст.ст. 130,174 ЦПК). Визнання позову по суті, як правило, означає визнання всіх юридичних фактів, які лежать в обгрунтуванні пред'явленої до відповідача вимоги.
Важливе процесуальне значення має визнання стороною фактів, які не можуть встановлюватися за допомогою показань свідка (ст.ст. 208, 218 ЦК). Визнання факту укладення правочину, який повинен здійснюватися з дотриманням письмової форми, звільняє іншу сторону від обов'язку представляти письмові докази на підтвердження цього факту. В даному випадку, якщо визнання факту не викликає у суду сумніву, він стає безперечним (ч. 1 ст. 61 ЦПК). Якщо суд дійде висновку, що визнання суперечить дійсним обставинам справи, закону, порушує права, свободи або інтереси інших осіб, суд відхиляє визнання і продовжує дослідження фактичних обставин у звичайному процесуальному порядку.
Сторона має право відмовитися від визнання обставин у попередньому судовому засіданні, якщо доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок по-милки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини, в результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною (ст. 178 ЦПК).
Стаття 57 ЦПК не вказує серед доказів пояснення осіб і їх представників у справах окремого провадження (ч. 4 ст. 235 ЦПК). Проте і на них розповсю-джуються загальні правила доказування, вони мають право давати усні і письмові пояснення суду, наводити свої доводи і міркування, що виникають під час судового розгляду (ч. 1 ст. 27 ЦПК). Крім того, закон прямо вказує обставини і докази, які повинні бути викладені в заяві по кожній із справ окремого провадження (статті 238, 243, 247, 252, 258, 261, 270, 275, 280, 284, 288 ЦПК).
Стаття, що коментується, відносить до засобів доказування пояснення сторін і третіх осіб, їх представників, допитаних як свідки. Дане положення викликає заперечення з наступних підстав: 1) сторони, треті особи, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають матеріально-правовий і процесуально-правовий інтерес в справі, для третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору характерна наявність процесуально- правового інтересу. Свідок — особа, юридично не зацікавлена в справі; 2) права і обов'язки сторін, третіх осіб і їх представників регламентовані статті 27, 31,34, 35,44 ЦПК, свідка — ст. 50 ЦПК; 3) свідок може бути підданий приводу до суду через органи внутрішніх справ (ст. 94 ЦПК); 4) свідок приводиться судом до присяги і попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань (ст. 180 ЦПК).