1. Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування,подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого.
Коментар:
Зазначена категорія справ направлена на охорону інтересів осіб, які хворі на заразну форму туберкульозу і ухиляються від його лікування, і передусім на охорону суб'єктивних прав та інтересів оточуючих.
У ЦПК не зазначені категорії осіб, які можуть звернутись до суду із заявою про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу особи, яка страждає на заразну форму туберкульозу. Однак, виходячи з тексту глави 11 Розділу IV ЦПК, можна дійти висновку, що такими особами є представники протитуберкульозних закладів. Заявником про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу може бути також і прокурор, відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК (див. коментар до ст. 45 ЦПК). Законом про прокуратуру України від 5 листопада 1991 р. зі змінами від 12 липня 2001 р. і від 17 грудня 2004 р. передбачена участь прокурора в цивільному процесі (статті 33—42). Суд при розгляді даної категорії справ повинен керуватись не тільки відповідними нормами ЦПК України, а й Законом України від 5 липня 2001 р. «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» та Законом України від 15 березня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення боротьби із захворюванням на туберкульоз» .
Стаття, що коментується, визначає підсудність розгляду справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу. Заява про обов'язкову госпіталізацію подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу або до суду за місцем виявлення такого хворого. Так само визначається підсудність у ст. 12 Закону України від 15 березня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення боротьби із захворюванням на туберкульоз».
Як було неодноразово зазначено, згідно зі ст. 93 ЦК місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, яка зазначається в її установчому документі. Місце проживання фізичної особи відповідно до ст. З Закону України від 11 грудня 2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначається адміністративно-територіальною одиницею, на території якої особа проживає понад шість місяців на рік.