1. Суд розглядає справи про встановлення факту:1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації'органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний часу разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають
Коментар:
Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, в порядку окремого провадження можуть бути встановлені такі факти, які мають юридичне значення:
— родинних відносин між фізичними особами;
— перебування фізичної особи на утриманні;
— каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
— реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
— проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
— належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
— народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
— смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом дер-жавної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Наведений перелік фактів не є вичерпним. За наявності зазначених у законі умов суд може встановлювати й інші факти, які мають юридичне значення. Наприклад, суд має право установити факт прийняття спадщини, факт володіння житловою будівлею на праві власності тощо.
Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не ви-значено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. З статті, що коментується, справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
Як було зазначено, відповідно до ст. 256 ЦПК суд розглядає такі справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Установлення юридичного факту родинних відносин між фізичними особами має важливе значення в цивільному і сімейному праві. Під родинними відносинами слід розуміти кровний зв'язок між особами, які походять одне від одного (пряма лінія родинних відносин) і кровний зв'язок між особами, які походять від спільного предка (бічна лінія родинних відносин). У прямій лінії родинних відносин знаходяться: мати і син (або донька), батько і син (або донька), дід і внук (внучка), бабка і внук (внучка), прадід і правнук (правнучка), прабабка і правнук (правнучка). У бічній лінії родинних відносин знаходяться, наприклад: рідні брати і сестри, дядько і племінник (племінниця), тітка і племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри тощо. Розрізняють також ступені родинних відносин, які визначаються кількістю народжень, які відділяють народження одного родича від іншого. Родинні відносини є підставою для виникнення численної групи сімейних правовідносин (наприклад, між батьками і дітьми, братами і сестрами, бабкою, дідом і внуками) .
У цивільному праві встановлення факту родинних відносин має важливе значення для встановлення черг спадкоємців (статті 1258, 1261, 1262, 1263 ЦК).
Справи про встановлення родинних відносин між фізичними особами. Цей факт установлюється в судовому порядку, якщо його підтвердження необхідно заявнику, наприклад, для отримання в нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформлення права на пенсію в разі втрати годувальника. Неправомірною буде відмова суду в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин, за тими мотивами, що заявник може вирішити це питання шляхом установлення неправильності запису в актах цивільного стану. Разом із тим, у порядку окремого провадження не може бути встановлено факт родинних відносин, якщо заявнику цей факт необхідний для підтвердження в подальшому права на житлову площу або на її обмін, оскільки в разі відмови визнання права на житлову площу або на її обмін заінтересована особа може звернутись до суду з відповідним позовом.
Серед справ про встановлення родинних відносин судам підвідомчі справи про встановлення фактів реєстрації батьківства і факту визнання батьківства. Встановлення факту визнання батьківства передбачено ст. З Закону СРСР «Про затвердження «Основ законодавства СРСР» від 27 червня 1968 р. Відповідно до ст. З названого закону встановлення факту визнання батьківства можливе, якщо батько і мати не перебували в зареєстрованому шлюбі і дитина народилася до 1 жовтня 1968 р., і її потенційний батько помер, і батьківство не було оформлено в добровільному порядку і якщо дитина перебувала на утриманні померлого і померлий визнавав себе батьком дитини. В даний час це положення не має практичного значення, оскільки воно стосується дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р. Факт батьківства установлюється щодо дітей, які народились після 1 жовтня 1968 р., батьки яких не перебували в зареєстрованому шлюбі, і потенційний батько дитини помер, і батьківство за життя не було оформлено в добровільному порядку . Можливість установлення факту батьківства також передбачена ст. 130 СК. Можливе також установлення факту материнства (ст. 132 СК).
Як було зазначено, в порядку окремого провадження можна також установити факт батьківства і факт материнства (статті 130 і 132 СК). Установлення зазначених фактів можливе, якщо батьки дитини не перебували у шлюбі, дитина народилася після 1 жовтня 1968 р. і потенційний батько чи мати померли до народження дитини.
У порядку окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, коли вона мала місце, а в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, і вони відмовились їх поновити.
У порядку окремого провадження можливо також встановити факт перебування фізичної особи на утриманні. Утриманцями певної фізичної особи вважаються неповнолітня або непрацездатна особа, яка одержувала від іншої фізичної особи матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. Установлення факту перебування фізичної особи на утриманні має значення при спадковуванні в разі смерті фізичної особи, на утриманні якої перебувала неповнолітня або непрацездатна особа (ч. 2 ст. 1265 ЦК), а також для виникнення права на отримання пенсії.
