1. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття про- вадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
3) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;
4) сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом;
5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим;
6) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
7) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі.
Коментар:
Закриття провадження у справі — закінчення діяльності суду щодо розгляду справи у зв'язку зі встановленням відсутності у позивача права на судовий захист або зважаючи на усунення спору після відкриття провадження у справі.
Норми даного інституту регулюють питання, пов'язані, в основному, з від-сутністю передумов прав на пред'явлення позову, у зв'язку з чим підстави закриття провадження у справі в певній частині тотожні підставам, що призвели до відмови у відкритті провадження у справі. Інші підстави закриття провадження у справі свідчать про неможливість розгляду справи по суті.
Перелік підстав закриття провадження у справі, передбачений в статті, що коментується, є вичерпним.
Підстави закриття провадження у справі можна розділити на три групи:
1) підстави, що свідчать про те, що у заінтересованої особи не було перед-умов права на звернення до суду і справу не можна було приймати до прова-дження суду: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; вступили в законну силу рішення суду або ухвали суду про закриття прова-дження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах; є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляді до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим (пункти 1, 2, 5 ч. 1 статті, що коментується);
2) підстави, пов'язані з розпорядчими діями сторін, що перешкоджають продовженню процесу: позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом (пункти 3,4 ч. 1 статті, що коментується);
3) підстави, не залежні ні від суду, ні від сторін: померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі (пункти 6, 7 ч. 1 статті, що коментується).
Інститут закриття провадження у справі розповсюджується і на справи окремого провадження. Так, якщо заява про встановлення факту через закон не підлягає судовому розгляду (ч. З ст. 256 ЦПК), провадження у справі закривається.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 130 ЦПК закриття провадження у справі можливо не тільки у стадії судового розгляду, але і у стадії попереднього су-дового засідання, оскільки до врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
Закриття провадження у справі застосовується також в апеляційному і касаційному провадженні (ч. 1 ст. 310 ЦПК, ч. 1 ст. 340 ЦПК) по підставах, передбачених статтею, що коментується.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті, що коментується, провадження у справі підля-гає закриттю, якщо справа через закон не підлягає розгляду в порядку цивіль-ного судочинства. В основному йдеться про компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ (ст. 15 ЦПК). Суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод, інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Закриття провадження у справі пов'язане, згідно з п. 2 ч. 1 статті, що ко-ментується, з тим, що вдруге пред'являти позов неможливо, якщо по ньому ухвалено рішення, що вступило в законну силу, поміж тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах.
Крім того, суд закриває провадження у справі, якщо позивач відповідно до принципу диспозитивності відмовився від позову. Прийняття судом відмови від позову спричиняє закриття справи, тому справа не підлягає повторному розгляду.
З принципу диспозитивності виникає право укладення мирової угоди. Якщо сторонами укладена мирова угода і ухвала набрала законної сили, повторний розгляд спору в суді неможливий.
Необхідність продовжувати розгляд спору по суті відпадає при відмові позивача від позову в даному процесі (п. З ч. 1 статті, що коментується). За-криваючи провадження у справі, головуючий зобов'язаний роз'яснити позивачеві результат його відмови від позову.
Суд не приймає відмову позивача від позову у справі, в якій позивача представляє представник, якщо дії останнього суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 174 ЦПК).
Відмова органів і осіб, яким законом дано право захищати права, свободи і інтереси інших осіб, від поданої ними заяви, не спричиняє закриття провадження у справі. Особа, на користь якої було подано заяву, має право вимагати від суду розгляду справи на загальних підставах (ч. 2 ст. 46 ЦПК).
Мирова угода є одним із способів вирішення спору. На початку судового розгляду справи по суті головуючий з'ясовує, чи не бажають сторони укласти мирову угоду (ч. 1 ст. 173 ЦПК) і сприяти цьому, виходячи з обставин спору (п. 4 ч. 1 статті, що коментується). Якщо ж умови мирової угоди суперечать закону або порушують права, свободи і інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Закриття провадження у справі настає в тому випадку, якщо є рішення третейського суду, ухвалене в межах його компетенції (ст. 6 Закону України «Про третейські суди» від 11.05.2004 р.)1, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах. Виняток становлять випадки, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на при-мусове виконання рішення третейського суду; суд повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд в тому самому третейському суді виявився неможливим.
Справа підлягає закриттю після смерті фізичної особи, яка була позивачем, відповідачем, третьою особою, якщо спірне правовідношення не допускає правонаступництва (п. 6 ч. 1 статі, що коментується). Вимоги або обов'язки померлого не переходять до спадкоємців, коли спірні відносини пов'язані з особою фізичної особи і їх спадкоємство виключене. Навпаки, цивільна справа не повинна закриватися, якщо після смерті позивача, відповідача, третьої особи їх місце можуть посісти правонаступники. Слід лише зупинити провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника (п. 1 ч. 1 ст. 203 ЦПК).
Суд зобов'язаний закрити провадження у справі тільки у разі ліквідації юридичної особи, яка була однією із сторін у справі (п. 7 ч. 1 статті, що комен-тується), оскільки згідно зі ст. 111 ЦК України ліквідація юридичної особи тягне за собою його припинення без переходу прав і обов'язків в порядку правонаступництва.