1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.2. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.
3. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:
1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;
2) витрати на правову допомогу;
3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;
4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Коментар:
У цивільному процесі історично склався інститут судових витрат, що встановлює «платність» процесу судового захисту прав та інтересів, що охо-роняються законом.
Цивільний процесуальний кодекс України не дає визначення судових витрат, констатуючи лише їх склад. Частина 1 статті, що коментується, поділяє судові витрати на судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Судові витрати є витратами, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору в справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за здійснення цивільних процесуальних дій, пов'язаних з розглядом справи в порядку цивільного судочинства. Правова природа судових витрат визначає специфіку джерела їх правового регулювання. Основним джерелом регулювання судових витрат є норми Цивільного процесуального кодексу (Глава 8 (статті 79—89); ст. 99, ч. 5 ст. 119, частини 1 і 2 ст. 121, п. 6ч. 1 ст. 214, п. 4 ч. 1 ст. 215, ч. 6 ст. 229, ч. 7 ст. 235, ч. 2 ст. 240, ч. 4 ст. 255, п. 9 ч. 1 ст. 293, ч. 2 ст. 297, ч. 2 ст. 327, частини 4 і 5 ст. 355, ч. З ст. 368, ст. 409, частини 2 і 5 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення»). Регулювання судових витрат відноситься до компетенції процесуального права і підпадає під норми процесуального права.
Сторони і суд можуть нести й інші витрати, пов'язані з розглядом справи, проте до таких витрат не застосовуються правила глави 8 ЦПК України, вони не підлягають якому-небудь відшкодуванню або компенсації в межах цивільного судочинства. Наприклад, до таких витрат можна віднести витрати на листування і доставку до суду процесуальних документів, виготовлення копій документів, що надаються до суду та інші подібні витрати.
Покладання судових витрат на сторони в цивільному процесі покликане відшкодувати витрати, які несе держава у зв'язку із здійсненням правосуддя в цивільних справах, а також витрати добросовісних учасників цивільних процесуальних правовідносин. В даному випадку інститут судових витрат виконує компенсаційну (відновлювальну) функцію. Оскільки мають місце необгрунтовані звернення за судовим захистом, інститут судових витрат по-кликаний попередити таке недобросовісне звернення. У цьому виявляється його превентивна (попереджувальна) функція.
Судовий збір — новий інститут для цивільного процесу і в цілому для су-дочинства України.
Частина 2 статті, що коментується, визначає, що розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. На сьогодні ці питання законом не врегульовані.
Передбачається, що спеціальний закон «Про судовий збір», окрім вказаних в статті 79 ЦПК питань, повинен вирішити також питання, пов'язані з акумуляцією і адмініструванням надходжень від судового збору.
Відповідно до пункту 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується в порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.
На сьогодні питання порядку сплати державного мита регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 р. № 7-931 (далі — Декрет), а також Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджену наказом Головної державної податкової інспекції від 22.04.1993 р. № 15 (далі — Інструкція).
Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ2 державне мито (п. 6 ст. 14) і судовий збір (п. 27 ст. 14) є загальнодержавними податками. Державне мито надходить не в розпорядження судів, а до бюджету місцевого самоврядування (ст. 6 Декрету). Відповідно, кошти, отримані від державного мита, «розмиваються» і не спрямовуються на фінансування судової системи. З іншого боку, невеликий розмір державного мита не дозволяє обмежити кількість необгрунтованих звернень до судів. З цими чинниками пов'язано введення законодавцем в новому цивільному процесуальному законодавстві інституту судового збору.
Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Об'єктом сплати судового збору в судах є цивільні процесуальні документи, до яких відносяться:
— позовні заяви;
— зустрічні позовні заяви;
— заяви третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спо-
ру;
— апеляційні і касаційні скарги на рішення судів;
— заяви і скарги у справах окремого і наказного провадження;
— скарги у зв'язку з винятковими обставинами;
— заяви про повторну видачу копій судового рішення.
Необхідно мати на увазі, що деякі заяви і скарги, які подаються до суду, не можуть бути віднесені до позовних заяв та апеляційних і касаційних скарг, у зв'язку з чим не підлягають оплаті державним митом. До них, зокрема, відносяться заяви про скасування ухвали суду про закінчення справи або залишення її без розгляду, про відстрочення або розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, про забезпечення позову або про зміну одного виду забезпечення іншим; заяви про перегляд рішення, ухвали або постанови суду у зв'язку з нововиявленими обставинами; заяви про скасування або зменшення штрафу, накладеного судом; про зміну виконання вирішення про відновлення пропущеного строку; заяви на дії державного виконавця; приватні на постанову суду про відмову скасування штрафу та інші приватні заяви на ухвалу суду .
За подання до суду заяв, скарг і за видачу ним копій документів державне мито сплачується в розмірах, встановлених п. 1 ст. З Декрету.
Розмір державного мита (судового збору) на сьогоднішній день встанов-люється в відсотковому відношенні від суми вимог, так і в фіксованому розмірі в кратному розмірі виходячи з неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. не містить поняття «неоподатковуваний мінімум доходів громадян». Згідно з п. 22.5 ст. 22 якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень. Відповідно до п. 26 розділу V Інструкції вона сплачується до подання позовної заяви до суду в розмірі залежно від ціни позову, вказаної позивачем або заявником.
Судовий збір може бути фіксованим незалежно від ціни позову (по не- майнових вимогах) або залежним від ціни позову в майнових спорах. У останньому випадку може встановлюватися прогресивна або регресивна шкала збору залежно від зростання суми вимог.
У світовій практиці звичною є прив'язка розміру судового збору до розміру ціни позову.
При визначенні законом розміру судового збору законодавець покликаний виходити з необхідності балансу між необхідністю забезпечення доступу до правосуддя з одного боку і необхідністю обмежувати кількість звернень до суду з необгрунтованими позовами — з іншого.
Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу сплачується у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження (частина 1 ст. 99 ЦПК України).
Перелік заяв у справах окремого провадження, з яких сплачується судовий збір, встановлений ст. 234 ЦПК України.
У скаргах на рішення і ухвали судів, які подаються в порядку апеляційного, касаційного провадження і у зв'язку з винятковими обставинами, сплачується судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви (підпункт «з» п. 1 ст. З Декрету). За повторну видачу копії судового рішення, ухвали — 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії (підпункт «і» п. 1 ст. З Декрету).
Відповідно до п. 5 ст. 355 ЦПК України за подання і розгляд скарги у зв'язку з винятковими обставинами на підставі визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, судовий збір не оплачується.
Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, на відміну від судового збору, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних витрат, пов'язаних з участю в справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій .
Новим процесуальним законодавством значно розширений перелік витрат, віднесених до категорії судових витрат. Як новели слід назвати включення в судові витрати сум, що підлягають виплаті спеціалістам, витрат з оплати послуг перекладача, витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Так, відповідно до ч. З статті, що коментується, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:
1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;
2) витрати на правову допомогу;
3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;
4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ч. З ст. 79 ЦПК України).
Судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення повинні сплачуватися до початку провадження у справі та їх сплата є умовою початку такого провадження (ч. 5 ст. 119 ЦПК України).
Несплата судового збору або витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи спричиняє залишення позовної заяви без руху, про що постановляється відповідна ухвала (ч. 1 ст. 121 ЦПК України). Інші судові витрати пов'язані з провадженням у вже початій справі.