Установлення факту перебування фізичної особи на утриманні в судовому порядку виникає в тому випадку, якщо заявник не може підтвердити даний факт іншими документами.
При розгляді справ даної категорії справ суд має з'ясувати, що утримання дійсно мало місце, а саме, що воно для заявника було постійним і основним джерелом існування. Крім цього, суд повинен з'ясувати, що встановлення факту перебування на утриманні має потягнути правові наслідки для заявника. Таким наслідком може бути призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника або настає право на отримання спадку.
Справи про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або отримання допомоги за загальнообов'язковим соціальним страхуванням, зі дня набрання чинності Законом України «Про охорону праці» від 24 листопада 1992 р. , не розглядаються в порядку окремого провадження. Питання, пов'язані з установленням акту каліцтва на виробництві, у разі виникнення з цього приводу спору, а також якщо при каліцтві у зв'язку з виконанням державних або громадських зобов'язань пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішується в порядку, установленому для розгляду трудових спорів, тобто в порядку позовного провадження.
Факт каліцтва або іншого зіпсування здоров'я на виробництві після проведення розслідування підтверджується актом про нещасний випадок за формою Н-1. У разі відмови власника підприємства, закладу, організації або уповноваженого органу укласти такий акт або незгода потерпілого чи іншої заінтересованої особи із змістом акту питання вирішується вищестоящим органом державного надзору з охорони праці або в порядку, передбаченому законодавством з розгляду трудових спорів. Органи з розгляду трудових спорів у разі необхідності витребують відповідні пояснення представника органу державного надзору з охорони праці, або органу державного управління охорони праці, або профспілкового органа.
Реєстрація усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу.
Характерною рисою цих справ є встановлення судовим порядком не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, а лише фактів їх реєстрації в актових книгах, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи і вони відмовились їх відновити або ж вони можуть бути відновлені лише на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. Правову силу мають лише зареєстровані в органах реєстрації актів цивільного стану актові записи і як виключення прирівняні до них оформлені релігійним обрядом шлюби, розірвання шлюбу, які були здійснені до створення або поновлення діяльності органів реєстрації актів цивільного стану в Україні (ч. З ст. 21 СК). На підтвердження втрати запису видається довідка відповідного архіву органу реєстрації актів цивільного стану, в якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у відновленні запису підтверджується письмовим поясненням, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реє-страції.
Відповідно до п. 5 ч. 1 статті, що коментується, в порядку окремого про-вадження можна встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки. Наведене положення викликає сумніви. Встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу має тільки значення для розподілу майна, нажитого під час спільного проживання (за умови, якщо не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (ст. 74 СК у редакції Закону України від 22.12.2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України1), і стягнення аліментів (ст. 91 СК). Однак ці справи повинні вирішуватись в позовному порядку, а не в порядку окремого провадження, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 235 ЦПК, якщо під час розгляду справи виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право пред'явити позов на загальних підставах. Якщо між чоловіком та жінкою, які проживають однією сім'єю, немає спору про поділ майна або стягнення аліментів, то їм непотрібно встановлювати факт спільного проживання. Якщо ж є спір, то спір, як було зазначено, вирішується в порядку позовного, а не окремого провадження. Чоловік та жінка, які проживають однією сім'єю, не мають усіх прав членів сім'ї. Вони не можуть успадковувати після один одного, якщо тільки один не є утриманцем іншого (ч. 2 ст. 1265 ЦК). Однак вони в цьому випадку успадковують не як особи, які проживають однією сім'єю, а як особа, яка перебувала на утриманні іншої особи. Частина 2 ст. 21 СК передбачає, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки не є підставою для виникнення у них прав і обов'язків подружжя.
Установлення факту приналежності правоустановчих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з іменем, прізвищем, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті. Для відкриття в судах справи про встановлення правоустановчого документа необхідно подати заяву з доказом того, що цей документ належить заявнику і що організація, яка його видала, не має можливості внести в нього відповідні виправлення. В цих справах установлюється приналежність особі правоустановчих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, по-різному записаних у різних документах, для присвоєння або залишення одного з них.
