1. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недос- товірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.2. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
3. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Коментар:
Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, під час розгляду справи в каса-ційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність за-стосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про пе-ревагу одних доказів над іншими.
Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, касаційний суд перевіряє за-конність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Положення ч. 2 статті, що коментується, викликає заперечення. З тексту ч. 2 ст. 335 ЦПК випливає, що касаційний суд перевіряє законність судових рішень тільки в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Однак ч. 2 ст. 335 ЦПК не відповідає ч. 1 ст. 324 ЦПК, зі змісту якої випливає, що суд касаційної інстанції перевіряє не тільки рішення, а й ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку. Як було зазначено, в п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК у редакції Закону України від 16 березня 2006 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження»1 передбачено, що ухвали суду першої інстанції, вказані в пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 ч. 1 ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені в касаційному порядку і можуть бути оскаржені ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Як було сказано, в касаційному порядку після перегляду в апеляційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК у редакції Закону України від 16 березня 2006 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження»)2, оскільки нею закінчується провадження у справі. Крім того, із змісту ч. 2 ст. 335 ЦПК випливає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Однак суд касаційної інстанції перевіряє законність не лише рішень і ухвал, які набрали законної сили, розглянутих судом першої інстанції в позовному провадженні, а й рішення і ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, розглянуті в окремому провадженні, після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, розглянуті у справах наказного провадження, після їх перегляду в апеляційному порядку. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції щодо відмови в прийомі заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу. Редакцію ч. 2 ст. 99 ЦПК, де було сказано: «У разі видачі судового наказу...», змінено Законом України від 8 вересня 2005 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»3, а саме слова «У разі видачі судового наказу» замінено словами «в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу». Отже, відповідно до
Закону України від 8 вересня 2005 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в апеляційному порядку можна оскаржити ухвали суду першої інстанції в наказному провадженні про відмову в прийнятті заяви про видачу судового наказу або про скасування судового наказу. У разі якщо відповідну апеляційну скаргу не буде задоволено, ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку. Таким чином, в ч. 1 статті, що коментується, звужено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. В касаційному порядку суд може розглядати не лише рішення і ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили в позовному провадженні, а й рішення і ухвали суду, які набрали законної сили, в особливому провадженні після їх перегляду в апеляційному провадженні, рішення і ухвали апеляційного суду. Крім того, в касаційному порядку можна розглядати ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, в наказному провадженні про відмову в прийнятті заяви про видачу судового наказу або при скасуванні судового наказу (ч. 2 ст. 99 ЦПК і п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК) після їх перегляду в апеляційному порядку.
Викликає також заперечення положення ч. 2 ст. 335 ЦПК, де, як було за-значено, сказано, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень. Уявляється, що суд касаційної інстанції перевіряє не тільки законність судових рішень і ухвал, а й їх обґрунтованість. Судове рішення і ухвала не можуть бути законними, якщо вони не обґрунтовані. Частина 1 статті, що коментується, як було зазначено, передбачає, що при розгляді справи в ка-саційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність за-стосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні або відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про пе-ревагу одних доказів над іншими. З положень ч. 1 ст. 335 ЦПК випливає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції, які набрали законної сили, законність і обґрунтованість рішень і ухвал апеляційного суду. Однак межі перевірки обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції, які набрали законної сили, інші, ніж межі перевірки обґрунтованості судових рішень і ухвал, які не набрали законної сили, рішень і ухвал суду першої інстанції, апеляційним судом. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, ненадання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Касаційний же суд, як було сказано, при перевірці правильності застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні або відкинуті ним, вирішувати питання про до-стовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних до-казів над іншими, тобто в касаційному порядку суд перевіряє не лише законність, а й обґрунтованість рішень і ухвал, що оскаржуються, перевіряє як юридичний, так і фактичний бік у межах доводів касаційної скарги.
Згідно із твердженням М. Й. Штефана, суд у касаційному порядку перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції закону в межах касаційної скарги і далі М. Й. Штефан повторює положення, зазначені в ст. 335 ЦПК . Аналогічне положення висловлює С. В. Васильєв, переповідаючи текст ст. 335 ЦПК . З доводами М. Й. Штефана і С. В. Васильєва не можна погодитись. Неправильно вважати, що касаційна інстанція перевіряє тільки законність судового рішення або судової ухвали. Судове рішення не може бути законним, якщо воно не обґрунтоване. Так, Приморський районний суд м. Одеси, потім судова палата у цивільних справах апеляційного суду Одеської області розглядали справу за позовом фізичної особи до Одесобленерго про відшкодування майнової і моральної шкоди (статті 22 і 23 ЦК), спричиненої подачею електроенергії, що значно перевищує межі допустимої потужності (відповідач у декілька будинків подав електроенергію близько 400 Вт). У відповідача в результаті подачі неприпустимо високої електроенергії згоріло плато АГВ (АГВ працювало на газі, але запалювалось від електрики) і кондиціонер. Електроприлади згоріли в кількох сусідніх квартирах. Відповідач (Одесобленерго), заперечуючи проти позову, стверджував, що позивач не укладав з ним угоду на отримання електроенергії. Так, не було укладено письмову угоду, була тільки розрахункова книжка про сплату електроенергії. Позивач у своїх доводах стверджував, що письмова угода в даному випадку не потрібна, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК якщо правочин, для якого встановлена письмова форма і письмова форма якого недодержана, але одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її шляхом прийняття виконання, то такий правочин у разі спору може бути визнаний дійсним. Суд першої інстанції і суд другої інстанції погодилися з доводами позивача і з відповідача (Одесобленерго) на підставі статей 22, 23 ЦК було стягнуто за майнову і моральну шкоду. Якщо суд першої інстанції і суд другої інстанції не погодився б з доводами позивача і визнав би угоду на одержання електроенергії між позивачем і відповідачем (Одесобленерго) недійсною, то таке рішення суду першої інстанції і ухвала суду другої інстанції були б не тільки незаконними, а й необґрунтованими і суд касаційної інстанції зобов'язаний був би їх скасувати. Про те, що суд касаційної інстанції перевіряє не тільки законність, а й обґрунтованість судового рішення, свідчить зміст п. 5 ст. 336 ЦПК, відповідно до якої суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги на рішення має право скасувати судові рішення і ухвалити нове судове рішення або змінити рішення не передаючи справу на новий розгляд. Однак скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення, не перевіряючи не тільки законність, а й обґрунтованість рішення, що скасовується, неможливо.