1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3,4,13,14,15,16,17,18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі в редакції Закону України від 16 березня 2006 р.1
2. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Коментар:
Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;
ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1,3,4,13,14,15,16,17,18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої статті 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Як було зазначено, в касаційному порядку рішення та ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, тобто рішення та ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, які були предметом розгляду судом апеляційної інстанції. Крім того, об'єктом касаційного оскарження можуть бути ухвали суду в наказному провадженні, які набрали законної сили, про відмову в прийнятті судового наказу або в разі скасування судового наказу (див. коментар до ч. 2 ст. 99 ЦПК і п. 1 ст. 293 ЦПК) після їх перегляду в апеляційному порядку. Зазначені судові рішення та ухвали є об'єктом перегляду в касаційному порядку. Законом України від 16 березня 2006 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження»2 змінено редакцію ч. 1 ст. 324 ЦПК і передбачено, що сторони та інші особи, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду. Таким чином, у новій редакції п. 1 ч. 1 ст. 324 ЦПК не зазначено, що можна оскаржити рішення і ухвали апеляційного суду, які були ним ухвалені не за результатами апеляційного розгляду справи, тобто рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені ним як судом першої інстанції. Слід погодитись з цією зміною, оскільки чинний
ЦПК, на відміну від ЦПК 1963 р., не передбачає випадку, коли апеляційний суд розглядає справу у першій інстанції. Відповідно до ст. 26 Закону «Про судоустрій України» , апеляційні суди розглядають у першій інстанції справи, визначені законом. Чинний ЦПК, як було зазначено, не передбачає справи у першій інстанції. В новій редакції п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК передбачено також, що можна оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані в пунктах 1,3,4,13,14,15,16,17,18,20, 24,25,26,27,28,29, ч. 1 ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. В новій редакції п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК не зазначено, що можна оскаржити в касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції про звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника після її перегляду в апеляційному порядку (п. ЗО ч. 1 ст. 293 ЦПК у редакції Закону України від 16 березня 2006 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження») . Уявляється, що цю ухвалу суду першої інстанції після перегляду її в апеляційному порядку можна оскаржити в касаційному порядку, оскільки нею закінчується провадження у справі.
Як зазначає М. Й. Штефан, на відміну від апеляційного, касаційний суд не є судом, який повторно, знову розглядає справу. Його основною функцією є перевірка законності розглянутих справ, в яких суд апеляційної інстанції не усунув існуючі порушення або сам їх допустив, і забезпечення однакового за-стосування закону . З наведеною точкою зору М. Й. Штефана не можна цілком погодитись. Суд касаційної інстанції перевіряє не лише законність, а й обґрунтованість судових рішень, які набрали законної сили, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Необгрунтоване рішення не може бути законним. Однак межі перевірки обґрунтованості зазначених судових рішень і ухвал інші, ніж межі перевірки законності та обґрунтованості рішень і ухвал, які не набрали законної сили, судом апеляційної інстанції. Вони зазначені в ч. 1 ст. 335 ЦПК. Як випливає з п. 5 ст. 336 ЦПК, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляду. Для ухвалення нового рішення або зміни рішення суд касаційної інстанції повинен перевірити не лише законність, а й обґрунтованість судових рішень і ухвал, які набрали законної сили, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Стадія перегляду рішень і ухвал суду першої інстанції, які набрали законної сили, після їх перегляду апеляційним судом, у касаційному порядку складається з частин:
а) відкриття стадії перегляду рішень і ухвал суду першої інстанції, які набрали законної сили, а також рішень і ухвал суду апеляційного суду в касаційному порядку;
б) підготовка справи до касаційного розгляду;
в) розгляд справи по суті судом касаційної інстанції;
г) ухвалення і оголошення рішення і ухвали судом касаційної інстанції.
Як було зазначено, суб'єктами касаційного оскарження відповідно до ч. 1
ст. 324 ЦПК можуть бути сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 26 ЦПК особами, які беруть участь у справі, крім сторін є треті особи, представники сторін і третіх осіб. У справах наказного і окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їх представники. Уявляється, що в наказному провадженні до заінтересованих осіб слід віднести також боржника (ст. 104 ЦПК). До осіб, які беруть участь у справі, слід також віднести органи і осіб, яким законом дано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. З ст. 26, ст. 45 ЦПК). Ці особи відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦПК мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Отже, зазначені в ст. 45 ЦПК органи й особи можуть бути суб'єктами касаційного оскарження. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 324 ЦПК суб'єктами касаційного оскарження можуть бути особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, і рішення або ухвалу, що оскаржується в касаційному порядку, було розглянуто в апеляційному суді. У ч. 1 ст. 324 ЦПК не зазначено, чи може прокурор бути суб'єктом касаційного оскарження. М. Й. Штефан зауважує, що відповідно до ст. 324 ЦПК прокурор, який брав участь у справі, має право подавати касаційні скарги на рішення або ухвали суду першої інстанції, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції . З думкою М. Й. Ште- фана слід погодитись. Прокурор, який брав участь у розгляді справи, є особою, яка бере участь у справі. Однак М. Й. Штефан не розглядає питання про право прокурора, який не брав участі у справі, на подання касаційної скарги. Це питання врегульоване ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. зі змінами від 12 липня 2001 р. і від 17 грудня 2004 р. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами від 12 липня 2001 р. право внесення апеляційної і касаційної скарги має прокурор та його заступник в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.
Такий само висновок випливає зі змісту ч. 4 ст. 46 ЦПК, яка передбачає, що прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами має право знайомитися з матеріалами справи. Об'єктами касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, після їх перегляду в апеляційному порядку, тобто ті, які набрали законної сили.
Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, підставами касаційного оскар-ження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи пору-шення норм процесуального права. Ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 3, 4,13, 14,15,16,17,18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, ч. 1 ст. 293 ЦПК, п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК у редакції Закону України від 16 березня 2006 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження» , і ухвали суду першої інстанції, як було зазначено в редакції Закону України від 16 березня 2006 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження» , про звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника п. ЗО ч. 1 ст. 293 ЦПК після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (ч. 1 ст. 324 ЦПК).
Реалізація права касаційного оскарження зумовлена дотриманням строку на касаційне оскарження.