1. Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.2. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Коментар:
До міжгалузевих принципів, тобто до принципів, які властиві ряду галузей права, відносяться принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 2. ч. З ст. 129 Конституції України; ст. 7 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002, № 3018-ІП ; ст. 5 ЦПК України). Міжгалузевим принципом також є принцип змагальності сторін (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК; див. коментар до ст. 5 і до ст. 10 ЦПК) . Відповідно до вказаних принципів відповідачеві повинно бути забезпечене право на захист своїх суб'єктивних прав і інтересів, тобто відповідач повинен бути підготовлений до заперечень проти пред'явленого до нього позову.
Згідно зі ст. 60 ЦПК кожна із сторін зобов'язана довести підстави своїх вимог і заперечень. Тому відповідно до ч. 1 статті, що коментується, позивач повинен долучити до позовної заяви її копію і копії всіх документів відповідно до числа відповідачів і третіх осіб. У випадку, якщо позивач подав позовну заяву без дотримання вказаної вимоги, суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків (див. коментар до ч. 1 ст. 121 ЦПК).
Цивільні процесуальні відносини, як зазначається в літературі, не можуть виникнути без їх правового регулювання. Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідний ряд передумов. Однією з таких передумов є наявність відповідних норм цивільного процесуального права . Цивільні процесуальні відносини в суді існують в певній процесуальній формі. Цивільна процесуальна форма — це встановлений законом порядок здійснення правосуддя у цивільних справах, справах окремого провадження і справах, що розглядаються в порядку наказного провадження. С. С. Алексєєв зазначає, що правовий режим майна — це порядок регулювання, виражений в комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання дозволів, які взаємодіють між собою, заборон, а також позитивних зобов'язань і створюють особливу спрямованість правового регулювання . У цивільній процесуальній правовій формі також передбачено певне поєднання закріплених законом вимог, зобов'язань і дозволів, що створюють особливу спрямованість правового регулювання . Так, наприклад, передбачені певні вимоги до змісту і форми позовної заяви (див. коментар до ст. 119 ЦПК); до змісту судового рішення (див. коментар до ст. 215 ЦПК); до змісту ухвали суду першої інстанції (див. коментар до ст. 210 ЦПК); до змісту і форми заяви про апеляційне оскарження і апеляційну скаргу (див. коментар до ст. 295 ЦПК); до змісту ухвали апеляційного суду (див. коментар до ст. 315 ЦПК; до змісту рішення апеляційного суду (див. коментар до ст. 316 ЦПК тощо). У цивільній процесуальній формі також передбачені певні дозволи.
Так, наприклад, згідно зі ст. 31 ЦПК позивач має право змінити підставу або предмет позову, зменшити або збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов, пред'явити зустрічний позов (див. коментар до ст. 31 ЦПК); сторони також мають право укласти мирову угоду (див. коментар до ст. 175).
У цивільній процесуальній правовій формі, як було сказано, передбачені певні зобов'язання.
До них, зокрема, відносяться передбачені ч. 1 статті, що коментується, зобов'язання позивача додати до позовної заяви його копії і копії всіх документів, що додаються до нього, від-повідно до числа відповідачів і третіх осіб. Положення ч. 1 статті, що комен-тується, (згідно з яким позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб) викликає ряд зауважень: по-перше, не вказано яких третіх осіб. Треті особи можуть бути особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (див. коментар до ст. 34 і 35 ЦПК). Положення ч. 1 статті, що коментується, про подачу копій позовних заяв відповідно до числа не тільки відповідачів, але і третіх осіб може розповсюджуватися тільки на третіх осіб без самостійних позовних вимог на стороні відповідача, оскільки третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, може вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін.
Ці особи мають усі процесуальні обовязки та майже всі права позивача (ч. 1 ст. 34 ЦПК). Тому, як було сказано, положення ч. 1 статті, що коментується, може застосовуватися тільки відносно третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача. Проте при подачі позовної заяви позивач не знає, чи буде на стороні відповідача третя особа, яка не заявляє самостійних вимог. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, може бути залучена до участі у справі за заявою сторони, на стороні якої вона виступає, або сама заявити вимогу до суду з заявою про свою участь у справі (див. коментар до ст. 36 ЦПК). Так, наприклад, як випливає із змісту ст. 661 ЦК, якщо до покупця речі буде пред'явлений позов про витребування цієї речі, він має право привернути на свою сторону третю особу, що не заявляє самостійних вимог, продавця, який продав йому цю річ, оскільки у разі відчуження речі у покупця покупець може пред'явити до продавця регресний позов про відшкодування майнової і моральної шкоди (згідно зі статтями 22 і 23 ЦК) .
Згідно з ч. 2 статті, що коментується, положення ч. 1 статті, що коментується, про подачу копії документів не розповсюджується на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.