1. Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;
2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;
3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;
4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;
5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції;
6) справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності
(Частину першу статті 311 доповнено пунктом 6 згідно із Законом України від 15 грудня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів»1).
2. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.
Коментар:
Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за наявності підстав, передбачених пунктами 1—6 ст. 311 ЦПК, а саме:
1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;
2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;
3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;
4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;
5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
6) справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності, але воно може бути обґрунтованим, якщо рішення прийнято на підставі всуціль і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на основу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими самими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (див. коментар до ч. З ст. 213 ЦПК).
В усіх перелічених пунктах ч. 1 статті, що коментується, рішення суду пер-шої інстанції є незаконним, тобто порушено вимоги ч. 1 і ч. 2 ст. 213 ЦПК (див. коментар до ст. 213 ЦПК).
У зазначених у п. 1 ч. 1 статті, що коментується, випадках порушено вимоги норм процесуального права. Так, якщо порушено вимоги ст. 21 ЦПК, яка передбачає недопустимість повторної участі судді в розгляді справи, то це тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції у справі. Наприклад, якщо суддя брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, він не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участь у розгляді тієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій (докладніше див. коментар до ст. 21 ЦПК).
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК рішення має бути законним і обґрунто-ваним. Законним є рішення, яким суд виконав усі вимоги цивільного судо-чинства, вирішив справу згідно із законом (у даному випадку мається на увазі не лише вимоги процесуального, а й матеріального закону). Обґрунтованим, як було вже зазначено, є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на основу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими самими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як випливає із змісту ч. 1 ст. 215 ЦПК, у вступній частині рішення має бути зазначені найменування суду, що ухвалив рішення, а також прізвища та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді). Тому, якщо рішення ухвалене й підписане не тим суддею, який розглядав справу, рішення є незаконним (п. 2 ч. 1 ст. 311 ЦПК).
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції, відповідно до п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК, є факт розгляду справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК суд відкладає розгляд справи у випадку неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки. Так, наприклад, суд першої інстанції розглянув справу про стягнення боргу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання. Суд задовольнив вимоги позивача, хоча було пропущено строк позовної давності. Відповідач у поданій ним апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати і у позові відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції не задовольнив прохання відповідача про відмову в позові, але скасував рішення суду першої інстанції і справу передав на повторний розгляд. При повторному розгляді в позові позивачу було відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Підставою для скасування рішення суду, як випливає із змісту п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК, також є вирішення судом питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі. В даному випадку порушено принцип диспозитивності цивільного процесуального права, який закріплено в ст. 55, в п. 4 ч. З ст. 129 Конституції, а також у ч. 1 ст. 11 ЦПК. Відповідно до п. 5 ч. 1 статті, що коментується, рішення суду може бути скасовано, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції. Однією з вимог до судового рішення є вичерпний характер (повнота) судового рішення. В судовому рішенні мають бути дані відповіді на всі правові вимоги позивача й заперечення відповідача. В разі неповноти судового рішення суд, який ухвалив рішення, відповідно до ст. 220 ЦПК, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК; судом не вирішено питання про судові витрати, рішення суду підлягає скасуванню, якщо порушено правила про виключну підсудність (див. коментар до ст. 114 ЦПК). В даному випадку також має місце порушення вимог цивільного процесуального законодавства. Виключна підсудність є видом територіальної підсудності і застосовується лише у випадках, зазначених у законі. Виключна підсудність установлена для позивів: що виникають з приводу нерухомого майна, які пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; про виключення майна з опису, які пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини; кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, які пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини; до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, які пред'являються за місцезнаходженням перевізника. Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції. Відповідно до ст. 125 Конституції України і ст. 18 Закону України «Про судоустрій України»1 система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Систему судів загальної юрисдикції складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди;
3) вищі спеціалізовані суди;
4) Верховний Суд України.
Як випливає з ч. 4 ст. 18 Закону України «Про судоустрій України» суди загальної юрисдикції становлять єдину систему. Тому висновки і мотиви, за-значені в рішенні або в ухвалі вищестоящого суду, обов'язкові для нижчесто- ящого суду при новому розгляді конкретної справи, у якій вищестоящий суд дав вказівку, зокрема, у яких скасовано рішення нижчестоящого суду.