1. Ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з:1) вступної частини із зазначенням: часу і місця її постановлення;
прізвища та ініціалів судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмета позовних вимог;
2) описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;
4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду;
строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
2. Ухвала, яка постановляється судом не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити відомості, визначені пунктами 3, 4 частини першої цієї статті.
3. Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».
Коментар:
Стаття, що коментується, встановлює вимоги до змісту ухвали суду. Ухва-ли суду, як і рішення суду, поділяються на частини: вступну, описову, моти-вувальну і резолютивну. Такий поділ цілком обґрунтований, оскільки ухвали суду є такими самими актами правосуддя, що і рішення суду, і до них повинні пред'являтися схожі вимоги за формою та змістом.
Вступна і описова частини ухвал мають інформаційний характер. У них фіксується час і місце постановлення ухвали, склад суду і інших учасників процесу, предмет позовних вимог, істотні питання, поставлені перед судом, що вирішуються ухвалою.
Вступна і описова частини містяться тільки в ухвалі, що постановляється як окремий документ. Журнальні ухвали заносяться в журнал (протокол) судового засідання, який вже містить дану інформацію, тому в її дублюванні немає ніякої необхідності. Безпосередній вираз «владні веління суду» знаходять в мотивувальній і резолютивній частині ухвал.
У мотивувальній частині ухвал суд повинен вказати мотиви, за якими він дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвали. Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21.12.1990 р. (з подальшими змінами і доповненнями) «Про практику засто-сування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» ухвали суду першої інстанції у всіх випадках повинні бути мотивованими, у тому числі і при вирішенні питань про відмову в прийнятті заяви, залишенні заяви без руху і про її повернення, призначення експертизи, про судові доручення, поєднання і роз'єднання позовів, поновлення розгляду справи по суті і поновлення процесуальних строків.
У резолютивній частині рішення суду вказуються висновки суду з приводу даного питання, а також строк і порядок набрання ухвалою законної сили і її оскарження. Порядок набрання ухвалою суду законної сили в законі не вказаний. Отже, дане питання необхідно вирішувати по аналогії з набранням законної сили рішенням суду (ст. 223 ЦПК), тобто ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Слід брати до уваги, що не всі ухвали суду підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішень суду. Перелік таких ухвал міститься в ч. 1 ст. 293 ЦПК і розширювальному тлумаченню не підлягає. Строки апеляційного оскарження ухвал суду вказані в ч. 2 ст. 294 ЦПК.
Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, установленими для виконання судових рішень, така ухвала оформляється з урахуванням вимог, установлених Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. (ст. 19). Такою, наприклад, є ухвала про забезпечення позову.