Попередній судовий розгляд проводиться, згідно з ч. 1 ст. 130 ЦПК, з метою:
1) з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду;
2) забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.
Тому попереднє судове засідання проводиться з дотриманням загальних правил, встановлених нормами глави 4 розділу З ЦПК з винятками, обумов-леними цілями і завданнями стадії підготовки справи до судового розгляду.
Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, згідно з ч. 2 статті, що коментується. Тому, визначаючи час і місце попереднього судового засідання, суддя повинен враховувати певний строк, необхідний для того, щоб особи, які викликаються в судове засідання, мали достатньо часу для явки до суду і підготовки до участі в попередньому судовому засіданні.
За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки до суду будуть визнано судом поважними.
У разі неявки в попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування судом обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання.
Надалі процесуальний порядок проведення попереднього судового засідання залежить від його мети.
Згідно з ч. 1 статті, що коментується, попереднє судове засідання, перш за все, проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до су-дового розгляду.
Згідно з ч. 2 статті, що коментується, попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ч. З статті, що коментується, для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує питання про те: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
У свою чергу, сторони можуть викласти суду свою думку з приводу мож-ливості врегулювання спору до судового розгляду.
Так, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов, зро-бивши про це усну заяву або виклавши свою відмову від позову або визнання позову в адресованих суду письмових заявах, які долучаються до справи.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, в повноваженнях на їх вчинення.
При відмові позивача від позову суд постановляє ухвалу про припинення провадження в справі.
При визнанні відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує попереднє судове засідання.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (див. коментар до ст. 174 ЦПК).
Сторони можуть укласти в попередньому судовому засіданні мирову угоду з метою врегулювання спору до судового розгляду на основі взаємних поступок, що може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву або ж викласти мирову угоду або повідомлення про неї в пись-мовій заяві, яка приєднується до справи.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у пов-новаженнях на їх вчинення.
У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про за-криття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за кло-потанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.
Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (див. коментар до ст. 175 ЦПК).
Згідно з ч. 4 статті, що коментується, ухвалення в попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови позивача від позову, визнання від-повідачем позову, укладення сторонами мирової угоди повинно проводитися судом з дотриманням правил, встановлених в статтях 174 і 175 ЦПК (див. коментар до статей 174 і 175 ЦПК).
Згідно з ч. 5 статті, що коментується, у випадку, якщо сторонами укладений договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.
Врегулювання спору між сторонами до судового розгляду дозволяє суду процесуально закріпити розпорядчі дії сторін, а самим сторонам уникнути передачі в стадію судового розгляду по суті вже вирішеної справи. Крім того, суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу економлять свій час і кошти.
Згідно з ч. 6 статті, що коментується, якщо спір між сторонами не врегу-льований до судового розгляду, то процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу в попередньому судовому засіданні спрямована на забез-печення умов для правильного і швидкого вирішення справи.
Отже, якщо спір не врегульований до судового розгляду, то суд:
1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову. З цією метою суддя опитує позивача по суті заявлених ним позовних вимог, з'ясовує у нього можливі з боку відповідача заперечення. Відповідачеві надається можливість заздалегідь заявити про заперечення проти позову і подати докази, які підтверджують його заперечення. У зв'язку зі здійсненням процесуальних дій з виявлення заявлених позовних вимог і заперечень суд роз'яснює сторонам їх право на закінчення процесу шляхом укладення мирової угоди або звернення до третейського суду для вирішення спору;
2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. З цією метою суд перевіряє, чи є позивач і відповідач належними сторонами. У випадку, якщо судом буде встановлено, що відповідач є неналежним, то суд може вирішити питання про вступ у справу належного відповідача. Проте заміну неналежного відповідача у стадії підготовки справи до судового розгляду і, зокрема, в попередньому судовому засіданні суд проводити не має права.
У попередньому судовому засіданні може виявитися, що не всі зацікавлені в справі особи виступають як позивачі або відповідачі. Тоді суд, за необхідності розширити коло позивачів, інформує про виниклий процес зацікавлених фізичних і юридичних осіб, а останні самостійно вирішують, чи будуть вони звертатися за судовим захистом. Проте, якщо в попередньому судовому засіданні суд встановить, що в справі повинні обов'язково взяти участь спів-відповідачі, то вони повинні бути залучені судом до участі в справі незалежно від їх бажання.
Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів допускається, якщо:
— предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або від-повідачів;
— права і обов'язки кількох позивачів або відповідачів виникли з однієї підстави;
— предметом спору є однорідні права і обов'язки (див. коментар до ч. 2 ст. 32 ЦПК).
У попередньому судовому розгляді, суд повинен вирішити питання і про вступ до процесу третіх осіб, а також про залучення, в необхідних випадках до участі в справі відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування для надання висновку у справі. Проте, якщо про це є пряма вказівка закону (статті 240, 244, 254 ЦПК та ін.), то залучення до участі в справі представника відповідного органу державної влади і місцевого самоврядування є обов'язковим. При цьому суд повинен враховувати думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, і чітко сформулювати питання, на які повинні бути дані відповіді у висновку;
3) визначає юридичні факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. Таким чином, в попередньому судовому засіданні вирішується питання про предмет доказування у конкретній цивільній справі. Аналіз юридичних фактів, що входять до предмета доказування, надає суду можливість точно визначити коло доказів необхідних для правильного вирішення справи;
4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання. Відповідно до ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Такі самі обов'язки покладаються й на інших осіб, які беруть участь в справі. У випадку, якщо у осіб, які беруть участь у справі, є складнощі в поданні цих доказів або вони вважають, що подання потрібних доказів є неможливим, вони можуть заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Суд може забезпечити докази способом, встановленим ч. 2 ст. 133 ЦПК. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. Питання про забезпечення доказів вирішується судом шляхом постановлення ухвали. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи (ч. 4 ст. 135 ЦПК);
5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі в справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів. За загальним правилом, сторони зобов'язані подавати свої докази в строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для їх подання. Проте у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, наявні складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК). Крім того, суд, що розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності, може доручити відповідному суду провести певні процесуальні дії за правилами, встановленими ст. 132 ЦПК.
У попередньому судовому засіданні суд, за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, може вирішити питання про виклик свідків. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, а також обставини, які він може підтвердити (ст. 136 ЦПК). При вирішенні питання про виклик свідка суд повинен керуватися ч. 1 ст. 63 Конституції України, статтями 51 і 52 ЦПК (див. коментар до статей 51 і 52 ЦПК), що визначають коло осіб, які не підлягають допиту як свідки, а також коло осіб, які мають право відмовитися від давання показань.
У разі потреби допитати в майбутньому судовому розгляді неповнолітніх свідків, суд в попередньому судовому засіданні повинен вжити заходів для того, щоб в судове засідання були викликані педагог або батьки, усиновлювачі, опікуни, якщо вони не заінтересовані в справі.
У попередньому судовому засіданні для з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує також питання про проведення експертизи, згідно з правилами, встановленими статтями 143—149 ЦПК, про залучення до участі в справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, відповідно до правил, встановлених статтями 54, 55, 56 ЦПК;
6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і ре-чових доказів, відповідно до правил, встановлених статтями 140—142 ЦПК;
7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову. Згідно з ч. З ст. 151 ЦПК, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення судом позову в попередньому судовому засіданні здійснюється за правилами, передбаченим статтями 153,154 ЦПК. Позов забезпечується шляхом застосування одного із способів забезпечення позову, встановлених ч. 1 ст. 152 ЦПК. Проте у разі необхідності судом можуть бути застосовані й інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Види забезпечення позову мають бути відповідними до заявлених позивачем вимог.
Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на за-робітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому дер-жавному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організа-ціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином.
Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.
Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової ад-міністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (ст. 152 ЦПК);
8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. Зокрема, суд в попередньому судовому засіданні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи може за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, а також за своєю ініціативою постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Залежно від обставин справи суд має право постановити ухвалу про роз'єд-нання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи;
9) визначає час і місце судового розгляду.
Таким чином, в ч. 6 статті, що коментується, міститься вказівка на най-важливіші процесуальні дії, які можуть здійснюватися судом й іншими учас-никами процесу в попередньому судовому засіданні з метою забезпечення умов для правильного і швидкого вирішення цивільної справи.
Проте вказаний перелік процесуальних дій, що здійснюються судом та іншими учасниками процесу, не є вичерпним і визначається особливостями спірного матеріального правовідношення його суб'єктного складу, а також залежить від кола юридичних фактів, встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи.
Суд під час попереднього судового засідання здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу за правилами, встановленими ст. 197 ЦПК.
Одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання, який підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи (ст. 198 ЦПК).
Після закінчення підготовки справи до судового розгляду, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи.
Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 15 днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду (ст. 156 ЦПК).