Не підлягає встановленню наявність документів, в яких відсутня вказівка, на чиє ім'я вони видані, не повністю зазначені імена, по батькові, а також інші наявні дефекти, які свідчать про підчистку та виправлення. Судам не підпорядковано встановлення факту приналежності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення ордена або медалі, паспорта, свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів цивільного стану та інших документів, які посвідчують особу. Разом із тим, суди вправі розглядати справи про встановлення фактів приналежності громадянам довідок про поранення, перебування у шпиталях у зв'язку з пораненнями, повідомлення військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення безвісти певних осіб у зв'язку з обставинами військового часу, а також заповітів страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особистість.
Народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відкриття провадження і розгляд даної категорії справ у судовому порядку можливо в тому разі, якщо в установленому порядку не було здійснено реєстрацію народження особи в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
Установлення судом даного факту є підставою для реєстрації народження органом державної реєстрації актів цивільного стану, який знаходиться в районі діяльності суду.
Суд, відповідно до ч. 1 п. 8 статті, що коментується, встановлює факт смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Справи про встановлення факту смерті особи відрізняються від справ про оголошення громадянина померлим процесуальним порядком розгляду, які врегульовані статтями 246—250 ЦПК.
Підставою для оголошення громадянина померлим є обставини, які до-пускають припущення його гибелі від певного нещасного випадку.
Для встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті необхідні обставини, які свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа не має можливості відновити втрачені або знищені до-кументи про це. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Установлення факту смерті слід відрізняти від оголошення особи померлою. Оголошення особи померлою (статті 246—250 ЦПК) ґрунтується на презумпції її смерті. Однак точних даних про її смерть немає. Немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців (ч. 2 ст. 46 ЦК). Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Факт же смерті в порядку окремого провадження встановлюється в разі неможливості реєстрації органом реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 рр. люди їхали на схід. Фашистські льотчики з кулеметів розстрілювали людей, їх ховали і їхали далі, звісно, не реєструючи смерть.
Судам також підвідомчі справи про встановлення інших юридичних фактів, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх установлення. Це можуть бути справи про встановлення фактів володіння на праві власності будівлею, факт прийняття спадщини і місця відкриття спадщини. Встановлення судом факту володіння будівлею на праві власності можливе, якщо у заявника був правоустановчий документ про право власності на будівлю, але він загублений, і зазначений факт не може бути підтверджений в позасудовому порядку. На підтвердження цього заявником надаються докази неможливості отримання ним відповідного документа або його поновлення, оскільки будівлі, які не закінчені будівництвом або не введені в експлуатацію, не підлягають реєстрації в органах житлово-експлуатаційного управління, факт володіння ними не може бути встановлений судом. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. З ст. 376 ЦК). Однак у даному випадку має місце позов про визнання, відповідачем за яким виступає відповідний адміністративний орган.
Заявниками у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, можуть бути громадяни, заінтересовані у встановленні певних фактів, оскільки від цього залежить можливість реалізації їх суб'єктивних прав.
Заява про відкриття провадження у справі про встановлення фактів, які мають юридичне значення, повинна відповідати як загальним вимогам, що висуваються до змісту і форми позовної заяви, встановлених ст. 119 ЦПК, так і спеціальним вимогам, передбаченим ст. 258 ЦПК. У заяві можна просити суд установити кілька фактів, які мають юридичне значення.
У заяві повинно бути зазначено:
1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що по-свідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
Коло заінтересованих осіб у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, залежить від правової мети їх установлення. Ними можуть бути особи, правовідносини яких із заявником залежать від факту, що підлягає встановленню; організації та установи, які були повинні зареєструвати факт і видати відповідний документ, але з якихось причин цього не зробили, і здійснити це вже неможливо; організації та установи, в яких заявник має намір реалізувати рішення суду про встановлення юридичного факту тощо.
При визначенні предмета доказу у даній категорії справ необхідно врахо-вувати норми матеріального права, які регулюють відносини, потенційними суб'єктами яких можуть стати заявник і заінтересовані особи в разі встановлення судом відповідних фактів і подальшої реалізації заявником суб'єктивного права, що йому належить.
Рішення суду у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, повинне відповідати загальним вимогам, установленим для рішень суду. Суд має зазначити, які обставини, що мають значення для вирішення справи, встановлені, і якими доказами вони підтверджуються, а при задоволенні заяви чітко сформулювати, який факт і з якою метою встановлений. Рішення суду про встановлення факту, що підлягає реєстрації в органах РАЦСу або оформленню в нотаріальних органах, не замінює собою документів, що видаються зазначеними органами.